Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
09.06.2009 Справа № 2-а-2948/09/2704
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Колб Т.П.
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 14.01.2008,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Нахімовського районного суду м.Севастополя (суддя Кравченко В. Є.) від 05.03.09 у справі № 2-а-2948/09/2704
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Судді судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Ісаєва Г.А. (вул.Павленко, б.2, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)
про неправомірні дії посадової особи касаційного суду, що перешкоджають реалізації права позивача на доступ до касаційного суду,
ВСТАНОВИВ:
10.02.2009 позивач звернувся до Нахімовського районного суду м.Севастополя з адміністративним позовом, в якому просить визнати недійсними дії та індивідуальне рішення відповідача -ухвалу судді касаційної інстанції від 29.05.2007, яким чиняться перешкоди позивачу в здійсненні права на доступ до касаційного суду по справі №6-236ск07 (арк.с.3-4).
Ухвалою Нахімовського районного суду м.Севастополя від 05.03.2009 відмовлено у відкритті провадження по справі в порядку пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України так як справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач не є суб'єктом владних повноважень і не може бути відповідачем у справах про оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ (арк.с.1-2).
Копію оскаржуваної ухвали представник позивача отримав 10.03.2009 (арк.с.6).
Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_2, 16.03.2009 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, прийняти нову ухвалу про відкриття провадження по справі (арк.с.8-9).
Доводи апеляції мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, суд не з'ясував обставини справи, відповідач в спірних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 (арк.с.11-12).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 08.05.2009 закінчено підготовку та призначено справу до розгляду на 09.06.2009 (арк.с.14-15).
Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити по мотивам, викладеним в ній.
Відповідач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 09.06.2009 не забезпечив, надав заяву (вх.№3831) про розгляд справи за його відсутності (арк.с.20).
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Статтею 107 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади»№ 8 від 13.06.2007, незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді, у зв'язку з цим прийняття суддею від будь-яких осіб та розгляд ним заяв, скарг, інших документів поза встановленим законом процесуальним порядком є неприпустимим.
Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посягання на процесуальну незалежність суду.
Положення частини другої статті 126 Конституції України про те, що вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, означає заборону будь-яких дій стосовно суддів незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, установ, організацій, громадян та їх об'єднань, юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків чи схилити їх до винесення неправосудного рішення.
Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Суди повинні дотримуватися встановлених процесуальними законами правил підсудності та підвідомчості спорів, враховувати, що тільки права, свободи та законні інтереси учасників правовідносин, які виникають із визначених законом підстав та інших юридичних фактів, підлягають судовому захисту в передбачений законом та/або договором спосіб.
Звернення до суду здійснюється у формі, порядку, випадках та способами, передбаченими процесуальним законом.
Звернення у справах інших осіб у всіх випадках, а учасників процесу - поза випадками, передбаченими процесуальним законом, розгляду судами не підлягають.
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Прийняття до розгляду будь-якими особами чи органами, крім відповідного апеляційного або касаційного суду, заяв, у яких оскаржуються судові рішення, їх розгляд, витребування від судів інформації про судові справи у зв'язку з такими заявами, направлення заяв судам, вимоги до суддів про встановлення контролю за розглядом справи судом чи суддею є порушенням незалежності та самостійності суду.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод і інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Для визначення спору як такого, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, має бути законодавче уповноваження хоча б одного суб`єкта владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єктів, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.
Тому слід вважати, що до юрисдикції адміністративних судів віднесені тільки ті публічно-правові спори, які виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктами владних повноважень віднесених до їх компетенції владних управлінських функцій, а не взагалі всіх функцій, які виконують суб'єкти владних повноважень.
Стаття 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, щодо вирішення адміністративних справ, це, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів адміністративного позову, позивач в порядку адміністративного судочинства оскаржує правомірність дій відповідача, як судді судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Автономної Республіки Крим щодо розгляду справи №6-236ск07, по якій 29.05.2007 відмовлено у відкритті касаційного провадження.
Згідно зі статтею 14 Закону України «Про судоустрій України», суди здійснюють правосуддя самостійно, гарантії самостійності судів і незалежності суддів, зокрема, забезпечуються особливим порядком притягнення до відповідальності та звільнення суддів, а також функціонуванням органів суддівського самоврядування.
В даних правовідносинах відповідач не перебуває при здійсненні управлінських функцій і не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак суб`єкта владних повноважень, що виключає можливість розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20.03.2007.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України та відмовив у відкритті провадження по адміністративній справі у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 3, 17, частиною третьою статті 24, статтями 109, 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 199, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Нахімовського районного суду м.Севастополь від 05.03.09 у справі № 2-а-2948/09/2704 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Нахімовського районного суду м.Севастополь від 05.03.09 у справі № 2-а-2948/09/2704 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Повний текст судового рішення виготовлений 12 червня 2009 р.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно