У х в а л а

іменем україни

15 жовтня 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Наумчука М.І.,

суддів: Кузнєцова В.О., Ізмайлової Т.Л.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою Тузової Владислави Олександрівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом. Зазначала, що 23 квітня 2012 року між нею та ПАТ «ПриватБанк» укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті. Відповідно до договору позивач внесла на депозитний вклад кошти в сумі 155133 доларів США. Згодом розмір коштів на рахунку збільшувався, станом на 15 травня 2014 року, з урахуванням нарахованих на вклад процентів, він складав 201502,05 доларів США. 3 липня 2014 року вона звернулася із заявою про розірвання договору та повернення їй коштів. Посилаючись на те, що відповіді на свою заяву не отримала, вклад їй не повернуто, просила задовольнити позов.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 202607,61 доларів США. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Тузова В.О., яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що 23 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «ПриватБанк», укладено договір банківського вкладу в іноземній валюті.

Згідно довідки від 15 травня 2015 року на депозитному рахунку позивача в ПАТ КБ «ПриватБанк» знаходились грошові кошти в сумі 201502,05 дол. США.

Відповідно до п. 16 договору сторони мають право достроково розірвати його у відповідності з діючим законодавством, повідомивши другу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору. При розірванні договору за ініціативою банку клієнту повертається сума вкладу і виплачуються проценти, нараховані в розмірі, передбаченому таблицею 1 даного договору, за фактичний строк користування вкладом. При розірванні договору за ініціативою клієнта до закінчення строку, вказаного в таблиці 1 даного договору, у клієнта виникає зобов'язання повернути банку суму нарахованих процентів, включаючи суму фактично виплачених процентів. У такому випадку банк проводить нарахування процентів на суму вкладу по ставці вкладу «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом і виплачує клієнту суму вкладу і суму процентів по ставці вкладу «на вимогу». Суму надлишково виплачених клієнту процентів клієнт доручає банку утримати із суми вкладу. Сума нарахованих процентів за цілу кількість строків вкладу, які минули з моменту укладення договору, вказаних у таблиці 1, виплачується в повному об'ємі.

Відповідно до таблиці 1 у разі розірвання договору за ініціативою клієнта процентна ставка річних «на вимогу» становить 1 %.

3 липня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу, видачу їй вкладу і належних процентів за цим договором.

Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844150/ed_2013_01_19/pravo1/T030435.html?pravo=1> за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844153/ed_2013_01_19/pravo1/T030435.html?pravo=1> проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Враховуючи наведене та те, що банк зобов'язаний був повернути вкладникові депозитні кошти з процентами за заявою ОСОБА_1, яку він отримав 9 липня 2014 року, проте кошти не повернув, суди дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову.

З приводу неправильності визначення розміру стягнутих коштів касаційна скарга доводів не містить, на його підтвердження у рішенні суду першої інстанції наведені відповідні розрахунки.

Доводи касаційної скарги про те, що в матеріалах справи не міститься належним чином завіреної копії договору та відсутні квитанції або інші документи, що підтверджують внесення ОСОБА_1 готівки у відповідній платіжній системі, підлягають відхиленню.

Відповідно до положень ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Як вбачається із журналу судового засідання від 31 березня 2015 року (а. с. 207, 209) подані позивачем письмові докази (оригінал договору, платіжних документів, заяви про повернення вкладу та інші документи) були оглянуті в суді за участю представника відповідача та відповідність їх оригіналу посвідчена суддею.

Не можна погодитися із доводами касаційної скарги про те, що за виконання умов договору банківського вкладу (депозиту), збереження грошей і їх повернення має відповідати автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» (далі - АНО «ФЗВ»), оскільки банком Росії було прийнято рішення про припинення з 21 квітня 2014 року діяльності відокремлених підрозділів на території Республіки Крим та міста Севастополя і АНО «ФЗВ» було передано в довірче управління майновий комплекс філії «Кримське РУ ПАТ КБ «ПриватБанк».

Як установлено судами та вбачається із матеріалів справи договір банківського вкладу укладався між ОСОБА_1 та юридичною особою ПАТ КБ «ПриватБанк», місцезнаходженням якої є м. Дніпропетровськ.

Відповідно до ч. 3 ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Таким чином відповідальність щодо неповернення грошових коштів за договорами банківського вкладу несе юридична особа, тобто ПАТ КБ «ПриватБанк».

Доводи касаційної скарги не спростовують наведеного та встановлених судами на підставі поданих сторонами доказів, яким дана належна оцінка, обставин і зроблених в ухвалених ними рішеннях висновків, у зв'язку з чим підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Тузової Владислави Олександрівни, яка діє від імені публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Наумчук

Судді: В.О. Кузнєцов Т.Л. Ізмайлова