ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 р. Справа № 43366/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді – Олендера І.Я.,

суддів – Каралюса В.М., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення недоплаченої грошової допомоги, -

ВСТАНОВИЛА :

В березні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про стягнення недоплаченої грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01 липня 2007 року по 31 грудня 2008 року, зазначивши, що згідно ст.43 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 року (із наступними змінами та доповненнями, внесеними Законами України), допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, встановленому правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом, але виплати проводились не в повному обсязі.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради щодо не нархування та не виплати ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі 4759, 45 грн. за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Не погодившись з постановою, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що суд першої інстанції при прийнятті постанови порушив норми матеріального та процесуального права. Беззаперечним є факт пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, що відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Управлінням праці та соціального захисту населення – в межах наявних фінансових ресурсів здійснено виплати, передбачені Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» у порядку, розмірі та у спосіб, визначених діючим на момент відповідних виплат законодавством України.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір»ю малолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач є застрахованою та перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно Конституції України, Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 року N 2017-III, позивач наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання допомоги по догляду за дитиною.

Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які мають дітей віком до трьох років.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти.

З 01.01.2007 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2007 р. N 32 "Питання виплати застрахованим особам допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку" та наказу Міністерства праці та соціальної політики від 06.12.2006 року N 453 "Про передачу функцій призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку застрахованим особам від страхувальників та робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень органам праці та соціального захисту населення" повноваження робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його відділень з призначення та виплати допомоги при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, які передбачені Законом України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» передані органам праці та соціального захисту населення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з того, що оскільки Законом України Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» не визначено відповідно до якого прожиткового мінімуму визначається розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, слід застосовувати ч.1 ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім»ям з дітьми» (в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року), відповідно до якої розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається в розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач протягом липня-грудня 2007 року отримувала щомісячну грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення не трирічного віку в розмірі, передбаченому Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», що підтверджується довідкою відповідача за № 255 від 27.02.2009 року (а.с. 7).

Рішенням Конституційного суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 визнані неконституційними положення п.14 ст.71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію ч.1 ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» щодо встановлення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ст.44 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування у зв»язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року) встановлено, що така допомога надається щомісяця з дня надання відпустки для догляду за дитиною по день її закінчення, але не більше як по день досягнення дитиною трирічного віку включно.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Зважаючи на те, що зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб, то втрата чинності нормативно-правовим актом, яким відбулося зупинення дії певного закону, за правовими наслідками є поновленням дії цього закону, а відповідно і поновленням прав та обов'язків осіб, які є учасниками правовідносин, що є предметом регулювання такого закону.

Згідно вимог ст.62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років становить: з 1 січня 2007 року – 434 грн., з 1 квітня 2007 року – 463 грн., з 1 жовтня 2007 року – 470 грн. Отже, позивачу слід провести перерахунок та виплатити допомогу в розмірі, визначеному ст.15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми».

Відповідно до частини 3 статті 8 КАС України, фізичним та юридичним особам для захисту порушених прав гарантується звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України.

З огляду на викладене, судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача є підставними в частині нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що судом першої інстанції помилково застосовано норми матеріального і процесуального права.

Посилання представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, який передбачений ч.2 ст.99 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.99 КАС України, в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача до суду, розгляду і вирішення справи судом першої інстанції, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).

З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивача за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача у частині нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно.

Будь-яких поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав позивачем не наведено.

Суд першої інстанції зобов’язаний був врахувати клопотання представника відповідача, де ним ставилось питання про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску строків, передбачених ст. 99 КАС України та застосування наслідків, передбачених ст. 100 КАС України, зокрема в частині позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування строку звернення до суду, визначеного ст. 99 КАС України та в задоволенні позовних вимог позивача в частині нарахування та виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ст. 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року № 107-6 (далі Закон № 107-6) затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років: з 01 січня-526 грн., з 01 квітня – 538 грн., з 01 липня – 540 грн., а згідно пункту 23 цього Закону, підпункт 8 пункту 8 з розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» викладено у такій редакції: «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 01 січня 2008 року – 50%, з 01 січня 2009 року – 75%, з 01 січня 2010 року – 100% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Саме тому у 2008 році допомога нараховувалась та виплачувалась відповідно до ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та положень Закону України «Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання які спричинили втрату працездатності» № 1105-14 від 28.12.2007 року, яким визначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 грн., і дане положення Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 року не було визнано неконституційним.

Колегія суддів також зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у визначеній сумі є невірним, оскільки предметом даного спору є право на отримання позивачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а не розмір нарахування, й суд не може перебирати на себе функцію органу, на який законом покладено такі повноваження.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст. 197, п.3 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради задовольнити.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 03 квітня 2009 року в справі № 2а-2164/09 скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.