ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 листопада 2010 р. Справа № 32133/10
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Багрія В.М.,
суддів Богаченка С.І., Старунського Д.М.,
при секретарі судового засідання Гром В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України у Чернівецькій області про поновлення на роботі, стягнення за час вимушеного прогулу,
В С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України у Чернівецькій області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач посилався на те, що наказом № 256 від 26.12.2008 року його було звільнено з органів внутрішніх справ за п.63 пп. «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом, за власним бажанням.
Позивач вказував на те, що рапорт на звільнення за власним бажанням 14.11.2008 року ним був підписаний під тиском керівництва Сокирянського РВ УМВСУ в Чернівецькій області та підтверджував це тим, що на час написання рапорту на звільнення його вислуга років складала 19 років 9 місяців 12 днів. У відповідності до чинного законодавства, при наявності вислуги 20 років, він мав би право на отримання пенсії за вислугу років в розмірі 50% від грошового утримання. Позивач мав намір відкликати свій рапорт, однак ще до закінчення трьохмісячного терміну, передбаченого Положенням, його було звільнено зі служби. Крім того, наказ начальника УМВС України в Чернівецькій області №256, виданий 26.12.2008 року, коли позивач перебував на лікарняному відповідно до довідки №2506 поліклініки районної лікарні м. Сокиряни.
Позивач просив поновити його на посаді старшини сектору ресурсного забезпечення Сокирянського районного відділу УМВС України в Чернівецькій області та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2008 року до дня постановлення рішення суду.
Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2010 року відмовлено в задоволенні позову за його безпідставністю та у зв’язку з пропуском строку звернення до суду.
Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1, подавши на неї апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції є необґрунтована та винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не дав належної оцінки клопотанню про поновлення строку звернення до суду у зв’язку з доглядом за хворою матір’ю, не врахував всі обставини та факти, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи та безпідставної відмови у задоволенні позову.
Суд не прийняв до уваги, що його звільнення мало місце до спливу 3-х місячного строку після подачі рапорту про звільнення, написаного ним під тиском під час тимчасової непрацездатності. Звільнення проведено з порушенням вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, а також законодавства щодо ведення трудових книжок. Строк звернення до суду він пропустив з поважних причин – своєю хворобою та хворобою членів його сімї.
Апелянт просить скасувати постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2010 року та прийняти нову постанову, якою позов задоволити.
Вислухавши суддю-доповідача, апелянта та його представника , які апеляційну скаргу підтримали, представника УМВСУ в Чернівецькій області, який просить апеляційну скаргу відхилити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
В справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив публічну службу в Сокирянському РВ УМВСУ в Чернівецькій області на посаді старшини сектору ресурсного забезпечення в спеціальному званні прапорщик міліції.
14.11.2008 року ОСОБА_1 подав рапорт про його звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням в зв’язку з низькою заробітною платою, ненормованим робочим днем. ОСОБА_1 в рапорті зазначив, що просить провести звільнення без його участі та жодних претензій з приводу звільнення не має.
Отже, на момент подачі рапорту про звільнення ОСОБА_1 мав намір звільнитися з органів внутрішніх справ. Фактично цієї обставини позивач не оспорює ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі, зазначаючи, що в подальшому мав намір відкликати рапорт, однак не мав можливості це зробити в силу того, що був хворим та звільнений до спливу 3-х місячного строку, передбаченого законом.
На підставі поданого рапорту наказом начальника УМВСУ в Чернівецькій області від 26.12.2008 року ОСОБА_1 звільнено з посади в запас з 31.12.2008 року з підстав пп. «ж» п. 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР (далі Положення), за власним бажанням.
31.12. 2008 року позивачу під розписку була вручена трудова книжка з записом про звільнення, оформлена у відповідності до вимог законодавства.
Перебуваючи на службі в органах внутрішніх справ, ОСОБА_1 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст. 367 КК України, в якому щиро покаявся, звернувшись до суду з клопотанням про закриття кримінальної справи в зв’язку зі зміною обстановки. Постановою Сокирянського районного суду Чернівецької області від 14.05.2009 року клопотання ОСОБА_1 задоволено, звільнено його від кримінальної відповідальності за ст.367 ч.1 КК України у зв’язку зі зміною обстановки, зокрема, з врахуванням його звільнення з органів внутрішніх справ, що виключає можливість вчинення злочинів з використанням посади, на якій він проходив службу.
