29.10.2015 Справа № 363/4091/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

29 жовтня 2015 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Скарлат О.І.,

при секретарі Хом’як А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛ-Транс», реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області, Відділ державної виконавчої служби Вишгородського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у вересні 2014 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 26.07.2011 року стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди в сумі 26518,86 грн. та моральної шкоди в сумі 210 000 грн. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції від 17.01.2012 року відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення рішення суду від 26.07.2011 року. Вказаною постановою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 в межах суми боргу та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Позивач зазначає, що постанова державного виконавця отримана боржником ОСОБА_2, однак з часу набрання чинності рішення суду він добровільно та самостійно не здійснив жодних дій на відшкодування шкоди, а навпаки почав ухилятись від виконання рішення суду. Вважає, що з метою ухилитись від виконання рішення суду ОСОБА_2 зробив заяву до загальних зборів ТОВ «Вел-Транс» про свій вихід зі складу учасників ТОВ «Вел-Транс» та передачу своєї частки у статутному капіталі товариства безоплатно ОСОБА_3 -своєму сину. 21.10.2013 року здійснено реєстрацію змін до статутних документів ТОВ «Вел-Транс». Рішення про відчуження своїх корпоративних прав на частку у майні ТОВ «Вел-Транс» відповідно до розміру частки у статутному капіталі товариства та проведення реєстраційних дій державним реєстратором було вчинено під час заборони на відчуження майна. Постановою державного виконавця від 02.07.2013 року накладено арешт на частку у статутному фонді товариства «Вел-Транс» , що належить засновнику ОСОБА_2 в межах його внеску до статутного фонду в розмірі 91000 грн. Такі дії відповідача, на думку позивача, позбавляють його отримати відшкодування шкоди за рахунок вартості майна ТОВ «Вел-Транс» , на яке може бути звернено стягнення пропорційно частці ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства. За таких підстав вважає, що вчинений ОСОБА_2 правочин щодо відчуження частки у статутному капіталі ТОВ «Вел-Транс» у розмірі 50% на користь свого сина ОСОБА_2 на підставі ст.202, 215, 216 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

В ході судового розгляду позивач надав суду заяву про зміну підстав позову (а.с.166-168 , 209-210 том1) , в якій зазначає, що правочин щодо відчуження ОСОБА_2 його частки у статутному капіталі товариства є недійсним на підставі ст.203, 215 , 717 ЦК України, оскільки укладений під час дії публічного обтяження , всупереч ст.9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» та ст.11, 57 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі вищенаведеного просить визнати недійсним правочин про відступлення частки, яка належала ОСОБА_2 у статутному капіталі ТОВ «Вел-Транс» у 91000 грн. та складає 50% загального розміру статутного капіталу безоплатно на користь ОСОБА_3, скасувати реєстраційні дії , здійснені державним реєстратором юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції щодо реєстрації нової редакції Статуту ТОВ «Вел-Транс» та стягнути судові витрати.

В ході судового розгляду по даній справі ухвалою суду залучено в якості третьої особи – відділ державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області.

Ухвалою суду від 13 серпня 2015 року в даній справі за клопотанням представника позивача залучено в якості третьої особи – ОСОБА_4.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги позивача з урахуванням поданих заяв про зміну підстав позову , просили їх задовольнити, надавши суду свої письмові пояснення.

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечив, пояснив суду, що він не ухиляється від виконання рішення суду, частково він сплатив борг за рахунок продажу його автомобіля. Вказав, що він за станом свого здоров’я написав заяву про вихід зі складу учасників ТОВ «Вел-Транс», оскільки він є інвалідом ІІ групи по захворюванню, пов’язаному з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та на момент виходу зі складу учасників товариства стан його здоров’я погіршився, він звертався до виконавчої служби з заявою про виділення його частки майна у статутному капіталі, однак відділу ДВС було відмовлено ухвалою суду, а тому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, причини його неявки суду невідомі, заяв та клопотань від нього не надходило.

Третя особа – ТОВ «Вел-Транс» в судове засідання свого представника не направило, представник товариства надав суду письмові пояснення , в яких зазначає, що з моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, подальше розпоряджання учасником товариства його часткою є суб’єктивним корпоративним правом такого учасника.

