Ухвала
іменем україни
21 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Ткачука О.С.,
суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,
Колодійчука В.М., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів, за касаційними скаргами Державної казначейської служби України, прокуратури Дніпропетровської області на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2015 року,
встановила:
У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до прокуратури Дніпропетровської області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями правоохоронних органів. В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що 21 грудня 2010 року слідчим відділом Марганецького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області була порушена кримінальна справа відносно неї по факту умисного вбивства за ч. 1 ст. 115 КК України. Пізніше її дії було перекваліфіковано на п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України.
22 грудня 2010 року її було затримано, 24 грудня 2010 року обрано запобіжний захід - тримання під вартою. 03 лютого 2011 року запобіжний захід було продовжено до 21 березня 2011 року. 21 березня2011 року кримінальну справу відносно неї було направлено для розгляду до Марганецького міського суду, вироком якого від 03 червня 2013 року було засуджено до 12 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2013 року вирок скасовано та кримінальну справу повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено до 20 грудня 2013 року. 06 грудня 2013 року їй вручено повідомлення про підозру у скоєнні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. 13 грудня 2013 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська строк тримання під вартою їй продовжено до 17 лютого 2014 року. 17 лютого 2014 року Марганецьким міським судом змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт. 27 лютого 2014 року постановою прокуратури м. Марганець кримінальне провадження щодо неї закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України.
Враховуючи зазначене, позивач вважає, що її незаконно утримували під вартою з 22 грудня 2010 року по 17 лютого 2014 року. Внаслідок цього їй нанесено матеріальну шкоду у вигляді втраченого заробітку за час знаходження під вартою, який, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, склав 41583 грн. До арешту вона офіційно ніде не працювала. Також вважає, що їй заподіяно і моральну шкоду, яку вона оцінює в 1000000 грн. в зв'язку з тим, що її було позбавлено конституційного права на свободу і особисту недоторканність, погіршилися її нормальні життєві зв'язки. Тому просила позов задовольнити повному обсязі.
Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної Казначейської служби України на користь ОСОБА_3 суму грошової компенсації матеріальної шкоди у розмірі - 41583 грн, та моральної шкоди у розмірі - 500 000 грн, а всього стягнуто 541 583 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
У касаційній скарзі прокуратура Дніпропетровської області просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі у частині стягнення на користь ОСОБА_3 матеріальної шкоди у розмірі 41 583 грн та відмовити у задоволенні інших позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.
За наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України, має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням установленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду було зумовлено поважними причинами.
Вказаним вимогам ухвала апеляційного суду не відповідає.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено частково позов ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), у випадках, передбачених ст. 1 цього Закону, громадянинові відшкодовуються, зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій. Крім того, стягуючи на користь ОСОБА_3 500 000 грн на відшкодування моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачу завдана моральна шкода внаслідок затримання, пред'явлення обвинувачення у скоєнні злочинів щодо яких вину не доведено, тривалої ізоляції від суспільства у зв'язку із знаходженням під вартою з 22 грудня 2010 року по 17 лютого 2014 року та перебуванням під слідством і судом. За цей час були зруйновані її нормальні життєві зв'язки, вона була позбавлена спілкування зі своєю сім'єю, друзями і стосунків з оточуючими людьми.
Проте повністю з такими висновком апеляційного суду погодитися не можна.
Судами встановлено, що 21 грудня 2010 року слідчим відділом Марганецького міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області була порушена кримінальна справа відносно ОСОБА_3 по факту умисного вбивства за ч. 1 ст. 115 КК України. 22 грудня 2010 року її було затримано, 24 грудня 2010 року обрано запобіжний захід - тримання під вартою. 03 лютого 2011 року запобіжний захід було продовжено до 21 березня 2011 року. 21 березня2011 року кримінальну справу відносно неї було направлено для розгляду до Марганецького міського суду, вироком якого від 03 червня 2013 року було засуджено до 12 років позбавлення волі. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2013 року вирок скасовано та кримінальну справу повернуто прокурору для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено до 20 грудня 2013 року. 06 грудня 2013 року ОСОБА_3 вручено повідомлення про підозру у скоєнні злочину, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України. 13 грудня 2013 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська строк тримання під вартою ОСОБА_3 продовжено до 17 лютого 2014 року. 17 лютого 2014 року Марганецьким міським судом змінено запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Постановою прокуратури м. Марганець від 27 лютого 2014 року закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати на підставі ст. 284 ч. 1 п. 3 КПК України.
Відповідно до п. 1 ст. 3 Закону у випадках, передбачених ст. 1 цього Закону, громадянинові відшкодовуються, зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 12 <nau://ukr/266/94-ВР|st12/> Закону розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в п. 1 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу).
Відповідно до пунктів 11, 12 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду <nau://ukr/266/94-ВР/>», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення), для визначення розміру шкоди, переліченої в п. 1 ст. 3 Закону, громадянин протягом шести місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:
1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;
2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;
3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.
У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п. 11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребовує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить передбачену ч. 1 ст. 12 Закону постанову (ухвалу).
Таким чином, оскільки розмір завданої позивачу майнової шкоди визначає відповідний орган, визначений ч. 1 ст. 12 <nau://ukr/266/94-ВР|st12/> Закону та п. 11 Положення, позивач до прокуратури м. Марганець за визначенням розміру майнової шкоди не зверталась, то в суду першої інстанції не було підстав для відкриття провадження у справі в цій частині, а помилково відкривши провадження в цій частині, він повинен був таке провадження у справі закрити з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України <nau://ukr/1618-15|st205/>.
Проте апеляційний суд на вказане увагу не звернув та порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині позову ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди.
Крім того, відповідно до ст. 4 Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відповідно до ст. 13 Закону питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Таким чином, Законом визначений мінімальний розмір моральної шкоди, яка відшкодовується та не встановлено граничний розмір такої шкоди.
Вирішуючи спір, апеляційний суд в повній мірі не врахував вимоги вищезазначених норм діючого законодавства при визначенні розміру шкоди, завданої позивачу, не навів мотивів, з огляду на засади справедливості, добросовісності та розумності, визначені п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, щодо розміру моральної шкоди, не розмежував та не обґрунтував розмір моральної шкоди, з урахуванням мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому, суд всупереч вимогам статей 213, 214, 303, 315 ЦПК України не зазначив, з огляду на які докази дійшов висновку про відшкодування моральної шкоди на користь позивача у зазначеному розмірі.
З урахуванням викладеного ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною й обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційні скарги Державної казначейської служби України та прокуратури Дніпропетровської області задовольнити частково.
Ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.С. Ткачук
Судді: В.С. Висоцька
О.В. Кафідова
В.М. Колодійчук
І.М. Фаловська