ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

26.05.09                                                                                           Справа  № 15/123

26 травня 2009 року                                              справа  № 15/123

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого –судді                                                          Скрипчук О.С.

Суддів                                                                              Дубник О.П.

       Процик Т.С.

При секретарі Мацкулі Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта»(далі ВАТ «Укрнафта») № юр-406 від 06.03.09 р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.09 р.

у справі № 15/123

за позовом ВАТ «Укрнафта», м. Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Нафтохімік Прикарпаття», м. Надвірна Івано-Франківської області

про стягнення  272 750,19 грн.

за участю представників сторін:

від позивача – Дунечко В.І.- довіреність № юр-732/д від 29.12.2008 р.;

від відповідача – Кузюк І.Ю. –довіреність №44-01 від 29.12.2008 р.

ВСТАНОВИВ:

        Ухвалою від 27.03.2009 року  колегією суддів у складі головуючого Слуки М.Г., суддів Дубник О.П., Процика Т.С. призначено розгляд апеляційної скарги «ВАТ «Укрнафта»№ юр-406 від 06.03.09 р. на 26.05.2009 р.

        Розпорядженням першого заступника голови суду від 06.05.2009 року, у зв’язку з відставкою суді Слуки М.Г. справу № 15/123   для розгляду апеляційної скарги по суті передано колегії суддів у складі головуючого судді Скрипчук О.С., суддів Дубник О.П., Процик Т.С.

      На виконання вимог ухвали суду від 27.03.2009 року позивач надав доповнення до апеляційної скарги, розрахунок суми позову, копію довідки про включення до ЄДРПОУ.

      Відповідач вимог ухвали суду не виконав.

       У судовому засіданні  уповноваженим представникам роз’яснено права та обов’язки передбачені ст. 20,22 ГПК України, задоволено клопотання представників про відмову від технічної фіксації судового процесу технічними засобами.

  Колегія суддів вважає можливим відповідно до ст. 75 ГПК України здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами  справи.

       Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи, заслухавши доводи представників  судом встановлено:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.09 р. у справі № 15/123 (суддя Деделюк Б.В.)  в позові  ВАТ «Укрнафта»про стягнення  з ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»коштів на відшкодування збитків, завданих внаслідок неналежного виконання договірних зобов’язань в сумі 272 750,19 грн. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виступав стороною   при перевезенні нафтопродуктів, а тому не міг завдати шкоди  позивачу при перевезенні у вигляді недостачі товару.

Позивач не погоджується з рішенням  місцевого господарського суду  в апеляційній скарзі та доповненнях до апеляційної скарги  просить  скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2009 р. повністю і прийняти нове рішення, яким позов про стягнення з відповідача 272 750,19 грн.  задоволити.

        Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення  господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.09 р. у справі № 15/123, виходячи з такого:

 Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно  до  ст. 174 ГК України, господарські зобов’язання між сторонами виникли на підставі договору зберігання нафтопродуктів № 20/209а-НП від 30.03.2004 р.(а.с. 10-13, том. 1)

       Відповідно  до ст.936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

  Так, зокрема п. 1.1. зберігач (відповідач) зобов’язався зберігати нафтопродукти, передані йому замовником (позивачем) відповідно до асортименту  та кількості, визначених в акті прийому-передачі нафтопродуктів на зберігання і повернути їх замовникові у тій же кількості, а замовник зобов’язується здійснювати оплату за послуги по зберіганню продукції.

Як це передбачено п. 2.1.1 договору зберігання нафтопродуктів № 20/209а-НП від 30.03.2004 р. актом  приймання-передачі від 30.10.05 р. сторони засвідчили факт передачі замовником зберігачу на зберігання фракції легкої в кількості 5 077,464 (а.с. 88 –том 2),  актом від 30.11.2005 р.(а.с.15 –том 1)- в кількості 8 694,962 тонн, актом від 31.12.2005 р.( а.с. 19- том 1) в кількості 4 588,235, актом  від 31.07.2006 р. (а.с. 7, том-2). –в кількості 10 249,855 тонн.

Умовами договору зберігання нафтопродуктів № 20/209а-НП від 30.03.2004р.  передбачено, що повернення нафтопродуктів із зберігання  здійснюється зберігачем на вимогу замовника і оформляється актом прийому передачі нафтопродуктів із зберігання, який підписується  представниками обох сторін та скріплюється їх печатками. Вимога замовника направляється зберігачу не пізніше як за п’ять днів до дати повернення нафтопродуктів (їх частини із зберігання і повинна містити відомості щодо кількості та асортименту нафтопродуктів, що підлягають поверненню із зберігання, а також термін і місце доставки вказаних нафтопродуктів. (п. п. 2.2.1, 2.2.2)

Пункт 4 договору  зобов’язує  відповідача, на підставі письмової  вимоги позивача,  відвантажити нафтопродукти передані на зберігання та здійснювати їх доставку до пункту призначення, вказаного замовником у вимозі.

