АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9420/15 Справа № 203/5556/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Гайдук В.І.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Гайдук В.І.,

суддів Калиновського А.Б., Єлізаренко І.А.,

за участю секретаря Прудченко В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2015 року

у цивільній справі за поданням державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України, –

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_3 у порядку ст. 377-1 ЦПК України звернувся до суду з указаним поданням, посилаючись на те, що на примусовому виконанні перебуває виконавчий лист, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 заборгованості у розмірі 5142842,00 грн. Оскільки боржник ухиляється від виконання судового рішення, державний виконавець просив суд тимчасово обмежити боржника у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов’язань за рішенням суду (а.с.1-5).

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2015 року подання задоволено. Тимчасово обмежено – громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, у праві виїзду за межі України до виконання зобов’язання, згідно виконавчого листа, виданого Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська по справі № 2-5220/11 (2/199/202/13) про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 боргу в сумі 5142842,00 грн. (а.с. 55-56).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати ухвалу районного суду та відмовити у задоволенні подання (а.с. 58).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи подання державного виконавця суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від покладених на нього рішенням суду зобов’язань.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в’їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв’язання спорів у цій сфері.

Так, п. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» передбачено, як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобов’язань, але лише до моменту виконання зобов’язань, або розв’язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов’язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Відповідно до пункту 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець в процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи за межі України до виконання зобов’язань за рішенням суду.

Статтею 377-1 ЦПК України визначено, що питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів(посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Отже, законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, наведених в листі від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 липня 2013 року Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5 боргу в сумі 5142842,00 грн., за яким 12 липня 2013 року було відкрито виконавче провадження. (а.с. 6, 30).

Разом з тим, докази направлення та отримання постанови про відкриття виконавчого провадження боржником відсутні.

Згідно до матеріалів справи, представник ОСОБА_2 ОСОБА_6 ознайомилась з матеріалами виконавчого провадження лише 10 вересня 2015 року (а.с. 35).

Також, в матеріалах даної справи відсутні докази вчинення виконавцем відповідних виконавчих дій, зокрема, щодо встановлення належного боржнику майна, на яке можна звернути стягнення, рахунків в банках, інших джерел доходів.

Посилання державного виконавця на наявність скарг ОСОБА_2, також не свідчить про ухилення останнім від виконання рішення суду, оскільки таке право передбачено положеннями Закону України «Про виконавче провадження» і доказів зловживання таким правом державний виконавець не навів.

За встановлених обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, передчасно вирішив питання про задоволення подання державного виконавця, оскільки судом першої інстанції не надано оцінки основному доводу подання щодо ухилення від виконання боржником своїх зобов'язань за рішенням суду.

Таким чином, судова колегія вважає, що питання про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у виїзді за межі України вирішено судом в супереч нормам процесуального права з порушенням порядку, встановленого для його вирішення й це є підставою для скасування постановленої у справі ухвали за вимогами п. 3 ст. 312 ЦПК України з передачею на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 209, 303, 307, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 вересня 2015 року – скасувати і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий

Судді