У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/1659/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Маренич І.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

05 листопада 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2015 року позивач - ОСОБА_2 звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області про визнання дій Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області (далі-Відповідач) неправомірними та зобов'язання його затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Лукачанської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області та передати безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,9900 га.

Чернівецький окружний адміністративний суд ухвалою від 03.09.2015 року закрив провадження по зазначеній справі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задоволити, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.11.2013 року позивач звернулася до відповідача з проханням затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, для ведення особистого селянського господарства в адіміністративних межах Лукачанської сільської ради Кельменецького району Чернівецької області та передати безоплатно у власність земельні ділянки площею 1,0100 га та 0,9900 га.

Однак, відповідач листом №0-24-0.31-938/2-15 від 27.02.2015 року відмовив у задоволенні заяв позивача на підставі ч.4 ст. 116 Земельного кодексу України.

Позивач вважаючи зазначену відмову протиправною звернувся до суду з адміністративним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Земельного кодексу України та КАС України прийшов до висновку, що провадження по даній справі потрібно закрити оскільки вона не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

За змістом ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Згідно з матеріалами справи відповідач є територіальним органом центрального органу влади.

Згідно з ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до висновку Рішення Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року №10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" ст. 112 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України положення пункту 1 частини першої ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 150 Конституції України установлено, що до повноважень Конституційного Суду України належить офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Згідно з вимогами частини другої цієї статті з питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Відповідно статті 69 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 26 травня 2015 року у справі №2а/0470/9130/11.

Таким чином, враховуючи предмет спірних правовідносин, зважаючи на наявність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, вважає, що у даному спорі наявні визначальні ознаки справи адміністративної юрисдикції.

Також, Верховний Суд України у судових рішеннях від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14 та від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14, зазначив із посиланням на положення статей 2 та 5 Земельного кодексу України, що орган місцевого самоврядування при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин та при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності є вільним у виборі суб'єкта щодо надання земельної ділянки; позов, предметом якого є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Порушені права землекористувачів підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 152 Земельного кодексу України з урахуванням обов'язкового дотримання норм чинного законодавства. Згідно із цими нормами захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюються, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, що кореспондується з вимогами частини другої статті 55 Конституцій України і частини десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Так, визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 Цивільного кодексу України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Наведення цього способу захисту в Цивільному кодексі України свідчить про те, що рішення суб'єкта владних повноважень можуть не лише призводити до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, але й порушувати цивільні права особи, що виникли з інших підстав.

Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України. Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватно правового.

Необхідно також зазначити, що відповідач у даному спорі не виступає рівною стороною цивільних прав у правовідносинах надання земель у користування (власність) та не виконує організаційно-господарські функції, а вчиняє управлінські дії по відношенню до іншої особи, тобто виконує адміністративно-розпорядчі функції, що властиво лише суб'єктам владних повноважень.

У даному випадку суб'єкт владних повноважень, виконуючи адміністративно-розпорядчі функції, дотримується певної процедури, визначеної земельним законодавствам і відступити від неї з власної волі (що притаманно власнику) не може (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Реалізація такої процедури шляхом надання правовстановлюючого документу (або послідуюче скасування правовстановлюючого документу) не перетворюють таку процедуру (дії, рішення) з адміністративних відносин на цивільні і навпаки.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Крім цього, колегія суддів, вважає недоречними посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду України висловлену в постанові від 24.02.2015 року по справі №21-34а15, оскільки обставини зазначеної справи не відповідають обставинам даної справи.

Так, у цьому рішенні, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.

Тобто, Верховний Суд України мав на увазі, що спір набуває ознак цивільного у тому випадку коли земельна ділянка вже обтяжена певним правом (договір оренди, передача у власність), тобто коли вже висловлена воля власника майна (суб'єкта владних повноважень).

В даному ж випадку, згідно з матеріалами справи земельна ділянка стосовно якої виник спір, жодним з можливих прав не обтяжена, тобто державний орган не здійснював своє право власника розпоряджатися належним йому майном, а тому в цьому випадку державний орган діяв як суб'єкт владних повноважень виконуючи функції покладені на нього законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про необхідність закриття провадження по даній справі з метою уникнення порушення вимоги КАС України щодо визначення підсудності позову.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 199, 204, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Чернівецького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії скасувати.

Справу направити до Чернівецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Залімський І. Г.

Сушко О.О.