ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Кіровоградської області
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
"25" липня 2006 р. | Справа № 4/202 |
Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/202 за позовом
прокурора Голованівського району в інтересах держави, уповноваженим органом якої виступає Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград
до приватного підприємства “Одая” с.Одая Голованівського району Кіровоградської області
про стягнення 1911 грн. 76 коп.
Представники:
Від позивача: Пилипенко О.І. довіреність №04-04/ 1655 від 30.06.06 р.
Від прокуратури: участі не брав.
Від відповідача: Гроцький О.М. довіреність б/н від 24.07.06 р.
час прийняття постанови 11 год. 25 хв.
Прокурором Голованівського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград заявлено позов про стягнення з приватного підприємства “Одая” Голованівського району Кіровоградської області 1911 грн. 76 коп. штрафних санкцій за невиконання нормативу створення робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Позовні вимоги прокурор обґрунтовував слідуючим:
Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" (в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001 передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Позивач наполягає, що згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинен працювати 1 інвалід, а не було працевлаштовано жодного. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 1911 грн. 76 коп. сума штрафних санкцій складає : 1911 грн. 76 коп.
Відповідач взяв участь в судовому засіданні, позовні вимоги заперечив, посилаючись на ту обставину, що законом не покладено на відповідача обов'язку по пошуку інвалідів для працевлаштування. На даний час відповідачем вжито заходів по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів. Однак, аналізуючи роботу відповідача за спірний період суд приходить до переконання, що в 2005 році відповідач фактично самоусунувся від виконання обов'язку по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів.
04.07.2006р. Відповідач надавав суду клопотання №461 від 03.07.2006 року про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник підприємства Вейс В.С. знаходиться у відпустці за доглядом хворого батька і без її участі неможливо надати витребувані судом документи. Вказане клопотання судом залишено без задоволення, оскільки відповідач не підтвердив доказами викладені в клопотанні обставини, суд визнав за можливе провести підготовчее засідання без участі відповідача та повідомив відповідача про призначення справи до судового розгляду на 11 год. 25.07.2006 року. На вказану судом дату та час відповідач забезпечив участь в судовому засіданні представника Гроцького О.М. Однак, відповідачем не подано докази проведеної ним роботи по працевлаштуванню інвалідів в 2005 році.
Заслухавши представників сторін та дослідивши письмові докази по справі суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю зі слідуючих підстав:
Як обгрунтовано посилається позивач в заявленому позові, статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.
Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.
Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 1911 грн. 76 коп. до 15.04.2006 року. Згідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік 18.01.06 року відповідач направив позивачу звіт, в якому зазначив, що на підприємстві не повинні працювати інваліди та тому і не створені робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Однак судом не приймається до уваги така позиція відповідача, оскільки при середньообліковій кількості штатних працівників в кількості 17 осіб, виходячи з вимог Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” усім підприємствам (об'єднанням), установам і організаціям незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік- у кількості одного робочого місця.
Фактично вказаний звіт судом розцінюється як намагання відповідача, який не визнає правопорушення, пов'язане з невиконанням нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, уникнути сплати штрафних санкцій в розмірі 1911 грн. 76 коп.- 32,5 тис. грн. : 17= 1911 грн. 76 коп. (а.с.15).
Відповідач не надав суду доказів виконання вимог Закону і забезпечення працевлаштування інваліда чи сплати суми штрафних санкцій за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005 році.
За таких обставин відповідач повинен сплатити 1911 грн. 76 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Висновок про правомірність вимог позивача суд робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 17 осіб ) відповідач у 2005 році мав створити 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів, а фактично не було створено жодного. Відповідач не надав суду будь-яких доказів про те, що у 2005 році ним проводилась робота зі створення робочих місць. Самостійно інваліди для працевлаштування до відповідача не звертались. Протягом 2005 року районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись.
Виходячи з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів ( далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідач відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робоче місце для інваліда і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.
За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.
Відповідач вимоги Закону не виконав, в спірний період не працевлаштувавши на робоче місце 1 інваліда.
Враховуючи середньорічний рівень заробітної плати на підприємстві відповідача в розмірі 1911 грн. 76 коп. та кількість робочих місць на які не працевлаштовані інваліди 1, сума штрафних санкцій складає 1911 грн.76 коп.
Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 1911 грн. 76 коп.
Оскільки повідомлення осіб, зазначених у ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” про можливість працевлаштувати інвалідів на 1 робоче місце у відповідача відсутні та на вимогу суду відповідачем не подано, тому господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення прокурора до суду за захистом порушених прав та інтересів держави.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Стягнути з приватного підприємства “Одая” с.Одая Голованівського району Кіровоградської області р/р 26066301180729 МФО 326449 в АК Промінвестбанку штрафні санкції за нестворення робочих місць для працевлаштування інваліді в 2005 році в розмірі 1911 грн. 76 коп.
на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7а р/р 31211230500002 ВДК в м.Кіровограді управління державного казначейства в Кіровоградській області МФО 823016 код 24144695.
Після вступу постанови в законну силу за заявою стягувача буде видано виконавчий лист.
Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Постанова виготовлена в повному обсязі 25 липня 2006 року.
Суддя |
| Ю. І. Хилько |