Предметом даного спору, з врахування заяв про збільшення позовних вимог,  є  відшкодування збитків завданих  позивачу внаслідок  втрати (нестачі) нафтопродуктів при відвантаженні фракції легкої  в кількості 4 000 тонн зі ст. Нижнєдніпровськ - Вузол Придніпровської  ж/д до ст. Одеса –Пересип Одеської ж/д на вимогу від 10.11.2005 р. № 29-01/1339,  фракції легкої  в кількості 2 200 тонн зі ст. Пологи  Придніпровської ж/д до ст. Одеса –Пересип Одеської ж/д  на вимогу від  17.01.2006  № 29-01/38, фракції легкої в кількості 2500 тонн зі ст. Нижнєдніпровськ - Вузол Придніпровської  ж/д до ст. Одеса –Пересип Одеської ж/д згідно вимоги  від 14.03.2006 р. № 29-01/390, фракції легкої в кількості 2200 тонн зі ст. Нижнєдніпровськ - Вузол Придніпровської  ж/д до ст. Одеса –Пересип Одеської ж/д  згідно вимоги від 20.07.2006 р. № 29-01/1046.

         Однак, як з’ясовано судом першої інстанції накладними підтверджується виконання зобов’язання відповідачем за договором зберігання нафтопродуктів, здійснено відправку до визначених у вимогах позивача пунктів призначення у кількості передбаченій позивачем у вимогах.

Заявляючи позовні вимоги  ВАТ «Укрнафта» також не заперечує факту відправки відповідачем фракції легкої згідно вимог –факсограм і в цей же час посилається на неналежне виконання ВАТ «Нафтохімік Прикарпаття»договірних зобов’язань.

Виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань згідно договору зберігання нафтопродуктів підтверджується актами  повернення нафтопродуктів із зберігання за договором № 20/209а –НП від 30.03.2004 р. від 30.11.2005 р., 31.12.2005 р., 31.01.2006 р. , 28.12.2006 р, які  підписані сторонами  у відповідності до п. 2.2.1 договору № 20/209а-НП від 30.03.2004 р. і  скріплені печатками юридичних осіб.

Отже, вищенаведене також спростовує посилання позивача  на  порушення зберігачем  п. 6.5 договору зберігання нафтопродуктів.

 Таким чином,  відповідачем не порушено  цивільне право чи інтерес позивача,  докази завдання збитків позивачу та причинний зв'язок між порушенням права та  збитками відсутні, а тому  право на  відшкодування збитків у  позивача відсутнє.

  Крім цього, з матеріалів справи видно, що відправку нафтопродуктів  до місця призначення, згідно договору № 20/209а-НП від 30.03.2004 р., здійснювало ВАТ «Дніпронафтопродукт».

    Зобов’язання по відпуску і відвантаженню нафтопродуктів за розпорядженню відповідача у ВАТ «Дніпронафтопродукт»виникло відповідно до договору № ХНП-15/05-2003 від 06.01.2003 р. (а.с.189—191- том1).

      Відповідно до ст. 909 ЦК України, що кореспондується зі ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

      Суб’єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі ( ч. 2 ст. 306 ГК України).

         Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди про перевезення вантажу, яка укладається на бланку встановленої форми між відправником та залізницею на користь третьої особи - одержувача і одночасно є договором застави вантажу як гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за дане конкретне перевезення.

      З транспортних накладних, що містять в матеріалах справи, видно що сторони у справі не являються  суб’єктами відносин перевезення нафтопродуктів.

      Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначається цим кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативного-правовими актами ( ч. 5 ст.306 ГК України)

Нормами ст. 314 Господарського кодексу України, визначена відповідальність перевізника  за втрату, нестачу, пошкодження вантажу.  Однак, відповідач,  не є перевізником,  і перевізник не є стороною у даній справі.

Судова колегія також вважає необхідним зазначити, що відповідно до ст. 130 Статуту залізниць України, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998р. №457 і визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, право на  пред’явлення претензій та позовів до залізниці мають вантажовідправник  та вантажоодержувач.

     Власник вантажу, якщо він не є відправником або одержувачем вантажу, не має права від свого імені заявляти претензію або позов до залізниці з приводу втрати, нестачі або псування вантажу під час перевезення.

     Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

     Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

      Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

      Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.    

     Оскільки, позивачем не надано суду доказів порушення  відповідачем умов договору  зберігання,  виконання зобов’язань відповідача підтверджується матеріалами справи, заявлені позивачем до відшкодування збитки  не є збитками спричиненими неналежним виконанням зобов’язань за договором зберігання, оскільки спричинені  внаслідок перевезення,   позовні вимоги ВАТ «Укрнафта»колегія суддів  апеляційної інстанції вважає безпідставними і такими, що не підлягають до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.33, 75, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 25.02.2009 року у справі № 15/123 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи   повернути до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий - суддя                                                                      Скрипчук О.С.

суддя                                                                                          Дубник О.П.

суддя                                                                                          Процик Т.С.

          

.