КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р. Справа№ 910/11050/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ільєнок Т.В.

суддів: Мартюк А.І.

Яковлєва М.Л.

при секретарі

судового засідання: Грабенко В.А.

за участі представників сторін:

прокурор Бондарчук І.П. - посв. № 026128 від 13.05.14;

позивача ОСОБА_4. - дов. № 225-КР-3641 від 01.10.15;

відповідача не з'явився, про день, час та місце судового

засідання був повідомлений належним чином.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_6

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015

у справі № 910/11050/15 (суддя Домнічева І.О.)

за позовом Заступника прокурора Святошинського району міста

Києва в інтересах держави в особі

Київської міської ради

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_6

про повернення земельної ділянки.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про повернення земельної ділянки. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм діючого законодавства після закінчення дії Договору оренди не повернув територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради орендовану земельну ділянку площею 636 кв.м. (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 № 910/11050/15 позов задоволено повністю, зобов'язано Фізичну особу-підприємця ОСОБА_6 повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 636 кв.м. (кадастровий номер НОМЕР_1), нормативно-грошовою оцінкою 2 731 559,97 грн., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з прийнятим Рішенням, відповідач ФОП ОСОБА_6 звернувся до Київського апеляційного господарського суду із скаргою, в якій просить Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 № 910/11050/15 скасувати та прийняти нове судове рішення, за яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Прокурор у своїх Відзивах на апеляційну скаргу від 10.09.2015 № (1058) 7188 вих. та від 02.11.2015 № 05/2/3-420-15 просить колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 № 910/11050/15 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Позивач Київська міська Рада не скористалась своїм правом, передбаченим ч. 1 ст. 96 ГПК України, та не надала колегії суддів письмовий відзив на скаргу відповідача, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції. Представник КМР під час судового засідання від 10.11.2015 просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 № 910/11050/15 залишити без змін, як таке, що відповідає нормам чинного законодавства.

Ухвалою КАГС від 14.08.2015 № 910/11050/15 порушено апеляційне провадження за скаргою відповідача та призначено судове засідання (колегія суддів у складі: головуючого судді Ільєнок Т.В., суддів: Тарасенко К.В., Яковлєва М.Л.).

За Розпорядженням секретаря судової палати КАГС від 22.09.2015 у зв'язку з виходом з відпустки судді Куксова В.В., який входить до постійного складу судової колегії, склад колегії суддів змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді Куксов В.В., Яковлєв М.Л..

За Ухвалою КАГС від 22.09.2015 № 910/11050/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження колегією суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., суддів: Куксова В.В., Яковлєва М.Л..

За Розпорядженням заступника голови КАГС від 10.11.2015 в зв'язку із перебуванням судді Куксова В.В. у черговій відпустці, склад колегії суддів змінено, для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Ільєнок Т.В., судді: Мартюк А.І., Яковлєв М.Л..

За Ухвалою КАГС від 10.11.2015 № 910/11050/15 прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження колегією суддів у складі: головуючої судді Ільєнок Т.В., суддів: Мартюк А.І., Яковлєва М.Л..

В судове засідання від 10.11.2015 представник відповідача-скаржника повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про його належне повідомлення свідчить залучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення про вручення поштового відправлення за № 09-33/37038/15.

За пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. підпункту 3.9. названої Постанови Пленуму ВГСУ.

Враховуючи, що присутній прокурор та представник КМР не заперечували проти розгляду апеляційної скарги у відсутності представника скаржника-відповідача, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду справи по суті за наявними матеріалами.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 по даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Рішенням Київської міської ради від 08.02.2007 № 143/804 було передано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 (надалі - відповідач) земельну ділянку загальною площею 636 кв.м. по АДРЕСА_1.

На підставі вказаного Рішення між Київською міською радою та ФОП ОСОБА_6 було укладено Договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про що зроблено запис від 23.10.2008 за НОМЕР_2 у книзі записів державної реєстрації Договорів.

Так, відповідно до п.п. 2.1, 3.1 Договору НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_6 передано в оренду на 1 рік земельну ділянку, місце розташування якої АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1), розміром 636 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину сучасного дизайну.

Згідно з інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради нормативно грошова оцінка земельної ділянки (кадастровий номер 75:741:0016) за Договором НОМЕР_2 становить 2 731 559,97 грн..

