УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/9866/13-ц 22-ц/774/2042/К/15

Справа № 212/9866/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22-ц/774/2042/К/15 інстанції - Пустовіт О.Г.

Категорія 5 (1) Доповідач - Савіна Г.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого - судді Савіної Г.О.,

суддів - Митрофанової Л.В., Чорнобука В.І.,

при секретарі - Голуб О.О.,

за участю - позивача позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4 та її представника ОСОБА_5,

представника третьої особи Служби у справах дітей виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 24 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи: Жовтневий районний відділ в місті Кривий Ріг Головного управління Державної Міграційної служби України у Дніпропетровській області, служба у справах дітей виконавчого комітету Жовтневої районної у місті ради про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання, виселення та стягнення частки оплати за житлово - комунальні послуги та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей виконкому Жовтневої районної у місті ради про визнання майна спільною власністю подружжя, визначення часток, визнання права власності та вселення в квартиру,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні власністю, визнання фізичної особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання, виселення та стягнення частки оплати за житлово - комунальні послуги. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 9 червня 1998 року ним була придбана квартира АДРЕСА_1 за 4000 грн, яку 5 жовтня 2011 року він продав за 71754,30 грн, що еквівалентно 9 000 доларів США. За кошти, отримані від продажу вищезазначеної квартири він придбав квартиру АДРЕСА_2 за 23 881 грн.

8 липня 2011 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_7, який разом з ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав у спірній квартирі до січня 2013 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 вересня 2013 року шлюб між ними розірвано. Він запропонував відповідачу звільнити вказану квартиру та знятись з реєстраційного обліку в добровільному порядку, але вона відмовилась.

Тому, неодноразово уточнюючи позовні вимоги, просив визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2, усунути йому перешкоди в користуванні зазначеною квартирою, зняти ОСОБА_4 разом з неповнолітнім ОСОБА_7 з реєстраційного обліку; стягнути з ОСОБА_4 на його користь нараховані на неї та неповнолітнього сина житлово-комунальні послуги, які сплачені позивачем у сумі 1 269,93 грн.

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася із зустрічним позовом про визнання майна спільною власністю подружжя, визначення часток, визнання права власності та вселення в квартиру, посилаючись на те, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними за 11250 доларів США була придбана квартира АДРЕСА_3, що підтверджується договором про співробітництво з агенцією нерухомості «Сrеdо» від 27 вересня 2011 року, розпискою про прийом-передачу суми авансу від 27 вересня 2011 року та розпискою продавця зазначеної квартири ОСОБА_8 від 10 жовтня 2011 року. На придбання зазначеної квартири ОСОБА_2 були витрачені кошти у сумі 9000 доларів США, які він отримав від продажу своєї квартири, а 2250 доларів США вона брала в борг в інтересах сім'ї у своїх батьків. Оскільки спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя та є спільним майном подружжя, вважає, що за нею необхідно визнати право власності на 1/4 частку квартири, а за відповідачем на 3/4 частки квартири. Оскільки ОСОБА_2 4 квітня 2014 року замінив у вхідних дверях квартири замки та не впускає її з сином, просила зобовязати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні власністю та вселити її з сином до спірної квартири.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 24 грудня 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено, визнано квартиру АДРЕСА_4 спільним майном подружжя, визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини вказаної квартири, визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини спірної квартири, зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 та малолітньому ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, перешкод у користування власністю, вселено ОСОБА_4 з сином до квартири АДРЕСА_4. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4, понесені нею витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн та витрати на сплату судового збору в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач за основним позовом ОСОБА_2 посилається на те, що при зверненні до суду із зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 не у повному обсязі сплачено судовий збір.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення не взято до уваги положення ЦПК України, Сімейного кодексу України та постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", не враховано, що ОСОБА_4 при зверненні до суду із зустрічним позовом не ставилося питання про визначення дійсної ринкової вартості спірної квартири та вона не просила поділити її в натурі та залишено поза увагою, що спірну квартиру позивач за основним позовом ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу придбав за особисті кошти у сумі 23881 грн., отримані від продажу іншої квартири, яка належала йому на праві приватної власності, тому спірна квартира не підлягає поділу. Посилання ОСОБА_4 на те, що спірна квартира була придбана за 11250 доларів, на думку апелянта, суперечить положенням п.2.1 договору купівлі-продажу квартири, який позивачем за зустрічним позовом не оспорений.

При задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 в частині вселення її до спірної квартири судом першої інстанції не взято до уваги, що нею не ставилося питання про виділення частки квартири в натурі, оскільки дана квартира є однокімнатною і її поділ в натурі та визначення порядку користування нею є неможливими. Крім того, сумісне проживання позивача і відповідача у спірній квартирі є неможливим, так як між ними постійно виникають сварки. При цьому позов про виплату їй вартості частини спільного майна у порядку ст.365 ЦК України ОСОБА_4 не заявлено.

