Ухвала

іменем україни

1 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Літвінова Є.В. та Франтовської Т.І.,

при секретарі Зінорук В.В.,

розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження №12014170000000081 щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, уродженця та мешканця

АДРЕСА_1,

такого, що судимості не мав,

за участю:

засудженого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

прокурора Матюшевої О.В.,

в с т а н о в и л а:

зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він ставить вимогу про скасування постановлених у кримінальному провадження судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Свої вимоги засуджений обґрунтовує тим, що його дії необхідно було кваліфікувати як перевищення меж необхідної оборони з огляду на тривале у часі знущання потерпілого над ним, дані про що залишилися неперевіреними, а також на те, що потерпілим був розпочатий конфлікт, під час якого потерпілим наносилися тілесні ушкодження, від яких він захищався.

Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 4 липня 2014 року ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за частиною 1 статті 115 КК України на 8 років позбавлення волі.

Згідно з вироком, ОСОБА_1 визнаний винуватим та засуджений за те, що він, 12 березня 2014 року о 18 годині, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на ґрунті неприязних відносин перед приміщенням кафе «На посошок», що розташоване по вул. Калініна 2-б в м. Полтаві, під час сварки з ОСОБА_3, діючи умисно, маючи на меті заподіяти смерть з мотивів помсти за попередні образи, завдав йому один удар ножем у грудну клітку, заподіявши тілесне ушкодження у виді колото - різаної рани стінки грудної клітини, наскрізне колото - різане ушкодження грудини, колото-різані ушкодження серцевої сорочки, правого передсердя серця, аорти, крововиливи в м'які тканини по ходу та перефирії раньового каналу, від чого настала його смерть.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 4 листопада 2014 року мотивувальна частина вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 4 липня 2014 року щодо ОСОБА_1 в порядку статті 404 КПК України уточнена тим, що датою вчинення кримінального правопорушення є 12 березня 2014 року, а не 2 березня 2014 року. В решті вирок суду залишено без зміни.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи засудженого і захисника, які підтримали касаційну скаргу, прокурора, яка заперечувала проти задоволення касаційної скарги та вважала постановлені у кримінальному провадженні судові рішення законними і обґрунтованими, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 3 статі 36 КК України перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.

Із законодавчого визначення слідує, що для встановлення наявності або відсутності ознак перевищення меж необхідної оборони необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, початком конфлікту між потерпілим та засудженим, які перебували в стані алкогольного сп'яніння, був удар кулаком руки потерпілого в голову засудженого, після чого останній дістав ніж, який не був розкладним, та тримав його у руці та розмахував, а потерпілий в цей час на відстані бив його по ногах. Після чого, засуджений зробив два кроки вперед та завдав удар ножем у грудну клітку, від чого потерпілий впав на землю. Тоді підійшов очевидець події та вдарив засудженого по голові, який впав та, підвівшись, втік з місця події.

Внаслідок такого перебігу подій потерпілий отримав сліпе проникаюче колото-різане поранення грудної клітини з ушкодженням серця, аорти, від чого і помер, а засуджений - тілесні ушкодження у виді крововиливу верхньої губи та синців шкіри лівої кисті і обох нижніх кінцівок, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. При тому, що колото-різана рана утворилася від дії колюче-ріжучого предмету, типу клинка ножа, який мав гостре лезо з однієї сторони і найбільшу ширину слідоутворюючої частини на рівні занурень біля 27 мм з елементами різання.

Викладені обставини засвідчувалися свідком ОСОБА_4, котрий був очевидцем події, та докладно і послідовно, у тому числі під час досудового розслідування та судового розгляду, розповідав про такі обставини події, відносини між потерпілим та засудженим до події та під час неї, а також висновками експертів.

Крім того, відповідність заявленого названим свідком перебігу події встановлювалася експертним дослідженням, як таких, що не протирічать даним судово-медичної експертизи трупу потерпілого по факту, місцю, часу, характеру, кількості, механізму спричинення йому тілесних ушкоджень.

Тоді як, за відсутності пояснень та вказівок засудженого під час слідчого експерименту щодо того, як саме він спричинив, чи міг спричинити тілесні ушкодження потерпілому, позбавило можливості встановити їх відповідність або невідповідність.

Таким чином, у судів першої та апеляційної інстанцій не було підстав для висновку, що засуджений під час інкримінованої йому події діяв виключно в умовах перевищення меж необхідної оборони, про що і наведено вичерпні мотиви.

Що стосується тверджень засудженого щодо протиправної поведінки потерпілого впродовж тривалого часу до інкримінованої події, то вони матеріалами кримінального провадження не підтвердилися.

Зокрема, з наявних матеріалів кримінального провадження за повідомленнями засудженого вбачається, що 15 листопада 2013 року та 2 червня 2013 року ним повідомлялися правоохоронні органи про вчинення щодо нього протиправних дій першого разу невідомими особами на зупинці громадського транспорту, а іншого - від дій громадянина ОСОБА_5.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а відтак і незаконності або необґрунтованості вироку суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції.

Отже, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 4 липня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 4 листопада 2014 року щодо засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

С у д д і:

_____________________ _______________________ ____________________

М.М. Лагнюк Є.В. Літвінов Т.І. Франтовська