Державний реєстратор реєстраційної служби Вишгородського РУЮ ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив, що підстав відмови у проведенні реєстраційних дій в Статуті ТОВ «Вел-Транс» у зв’язку з виходом зі складу учасників ОСОБА_2 не було, оскільки відсутнє будь-яке рішення суду про заборону вчиняти такі дії, постанова державного виконавця про накладення арешту на частку у статутному капіталі ТОВ «Вел-Транс», що належить ОСОБА_2 до реєстраційною служби не надходила, та й не є підставою для відмови у проведенні реєстраційних дій, оскільки стосується заборони відчуження майна, що належить ОСОБА_2

Державний виконавець відділу ДВС Вишгородського РУЮ ОСОБА_6, в якого перебуває виконавче провадження по примусовому стягненню коштів, в судовому засіданні підтримав позовні вимоги позивача, вказав, що відповідач ОСОБА_2. ухиляється від виконання рішення суду, борг частково погашено за рахунок продажу транспортного засобу , що належав ОСОБА_2 , існує заборгованість боржника в сумі 229470,66 грн., будь-яке майно у боржника не виявлено, державний виконавець на підставі ст.379 ЦПК України звертався до суду з поданням про виділення частки майна належного ТОВ «Вел-Транс» пропорційно частки ОСОБА_2, однак ухвалою суду було відмовлено.

Третя особа – ОСОБА_4 в судове засідання не з’явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, причини його неявки суду невідомі, заяв та клопотань від нього не надходило.

Суд, вислухавши пояснення осіб, яка брали участь в судовому розгляді , дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження , дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2011 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної злочином задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 26 518, 86 грн., моральну шкоду в розмірі 210 000 грн. Дане рішення набрало законної сили 01 листопада 2011 року (а.с.5-7).

На підставі вказаного рішення суду Слов’янським міськрайонним судом Донецької області 23 грудня 2011 року видано виконавчий лист щодо примусового стягнення коштів з ОСОБА_2 (а.с.17-18).

17 січня 2012 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області відкрито виконавче провадження ВП № 30666719 щодо примусового виконання рішення суду від 26.07.2011 року. Вказаною постановою накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_2 в межах суми боргу 236 518, 86 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

В рамках вказаного виконавчого провадження 02 липня 2013 року постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Вишгородського районного управління юстиції Київської області накладено арешт на частку у статутному фонді підприємства ТОВ «Вел-Транс» , що належить засновнику ОСОБА_2 в межах його внеску до статутного фонду в розмірі 91000 грн., що належить ТОВ «Вел-Транс» в межах суми звернення стягнення 91000 грн. та заборонено здійснювати відчуження майна , згідно п.1, яке належить боржнику та ТОВ «Вел-Транс» лише в межах суми боргу.

Судом встановлено, що згідно з витягу єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25 травня 2013 року ОСОБА_2 був засновником (учасником) ТОВ «Вел-Транс», розмір його внеску до статутного фонду підприємства – 91000 грн. (а.с.40-41).

10 жовтня 2013 року ОСОБА_2 зробив заяву до загальних зборів ТОВ «Вел-Транс» про свій вихід зі складу учасників ТОВ «Вел-Транс» та передачу безкоштовно належної йому частки в статутному фонді в розмірі 91000 грн., що складає 50% статутного капіталу та корпоративні права на неї ОСОБА_3.

Згідно протоколу №1 загальних зборів учасників ТОВ «Вел-Транс» від 14.10.2013 року виключено ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «Вел-Транс» , частку ОСОБА_2 передано учаснику товариства ОСОБА_2

21.10.2013 року проведено реєстрацію змін до статутних документів ТОВ «Вел-Транс», згідно статті 2 Статуту ТОВ «Вел-Транс» учасниками Товариства є : ОСОБА_3 та ОСОБА_7

Згідно протоколу № 1\04\15 загальних зборів учасників ТОВ «Вел-Транс» від 28.04.2015 року виведено зі складу учасників ТОВ «Вел-Транс» ОСОБА_3, його частку в статутному капіталі товариства відступлено та передано на користь ОСОБА_4 , так як ОСОБА_7 , учасник Товариства, відмовився від переважного права придбання частки та прийнято до складу учасників Товариства – ОСОБА_4.

04 червня 2015 року проведено реєстрацію змін до статутних документів ТОВ «Вел-Транс», згідно п.1.2 Статуту ТОВ «Вел-Транс» засновниками Товариства є : ОСОБА_7 та ОСОБА_4, що підтверджується копією документів реєстраційної справи (том 3 а.с.33-66).

Відносини стосовно майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України та Законом України «Про господарські товариства».

За змістом ст.113 ЦК України та ст.1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Згідно ст.115 ЦК України господарське товариство є власником : майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником: майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом. Ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами.

За положеннями ст..10 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 147 ЦК України та ч.1 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку ( її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Отже, об»єктом відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) у статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов»язків, пов»язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку поділу залишків майна товариства у процесі його ліквідації ( припинення).

При цьому розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового власника частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий власник частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частина прибутку товариства, яку він має отримувати у разі виплати дивідендів, частина майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру придбаної ним частки.      

Разом з тим, з урахуванням положень ст.115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст..12 ЗУ «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Відповідно до п.8.1.1 Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Вел-Транс», затвердженого зборами учасників 17.01.2000 року та зареєстрованого Вишгородською районною державною адміністрацією 25.01.2000 року, джерелами формування майна товариства є кошти та майно, передані Товариству, як статутний фонд (а.с.22-40).

