УХВАЛА ІМЕНЕМ України
28 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М.,
Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
24 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 21 листопада 2007 року б/н на загальну суму станом на 30 листопада 2014 року в розмірі 35 931 грн 73 коп. та судові витрати в розмірі 359 грн 32 коп.
Свої вимоги, з посиланням на ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 629,1054 ЦК України, п. п. 3.2, 3.3, 4.6, 5.2, 5.3, 5.5, 6.5, 6.6 Умов та правил надання банківських послуг обґрунтовувало тим, що на підставі зазначеного кредитного договору відповідач отримав у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, однак свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, у зв'язку з чим станом на 30 листопада 2014 року виникла зазначена заборгованість, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 001 грн 50 коп., 22 445 грн 96 коп. заборгованості за процентами, 3 535 грн 14 коп. заборгованості за комісією за користування кредитом, 250 грн штрафу (фіксована частина) та 1 699 грн 13 коп. штрафу (процентна складова).
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2015 року зазначене судове рішення скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції установлено та підтверджено наявними у справі доказами, що 21 листопада 2007 року між сторонами укладений договір б/н у формі заяви.
Як свідчить вказана заява, відповідач отримав у позивача кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку в розмірі 8 тис. грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.
Указана заява також свідчить про те, що при її підписанні ОСОБА_3 був ознайомлений та згоден з умовами та правилами надання таких банківських послуг, а відповідно до п. 1 зазначених Умов і правил надання банківських послуг заява разом з пам'яткою клієнта та Умовами і правилами надання банківських послуг та тарифи складають кредитний договір та на підставі заяви відповідачу 07 лютого 2008 року було видано картку НОМЕР_1 (а. с. 9-15).
Згідно з п. п. 3.1.1, 3.1.3 Умов та правил надання банківських послуг строк дії картки зазначено на лицевому боці картки (місяць, рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця. Після закінчення строку дії вказана картка продовжується банком на новий строк шляхом надання клієнту картки з новим строком її дії за умови наявності грошових коштів на картрахунку для сплати послуг з виконання розрахункових операцій за картрахунком.
Остання зміна кредитного ліміту за картою в бік його зменшення проводилось банком 24 січня 2009 року (а. с. 5).
Останнє погашення заборгованості за кредитом, відсотками відповідачем проведено 03 червня 2008 року в розмірі 491 грн 62 коп. за відсотками та 16 500 грн за тілом кредиту та з 01 серпня 2008 року відповідач вже мав прострочену заборгованість за кредитом та відсотками (а. с. 6-8).
Строк дії зазначеної картки закінчився у лютому 2011 року (а. с. 74).
При цьому матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що відповідно до п. 9.12 умов зазначеного кредитного договору його дія була продовжена.
З огляду на наведене апеляційний суд установив, що строк дії кредитного договору закінчився у лютому 2011 року, а до суду із зазначеним позовом позивач звернувся в грудні 2014 року, тобто після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Однак, оскільки про застосування такого строку відповідач із заявою до суду не звертався, апеляційний суд дійшов правильного висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови в позові з підстав пропуску позовної давності.
Разом із тим, ухвалюючи рішення про відмову в позові, апеляційний суд, виходячи із закінчення терміну дії кредитного договору в лютому 2011 року, дійшов висновку про наявність у позивача лише права на вимогу щодо відповідальності відповідача у зв'язку з простроченням ним виконання грошового зобов'язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та відсутності відповідно підстав для задоволення заявлених вимог про стягнення основної суми заборгованості.
Однак з висновками апеляційного суду не можна погодитись, оскільки суд їх дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Так, відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.
Зміст рішення апеляційного суду передбачено в ст. 316 ЦПК України, в якому, зокрема, зазначаються мотиви зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені апеляційним судом, і визначені відповідно до них правовідносини; чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду; назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався.
Виходячи з положень зазначених процесуальних норм та норм ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України ухвалене апеляційним судом рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд повинен вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ст. 214 ЦПК України).
Зазначеним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає.
Статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Такої підстави припинення зобов'язання, як сплив строку дії договору законодавством не передбачено.
Зазначаючи про наявність у позивача вимоги на підставі ст. 625 ЦК України, апеляційний суд наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що вказаною нормою передбачається саме сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Втім чи вимагати повернення боргу із застосовуванням такої відповідальності чи ні є правом позивача, що не обумовлює наявність чи відсутність підстав для припинення основного зобов'язання.
Оскільки допущені апеляційним судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення суду апеляційної інстанцій підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 травня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до апеляційного суду Харківської області.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: Є.П. Євграфова
І.М. Завгородня
Ю.Г. Іваненко
Д.О. Остапчук