Крім того, апелянт посилається на те, що твердження відповідача за основним позовом ОСОБА_4 про те, що вона під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 в інтересах сім'ї брала у своєї матері у борг грошові кошти в сумі 2250 доларів США не відповідають дійсності, оскільки 9000 доларів США ОСОБА_2 отримав від продажу належної йому на праві приватної власності квартири, а 2500 доларів США згідно розписки взяв у борг у ОСОБА_9, який підтвердив зазначений факт у судовому засіданні.

Судом при ухваленні рішення не взято до уваги, що відповідач за основним позовом ОСОБА_4 приймала участь у приватизації квартири АДРЕСА_5, тому її твердження щодо відсутності іншого житла є безпідставними.

Також ОСОБА_2 зазначив, що відповідач за основним позовом ОСОБА_4 зареєстрована у спірній квартирі, однак не сплачує за комунальні послуги, які нараховуються, в тому числі, на неї та її сина, у зв'язку з чим, він просив стягнути з неї частину оплати за комунальні послуги у сумі 1269, 93 грн., в чому йому також було відмовлено безпідставно.

Крім того, судом неправомірно стягнуто з нього на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про реєстрацію шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 липня 2011 року.

У період шлюбу згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Стюрко О.О. від 14.10.2011року, зареєстрованого в реєстрі № 2034, ОСОБА_2 придбав однокімнатну квартиру АДРЕСА_6, житловою площею 17,4 кв.м, загальною площею 31,4 кв.м.

Даний договір купівлі - продажу квартири зареєстрований у КП ДОР "Криворізьке бюро технічної інвентаризації" 14 жовтня 2011 у книзі № 8 додП -348, запис № 466, на ім'я ОСОБА_2,що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 вересня 2013 року шлюб між сторонами розірвано.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що спірна квартира була придбана ним за особисті кошти, з моменту розірвання шлюбу відповідач за основним позовом у ній не проживає, комунальні платежі не сплачує, добровільно з реєстраційного обліку знятися не бажає.

Звертаючись із зустрічною позовною заявою ОСОБА_4 посилалася на те, що спірна квартира була придбана позивачем за основним позовом під час перебування з нею у шлюбі, оскільки нею на придбання квартири було взято у борг у батьків 2250 доларів США, то їй належить право власності на 1/4 її частину, при цьому, ОСОБА_2 перешкоджає ОСОБА_4 у користуванні спірною квартирою.

Відмовляючи у задоволенні основного позову ОСОБА_2 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та наявності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_4

Колегія суддів не може погодитись у повному обсязі з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Так, за положеннями ч. 3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пунктом 3 частини 1 та частиною 7 статті 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Виходячи з аналізу зазначених норм права, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком. При цьому, відповідно до вимог ч.4 ст. 60 ЦПК України, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.2 ст. 370 ЦК України, у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Разом з тим, згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України майно, набуте одним з подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали йому (їй) особисто, є особистою приватною власністю чоловіка (дружини). Відповідно пункту 7 цієї ж статті якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_2 за продаж квартири АДРЕСА_7, отримав від ОСОБА_11, гроші в сумі 71754, 30 грн., що еквівалентно 9000 доларів США, згідно офіційного курсу НБУ на момент укладення договору, що підтверджується договором купівлі - продажу квартири від 05.10.2011, засвідченого Приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_12

Згідно розписки від 10.10.2011 та розписки про прийом - передачу суми авансу від 27.09.2011, ОСОБА_8, отримала за продаж квартири АДРЕСА_8 від ОСОБА_2, загальну суму 11250 доларів США.

Однак відповідно до договору купівлі-продажу від 10.10.2011 року ОСОБА_2 було придбано однокімнатну квартиру у ОСОБА_8 за 23881,00 грн. Даний договір зареєстрований в установленому законом порядку та ніким не оспорений.

В матеріалах справи знаходиться розписка про передачу 2250 доларів США ОСОБА_13 для купівлі квартири ОСОБА_4

Різницю отриманої ОСОБА_14 суми від продажу квартири 9000 доларів США та виплачених ОСОБА_8, складає 2250 доларів США. В матеріалах справи знаходяться розписки про передачу вказаної суми ОСОБА_13, для купівлі квартири ОСОБА_4

Враховуючи те, що квартира є однокімнатною та розподіл її в натурі між сторонами не можливий, а сторонами на її купівлю були вкладені грошові кошти не в рівних долях, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про розподіл квартири та виділення ОСОБА_4 1/4 частки, а ОСОБА_2 3/4 часток спірної квартири з визнанням за кожним із них права власності на ці частки.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 150 ЖК України закріплено право громадян, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуватися нею для особистого проживання. Члени сім'ї власника жилого дома (квартири), які проживають разом з ним в будинку (квартирі), користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири).