Таким чином, виходячи із наведеного та встановлених обставин , вклад ОСОБА_2 до статутного фонду господарського ТОВ «Вел-Транс» у виді грошових коштів в сумі 91000 грн. не є його власністю, а є власністю вказаного товариства.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст..ст. 116, 147 ЦК України є суб»єктивним корпоративним правом такого учасника .

Відповідно до п.1 ст.202 Цивільного Кодексу України, правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із нормою статті 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із п.1 ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою статті 203 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до статті 216 Цивільного Кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

Судом зазначається, що волевиявлення про вихід із складу учасників товариства ОСОБА_2 здійснив за власним бажанням, про що свідчить рішення зборів учасників товариства від 14.10.2013 року. Вільне волевиявлення про вихід зі складу товариства не може бути скасовано ні в судовому порядку, ні будь-яким іншим розпорядчим документом, бо це є власною волею особи, яка приймає рішення відносно самого себе і своєї подальшої долі і не суперечить закону.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_2 здійснив вихід зі складу учасників ТОВ «Вел-Транс» з метою ухилитися від виконання рішення суду не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду та спростовується матеріалами справи.

Під час дослідження та огляду матеріалів виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду про стягнення коштів з ОСОБА_2 було встановлено, що державним виконавцем та боржником вживалися заходи щодо своєчасного і в повному обсязі виконання рішення суду.

Як вбачається з довідки відділу ДВС Вишгородського РУЮ від 23.12.2014 року № 17322 , згідно акту про проведення аукціону з продажу майна, що належить ОСОБА_2 від 19.04.2013 року кошти отримані від продажу транспортного засобу марки «Мерседес –Бенс», Е 220 , номерний знак НОМЕР_1, 2000 року випуску було отримано кошти в розмірі 27827, 70 грн. Розпорядженням державного виконавця від 22.07.2013 року в рамках зведеного виконавчого провадження на користь ОСОБА_1 були перераховані кошти в сумі 7048, 20 грн.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2013 року у задоволенні подання державного виконавця відділу ДВС Вишгородського РУЮ про виділення частки майна , належного ТОВ «Вел-Транс», пропорційно частці ОСОБА_2 у даному товаристві для звернення на нього стягнення для задоволення вимог стягувача – відмовлено , у зв’язку з тим, що питання про виділ частки майна повинно розглядатися в порядку позовного провадження за позовом кредитора.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивач ОСОБА_1 звертався з відповідними вимогами до боржника ОСОБА_2

Крім того, вимоги позивача ґрунтуються на позиції, що правочин щодо відчуження ОСОБА_2 його частки у статутному капіталі товариства є недійсним на підставі ст.203, 215 ЦК України, оскільки укладений під час дії публічного обтяження.

Згідно витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 24.07.2013 року вказано: тип обтяження – арешт рухомого майна, об’єкт обтяження- накладення арешту на частку у статутному фонді підприємства ТОВ «Вел-Транс» , що належить засновнику ОСОБА_2 в межах його внеску до статутного фонду в розмірі 91000 грн., відомості про обмеження відчуження – заборонено відчужувати.

Однак , в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, що ОСОБА_2 здійснив відчуження рухомого майна, яке йому належить в межах його внеску до статутного фонду. Разом з тим, за положеннями статті 10 Закону України «Про господарські товариства» та статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують його участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Частиною 1 ст. 147 ЦК України та частиною 1 ст. 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Вел-Транс» (в редакції, що діяла на момент виходу зі складу учасників ОСОБА_2М.) не містить заборони відчуження учасниками товариства своїх часток.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 №13 „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" встановлено, що при вирішенні спорів, пов'язаних із виходом учасника з товариства, господарські суди повинні керуватися тим, що відповідно до ЦК та Закону про господарські товариства учасник ТОВ чи ТДВ вправі у будь-який час вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства. У зв'язку з цим моментом виходу учасника з товариства є дата подачі ним заяви про вихід відповідній посадовій особі товариства або вручення заяви цим особам органами зв'язку. Положення установчих документів, які обмежують чи забороняють право на вихід учасника з товариства, є незаконними.

Таким чином, відчуження ОСОБА_2 своєї частки в статутному капіталі ТОВ «Вел-Транс» жодним чином не вплинуло на майновий стан ОСОБА_2, який є боржником та має зобов»язання перед ОСОБА_1

Твердження представників позивача, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли відносини , що регулюються ст.717 ЦК України , а правочин , що ними вчинений є договором дарування є безпідставними, не доведеними позивачем та спростовуються матеріалами справи.

Згідно статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, враховуючи, що  обставини, на які  посилається позивач як на підставу своїх вимог та якими обґрунтовує неправомірність дій відповідачів, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, тому суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.60,212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛ-Транс», реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області, Відділ державної виконавчої служби Вишгородського управління юстиції, ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення

Суддя О.І.Скарлат