№ 2-73/2008

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

27 лютого 2008 року Кременчуцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Степаненка Ю.І.,

при секретарі Трофуша І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03 грудня 2007 року звернулася в суд з позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 про стягнення з нього на її користь боргу за договором позики, процентів за договором позики, індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми на загальну суму 15 156 гривень та моральної шкоди в розмірі 5 000 гривень, обґрунтовуючи позов тим, що 08 грудня 2004 року відповідач ОСОБА_2 позичив у неї 1 500 доларів США, що відповідно складає 7 575 гривень (1 500 х 5,05), про що написав розписку на вказану суму. Борг зобов'язався повернути через місяць, але своє боргове зобов'язання не виконав. На її неодноразові прохання повернути борг, тільки обіцяв, а потім змінив свою домашню адресу і вона вимушена була з'ясовувати його місце проживання через паспортний стіл.

У зв"язку з неповерненням грошового боргу відповідачем вона має право на одержання від позичальника відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України процентів за договором позики в сумі 2 727 гривень (7 575 х 12), розмір яких визначено нею на рівні облікової ставки Національного банку України. Ставка НБУ складає 12% річних. Крім цього, відповідно до статей 625, 1050 Цивільного кодексу України відповідач зобов'язаний оплатити їй індекс інфляції за весь час прострочення боргу, а також три проценти річних від простроченої суми. Інфляція складає суму 3 828 гривень ( 7 575 грн. х 110,3% (2005 рік) х 111,6% (2006 рік) х 122,3%» (2007 рік)). Три проценти річних відповідно складають суму 1026,34 гривень ( 11 403,78 х 3 % х 3 роки).

На період позики курс долара був значно вищий, знаходився у співвідношенні 5,6 гривень за один долар. За період, що відповідач не повернув борг, інфляція фактично перевищує ставки, що видаються держстатистикою, тому сума, що підлягає стягненню, втрачає свою вартість.

Оскільки надані відповідачу у позику гроші являються її власністю і через неповернення їх відповідачем, вона позбавлена права ними розпоряджатися на свій розсуд, чим порушено її право. Вона являється інвалідом 2 групи, постійно потребує медикаментозного лікування. Тому неповернення відповідачем її грошей негативно впливає на її життєвий устрій, створило стресовий стан, оскільки сума для неї є значною. У зв'Язку з цим вона просить стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду, яку вона оцінює в сумі 5 000 гривень.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила його задовольнити, в обгрунтування позову пояснила так, як викладено в описовій частині рішення.

Відповідач ОСОБА_2 та представник його інтересів ОСОБА_3 позов не визнали, вважаючи його безпідставним та не доведеним позивачем, оскільки договір позики між сторонами не укладався.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Установлено, що в матеріалах справи на а.3 міститься розписка від 08.12.2004 року, за змістом якої ОСОБА_2 отримав у ОСОБА_1 1 500 (одну тисячу п"ятсот) умовних одиниць. З приводу складання цієї розписки відповідач пояснив у судовому засіданні, що під умовними одиницями він з ОСОБА_1 розуміли російські рублі, які ОСОБА_1 дала йому на купівлю у Росії запасних частин до її автомобіля. Запчастини ним були придбані та передані позивачці, хоч підтверджуючих цю обставину доказів на даний час у нього немає. Гроші в сумі 1 500 російських рублів ОСОБА_1 передала йому не у власність, а з метою купівлі запчастин для її потреб. Строки повернення цих коштів у розписці не оговорювались.

Згідно ч.4 статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян...

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Надана позивачем в обгрунтування своїх позовних вимог розписка не свідчить про отримання грошей відповідачем, оскільки у ній йдеться мова про 1 500 умовних одиниць, що не є достатнім підтвердженням передачі саме 1 500 доларів США, як вказує позивач. Наявна розписка не замінює договору позики і вона не підтверджує факт отримання боржником саме грошей, оскільки не вказано назви конкретної іноземної валюти, як це передбачено статтею 192 Цивільного кодексу України, не визначено строку повернення грошей або моменту пред"явлення вимоги, не зазначено, що гроші передаються у власність позичальникові, текст розписки не містить обов'язкових відомостей про те, що мав місце саме договір позики, а не інший правочин, що є недодержанням вимог закону. За змістом статей 1046, 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику - грошові кошти у такій же сумі. За змістом же розписки можливо зробити припущення, що це могли бути і долари США, як вказує позивач, і російські рублі, як вказував відповідач, і інша іноземна валюта. Між тим, відповідно до ч.4 статті 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях. Частина 2 статті 61 ЦПК України на значення словосполучення "умовні одиниці", що має на думку позивача означати долари США, як обставини, що є загальновідомими і не потребують доказуванню, не поширюється.

Зважаючи на відсутність переконливих доказів, недоведеність позивачем обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, суд повністю відмовляє позивачеві ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог про стягнення боргу за договором позики, процентів за договором позики, індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми. Позивачем також не доведена вина відповідача у завданні їй моральної шкоди у зв"язку з договором позики. Тому суд відмовляє у задоволенні і цієї позовної вимоги.

Зважаючи на те, що позивач є інвалідом другої групи безстроково у зв"язку з трудовим каліцтвом з втратою 70 % професійної працездатності, суд з підстав ч.3 статті 82, статті 88 ЦПК України звільняє позивача від судових витрат, які компенсуються за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.,ст. 192,203, 1046,1047,1049,1167 ЦК України, ст.,ст.10,11, 60,61,81, 82, 88, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів за договором позики, індексу інфляції, трьох процентів річних від простроченої суми та моральної шкоди.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області через Кременчуцький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.