Відповідно до п.8.4 Договору оренди, орендар зобов'язаний:

- приступати до використання земельної ділянки в строк, встановлений цим Договором, та після підписання цього Договору та Акту приймання- передавання земельної ділянки та державної реєстрації Договору;

- завершити забудову земельної ділянки в строки встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку;

- використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення;

- повернути земельну ділянку Орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії цього Договору.

Так, відповідно до п. 3.1 Договору, його укладено на 1 рік, тобто, до 23 жовтня 2009 року.

Отже, строк дії Договору оренди земельної ділянки від 21.10.2008, зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 23.10.2008 за НОМЕР_2, припинив свою дію - 23 жовтня 2009 року, у зв'язку із закінченням строку дії Договору.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно із п.п. 7.1, 11.3 названого Договору, Договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено і в разі припинення дії Договору Орендар повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Також, відповідно до п. 11.7 Договору після закінчення строку, на який було укладено цей Договір, Орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення Договору. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідно до Акту обстеження земельної ділянки від 17.02.2015 № 126/08, посадовою особою Департаменту земельних ресурсів у відповідності до Порядку здійснення самоврядного контролю за використанням і охороною земель м. Києва, головним спеціалістом Більовським І.В., було проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, яка згідно з міським земельним кадастром перебуває в оренді ФОП ОСОБА_6.

Під час обстеження спірної земельної ділянки посадовою особою Департаменту земельних ресурсів було встановлено, що земельна ділянка для будівництва, експлуатації та обслуговування магазину сучасного дизайну не використовується. Земельна ділянка вільна від забудови.

Таким чином, за висновком суду першої інстанції, термін дії Договору оренди закінчився, Орендар у встановлений договором та законодавством строк не звертався до Орендодавця про поновлення договору на новий строк, земельна ділянка на час подання позову не повернута, чим порушено строк повернення тимчасово зайнятих земель .

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки-це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи права постійного користування земельною ділянкою, та його державною реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом, тощо.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно ст. 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди земельної ділянки припиняється у разі закінчення строку на який його було укладено, що кореспондується також в п. 11.3 вказаного Договору.

Відповідно до п. 7.1 Договору оренди, відповідач зобов'язався після припинення дії Договору повернути земельну ділянку Орендодавцеві у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він її одержав у оренду.

Згідно з п.8.4 Договору оренди, Орендар взяв на себе обов'язок за договором повернути земельну ділянку Орендодавцю у стані, придатному для її подальшого використання після припинення дії цього договору.

Передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання - передачі об'єкта оренди після державної реєстрації цього Договору (розділ 1 Договору, ст. 17 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з ст.34 Закону України "Про оренду землі" (в редакції діючій на момент припинення дії Договору) у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

З огляду на вищевикладене, за оцінкою колегії суддів, судом першої інстанції правомірно визначено, що Договір оренди земельної ділянки від 21.10.2008 припинив свою дію - 23.10.2009, строк його дії сторонами не продовжувався, однак Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 по Акту прийому-передачі земельну ділянку площею 636 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, Київській міській раді не повернуто, а відтак позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У доводах апеляційного оскарження відповідач ФОП ОСОБА_6 наголошує на тому, що Рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм чинного законодавства, є незаконним та необґрунтованим. На думку скаржника, він правомірно продовжував користування земельною ділянкою, оскільки орендодавцем Київською міською Радою, після закінчення строку спірного Договору оренди землі, не було надіслано відповідачеві письмового заперечення орендодавця щодо відмови в поновленні цього Договору оренди, а тому такий Договір автоматично пролонгувався на підставі закону, при цьому, посилався на ст. 33 ЗУ «Про оренду землі». Відповідач стверджує про те, що він добросовісно користується земельною ділянкою, не порушуючи прав інших осіб, адже після закінчення строку дії Договору оренди, це Договір був поновлений в силу норм законодавства, а земельна ділянка у відповідача не вилучалася та третім особам у власність або користування не передавалася. Серед іншого, скаржник посилаючись на ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», звертає увагу колегії суддів і на те, що позов відповідача про повернення спірної земельної ділянки поданий до суду неналежним позивачем без обґрунтування наявності підстав процесуального представництва.

Прокурор у своїх Відзивах на апеляційну скаргу від 10.09.2015 № (1058) 7188 вих. та від 02.11.2015 № 05/2/3-420-15 наголошує на необґрунтованості стверджень відповідача щодо автоматичного поновлення Договору оренди землі, з посиланням на ст. 33 Закону України «Про оренду землі», з огляду на те, що вказана норма Закону не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, якого фактично не було прийнято.