7.12.2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про поновлення його на публічній службі.
Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, Чернівецький окружний адміністративний суд виходив з того, що заявлений ним позов є безпідставним, оскільки звільнення було здійснено з дотриманням чинного законодавства, а також в зв’язку з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду з адміністративним позовом.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується частково, виходячи з наступного.
Відповідно до п.68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органів внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Застосовуючи вказану норму закону, суд першої інстанції правильно вважав, що нею встановлено обов’язок працівників міліції при наявності бажання звільнитися зі служби письмово за три місяці попередити про це прямого начальника. В той же час, ця та інші норми закону не містять імперативного припису щодо обов’язку начальника не проводити звільнення до спливу 3-х місячного строку. Охороняючи права та законні інтереси суб’єктів публічної служби в органах внутрішніх справ, законодавець не передбачає права начальника провести звільнення працівника за межами 3-х місячного строку, однак, разом з тим, надає йому право на звільнення до спливу цього строку.
Таким правом скористувався відповідач, звільнивши позивача зі служби наказом від 26.12.2008 року.
Тому суд першої інстанції правомірно вважав безпідставними доводи позивача щодо порушення відповідачем закону та звільнення його до спливу зазначеного вище строку, що не дало йому можливості відкликати рапорт.
Досліджуючи обставини справи, пов’язані з чиненням тиску на позивача з боку керівництва Сокирянським РВ УМВСУ в Чернівецькій області при написанні ним рапорту про звільнення зі служби за власним бажанням, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність такого. При цьому взяв до уваги, що кримінальна справа проти ОСОБА_1 була порушена після подачі ним рапорту про звільнення та після самого звільнення зі служби. Обєктивно про відсутність такого тиску свідчить і та обставина, що рапорт про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ був задоволений не зразу, а через 42 дні після його подачі, що давало можливість позивачу відкликати його, незважаючи на стан свого здоров’я та здоров’я членів його сім’ї. Тому висновки суду першої інстанції щодо необґрунтованості доводів позивача в цій частині є вірними.
Звільнивши позивача зі служби з 31.12.2008 року, відповідач того ж числа, 31.12.2008 року, видав ОСОБА_1 трудову книжку, про що свідчить його розписка, яка мається в справі, тому посилання позивача на недотримання вимог закону щодо вручення трудової книжки в день звільнення є безпідставними.
Постанова суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог відповідає матеріалам справи, наявним в ній доказам, правильно застосованим судом нормам матеріального та процесуального права, тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Доводи апеляційної скарги в частині порушення відповідачем норм матеріального права при звільненні до спливу 3-х місячного строку, чинення тиску при подачі рапорту про звільнення, порушення законодавства щодо ведення трудових книжок спростовуються нормами матеріального права, правильно застосованими судом першої інстанції, тому підставою для її задоволення бути не можуть.
Не є такими підставами посилання в апеляційній скарзі на порушення відповідачем ст..14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ та не вручення позивачу витягу з наказу про звільнення, оскільки норма закону, на яку посилається апелянт спірних правовідносин сторін не регулює. Позивач звільнений не за порушення службової дисципліни, а за власним бажанням.
Не регулюють спірних правовідносин і норми законодавства про працю, на які посилається позивач, оскільки він звільнений на підставі Положення та у повній відповідності до нього.
Доводи в частині звільнення зі служби під час тимчасової непрацездатності не заслуговують на увагу, оскільки звільнення мало місце за власним бажанням суб’єкта публічної служби, а не з ініціативи керівництва органу внутрішніх справ.
Однак, разом з тим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову одночасно за безпідставністю позовних вимог та пропущення встановленого законом строку звернення до суду з адміністративним позовом, оскільки відмова в позові одночасно з цих двох підстав процесуальним законодавством не передбачена.
За таких обставин оскаржувана постанова суду першої інстанції підлягає зміні з виключенням з її мотивувальної частини посилання суду на відмову в позові з підстав пропущення строку звернення до суду. В решті постанову суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 201, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 17.06.2010 року по справі № 2а-478/10 змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання суду на відмову в позові з підстав пропущення строку звернення до суду.
В решті цю постанову суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: В.М. Багрій
Судді : С.І. Богаченко
ОСОБА_2
Повний текст виготовлено 12.11.2010 р.