Частиною 4 статті 9 ЖК України закріплено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставі і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 310 ЦК України фізична особа має право на місце проживання.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4, через постійні сварки між сторонами, не проживає за адресою АДРЕСА_6 з вересня 2013 року. Позивачем ОСОБА_2 змінено замок на вхідних дверях квартири, що створює перешкоди ОСОБА_4 в користуванні належним їй житлом.

З огляду на вищезазначене, висновок суду про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 та малолітньому ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 перешкод у користування власністю та вселення їх у квартиру також є правильним.

Разом з тим, колегія суддів колегія суддів не може погодитись з висновком суду про відмову ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог про стягнення з ОСОБА_4 частини оплати за комунальні послуги.

Так, згідно ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Стаття 160 ЖК України передбачає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено сторонами у судовому засіданні, ОСОБА_4, не мешкає у квартирі з липня 2013 року, однак зареєстрована, тобто зберігає своє право користування спірною квартирою, при цьому нарахування комунальних послуг на спірну квартиру здійснюється й на неї та неповнолітню дитину.

Факт не проживання ОСОБА_4 у квартирі з липня 2013 року підтверджується також рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 12 вересня 2013 року, згідно якого шлюбні відносини сторони у справі припинили з липня 2013 року.

Відповідно до ст.180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Позивачем за основним позовом ОСОБА_2 у період з липня 2013 року по липень 2014 року згідно квитанцій у рахунок оплати комунальних послуг сплачено 1207,66 грн.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 частини витрат на комунальні платежі задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача витрати на комунальні послуги за період з липня 2013 року по липень 2014 року у сумі 603,82 грн., у решті цього позову відмовити.

Стягуючи з позивача за основним позовом на користь відповідача за основним позовом витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн., суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 88 ЦПК України та виходив з того, що ОСОБА_4 документально підтверджені судові витрати в розмірі 3000 грн.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

Згідно положень ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ.

Відповідно до ст.1 вказаного Закону передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Положеннями статті 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з аналізу ст. ст. 84 та 88 ЦПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", судові витрати на правову допомогу це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу.

Як вбачається з матеріалами справи, згідно договору на представництво інтересів від 10.02.2014 року інтереси відповідача ОСОБА_4 у даній справі представляв адвокат ОСОБА_5

Відповідно до акту підтвердження виконання та прийняття робіт по договору про надання юридичних послуг загальний розмір винагороди адвоката згідно розрахунку розміру витрат складає 3000 грн., з яких: вивчення нормативних актів 1 год., вивчення постанови Пленуму ВСУ 30 хв, консультації відповідача 1,30 год., складання процесуальних документів 3,30 год.

Згідно квитанції відповідачем адвокату ОСОБА_5 було сплачено 3000 грн. за надання правової допомоги.

Матеріалами справи встановлено, що адвокат ОСОБА_5 приймав участь у судових засіданнях протягом 3,48 год.

Оскільки вартість вивчення та аналіз судової практики представником відповідача у розумінні положень ЗУ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" не підлягають відшкодуванню стороні, на користь якої ухвалено рішення, приймаючи до уваги участь ОСОБА_5 в судових засіданнях та складання ним процесуальних документів, колегія суддів вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати на правову допомогу у сумі 885,68 грн. - пропорційно частині задоволених позовних вимог.

Доводи ОСОБА_2 про те, що ним на придбання спірної квартири було витрачено 89692,88 грн. належних йому особисто, колегія суддів до уваги не бере, оскільки вони спростовані вищевказаним договором купівлі-продажу спірної квартири.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині відмови у позові про стягнення з ОСОБА_4 частини оплати за комунальні послуги за період з липня 2013 року по липень 2014 року скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цієї частини позовних вимог та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 частину оплати за комунальні послуги за період з липня 2013 року по липень 2014 року в сумі 603 грн. 82 коп. та відмову у решті цих позовних вимог, а також про зміну рішення суду в частині розміру суми витрат на правову допомогу, стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 та зменшення цього розміру з 3000,00 грн. до 885 грн. 68 коп. В іншій частині рішення суду необхідно залишити без змін.

На підставі ст.88 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у сумі 243,60 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, 313, 314-316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу від 24 грудня 2014 року в частині відмови у позові про стягнення з ОСОБА_4 частини оплати за комунальні послуги за період з липня 2013 року по липень 2014 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення цієї частини позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 частину оплати за комунальні послуги за період з липня 2013 року по липень 2014 року в сумі 603 грн. 82 коп., у решті цього позову відмовити.

Рішення в частині розміру суми витрат на правову допомогу, стягнутого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 змінити, зменшивши його з 3000,00 грн. до 885 грн. 68 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 243 грн. 60 коп. за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий : Г.О.Савіна

Судді: Л.В.Митрофанова

В.І.Чорнобук