При цьому, Прокурор зазначає, що поновлення вказаного Договору оренди земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин могло бути лише за Рішенням Київської міської ради.

Відповідно до п. 2.17 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» зазначено, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на дату, з якої виникло переважне право на поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому, якщо відповідні правовідносини виникли між сторонами до внесення змін Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (набрав чинності з 12.03.2011) до статті 33 Закону України «Про оренду землі», судам слід брати до уваги, що попередня редакція зазначеної статті Закону України «Про оренду землі» не передбачала автоматичного поновлення договорів оренди землі. Реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності пов'язувалася з наявністю відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Прокурор зауважує, що ст. 33 Закону України «Про оренду землі» не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін. Таким чином, що з огляду на те, що термін дії Договору оренди землі припинився, а орендар не повідомив про намір продовжити його дію та відповідне Рішення Київської міської ради про поновлення дії Договору оренди не приймалось, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Щодо зауважень відповідача щодо того, що прокурор у даній справі є неналежним позивачем без обґрунтування наявності підстав процесуального представництва, Прокурором відзначено наступне.

Заступник прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 про повернення земельної ділянки - 28.04.2015, тобто до вступу в силу нового Закону України «Про прокуратуру», а тому відносини по даній справі регулюються ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 05.11.1991. При цьому, прокурором звернуто увагу і на таке.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладено представництво в суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Такі випадки визначено, зокрема, ч. З ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Частиною 6 вказаної статті встановлено, що, обираючи форму представництва, передбачену ч. 5 цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Конституційний Суд України у Рішенні від 08.04.1999 у справі № 1- 1/99 вказав, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Також Конституційний Суд України зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Аналогічні положення містить ст. 1 Земельного кодексу України.

Аналіз зазначених приписів законодавства вказує на те, що незалежно від форми власності на конкретну земельну ділянку вона водночас належить усьому Українському народу, а тому перебуває під особливою охороною держави, інтереси якої щодо земель прямо встановлено Конституцією та Земельним кодексом України.

При цьому інтереси держави щодо здійснення охорони земель не обов'язково повинні збігатися з інтересами безпосередніх учасників земельних правовідносин, що, однак, не позбавляє державу права вживати заходів до збереження законності у згаданих відносинах.

Разом із тим інтереси держави стосуються також дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, про що свідчить зміст ст. 15 Земельного кодексу України, ст. ст. 2, 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Відповідно до зазначених законодавчих норм держава залишила за собою контроль у вказаній сфері, поклавши його на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Зважаючи на те, що спірний Договір припинився та не поновлювався на новий термін, а відтак на даний час відповідач за відсутності правових підстав користується земельною ділянкою площею 636 кв.м. (кадастровий номер НОМЕР_1), яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1, то вказані обставини стали підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду із позовною заявою про повернення земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача повернути спірну земельну ділянку Київській міській раді.

При цьому, слід взяти до уваги п. 11.7 Договору оренди від 21.10.2008, згідно якого орендар повинен не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в редакції ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка діяла станом на час закінчення строку дії Договору оренди від 21.10.2008, не передбачався порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, було лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню. В свою чергу, за статтею 33 вказаного Закону в редакції від 17.02.2011 (діє з 12.03.2011) передбачена можливість автоматичного поновлення договору оренди землі виключно за відсутності заперечень орендодавця, щодо такого поновлення.

Тобто, наявність Рішення відповідного органу місцевого самоврядування, в даному випадку - Київської міської Ради, про надання земельної ділянки в оренду чинним земельним законодавством визначається в якості обов'язкової передумови подальшого укладення договору оренди земельної ділянки, а, відтак, Договір оренди є наслідком виконання відповідного Рішення органу місцевого самоврядування. Необхідною умовою укладення та поновлення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Зобов'язання цього органу укласти або поновити договір оренди земельної ділянки за відсутності такого Рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями.

Аналогічна правова позиція, щодо відсутності підстав автоматичного поновлення договору оренди землі, викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 17.03.2014 № 910/4196/13.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого Рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 85, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2015 № 910/11050/15 залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 № 910/11050/15 набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 № 910/11050/15 може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України у 20-денний строк.

Матеріали справи № 910/11050/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.В. Ільєнок

Судді А.І. Мартюк

М.Л. Яковлєв