У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» до ОСОБА_5 про відшкодування шкоди, завданої злочином, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2014 року, ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» (далі ТОВ НВП «Залізничавтоматика») звернулося до суду з позовом, вимоги якого уточнило в ході розгляду справи та просило стягнути з ОСОБА_5 на його користь 511 720,68 грн на відшкодування шкоди, завданої злочином.

Позов мотивовано тим, що на підставі наказу від 14 квітня 2005 року ОСОБА_5 було прийнято на посаду комерційного директора в ТОВ НВП «Залізничавтоматика». Посадовою інструкцією на нього покладався обов'язок по зберіганню комерційної таємниці та Довідником характеристик професій робітників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2004 року №336 покладалися обов'язки з організації розпорядчих та адміністративних функцій по керуванню матеріально-технічним забезпеченням підприємства, зберіганням, збутом виготовленої продукції. Діючи за дорученням ТОВ НВП «Залізничавтоматика» ОСОБА_5 за накладною від 13 червня 2005 року отримав в ТОВ «Шнейдер Електрик Україна» для ТОВ НВП «Залізничавтоматика» обладнання ціною 9 812,46 грн та користуючись тим, що в ТОВ НВП «Залізничавтоматика» відсутня матеріально-відповідальна особа, привласнив отримане обладнання. Використовуючи свого підлеглого інженера з комплектації ОСОБА_7, який мав недостатній досвід роботи та на ім'я якого ТОВ НВП «Залізничавтоматика» було видано доручення на отримання продукції в ТОВ «Шнейдер Електрик Україна» (м. Київ) та AT «Укренергоснаб» (м. Харків), відповідач отримав за накладними від 4 серпня 2005 року та від 11 серпня 2005 року комплектуючі і безпідставно розпорядився ними в особистих інтересах, частково отриману продукцію не поставив на підприємство. Згідно наказу від 5 грудня 2005 року в ТОВ НВП «Залізничавтоматика» проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей за результатам якої комісією складено висновок №1 від 8 грудня 2005 року та встановлена нестачу матеріальних, цінностей, отриманих ОСОБА_5 на загальну суму 513 895,08 грн.

У відношенні ОСОБА_5 органами досудового слідства була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.191, ч.2 ст.367 КК України, за результатами розгляду якої, постановою Ленінського районного суду м. Харкова вiд 19 травня 2009 року відповідача звiльнено вiд кримінальної вiдповiдальностi на підставі Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, а провадження у справі закрито.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив стягнути з відповідача завдані підприємству збитки.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2014 року у задоволенні позову ТОВ НВП «Залізничавтоматика» відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 25 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ТОВ НВП «Залізничавтоматика» 511 720 грн 68 коп. на відшкодування шкоди, завданої злочином. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення апеляційного суду скасовано з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд.

За результатами нового апеляційного розгляду, ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2015 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 27 лютого 2014 року, залишено без змін.

Позивач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права просить їх скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказiв щодо розмiру завданої пiдприємству шкоди, а докази, які містяться в матеріалах кримінальної справи, були отримані в порушення вимог законодавства. При цьому постанова суду про звільнення відповідача вiд кримiнальної вiдповiдальностi внаслiдок акта амнiстiї не є пiдставою для звiльнення позивача вiд доказування в розумiннi ст. 61 ЦПК України. Разом з цим суд вважав причини пропуску позивачем строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України поважними, тому поновив його.

В ході нового апеляційного розгляду справи суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та, залишаючи без змін ухвалене ним рішення виходив із недоведеності вини відповідача у недостачі товарно-матеріальних цінностей. Зокрема послався на те, що оскільки вироку у кримінальній справі, який набрав законної сили, постановлено не було, то згідно зі ст. 57, ч. 4 ст. 61, ст. 212 ЦПК України докази, набуті у кримінальному провадженні, мають оцінюватись на рівні з іншими доказами у справі. Так, постановою в кримінальній справі від 30 березня 2009 року в діях відповідача було встановлено відсутність ознак злочину в привласненні злочинним шляхом майна ТОВ НВП «Залізничавтоматика», отриманого по накладній від 4 серпня 2005 року № 0408-1, у зв'язку з чим його дії було перекваліфіковано зі ст. 191 на ч. 2 ст. 367 КК України.

Згідно висновків апеляційного суду, ОСОБА_5 не отримував товарно-матеріальні цінності по накладним від 4 серпня 2005 року та від 11 серпня 2005 року, в АТ «Укренергоснаб», ТОВ «Шнейдер Електрик Україна» для ТОВ НВП «Залізничавтоматика» та не розпоряджався ними в особистих цілях. Факт недостачі товарно-матеріальних цінностей в ТОВ НВП «Залізничавтоматика» має місце, разом з тим, позивачем не доведено належними і допустимими доказами, що їх недостача виникла з вини відповідача.

З такими висновками суду апеляційної інстанції повністю погодитися не можна, оскільки вони зроблені без належного з'ясування обставин справи, прав та обов'язків сторін, без належної оцінки наявних у матеріалах справи доказів та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.ст. 213, 214 ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1988/ed_2012_05_24/pravo1/T041618.html?pravo=1> рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 на пiдставi наказу № 31-2005 вiд 14 квітня 2005 року працював комерційним директором ТОВ НВП «Залізничавтоматика» з покладенням на нього організаційно-розпорядних функцій та адміністративно-господарських обов'язків.

Згідно наказу від 5 грудня 2005 року в ТОВ НВП «Залізничавтоматика» проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей за результатам якої комісією складено висновок №1 від 8 грудня 2005 року та встановлена нестачу матеріальних, цінностей, отриманих ОСОБА_5 на загальну суму 513 895,08 грн.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова вiд 19 травня 2009 року ОСОБА_5 звiльнено вiд кримiнальної вiдповiдальностi на пiдставi п. «в» ст. 1 Закону України «Про амнiстiю у 2008 роцi», провадження у кримiнальнiй справi закрито. Цивільний позов ТОВ НВП «Залізничавтоматика» залишено без розгляду.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просив стягнути з відповідача збитки, завдані підприємству діями її працівника - відповідача, які мають ознаки злочину.

За результатами касаційного розгляду даної справи, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, направляючи справу на новий апеляційний розгляд в ухвалі від 22 жовтня 2014 року вказував апеляційному суду на необхідність визначитись з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, перевірити розмір шкоди, який повинен бути доведеним позивачем.

Разом з тим, в ході нового розгляду справи апеляційний суд повністю не виконав вказівок суду касаційної інстанції та вимог процесуального права, передбачених ст.ст. 303, 307, 316 ЦПК України щодо перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, щодо повноти і всебічності розгляду справи, не перевірив належним чином обставини справи та не встановив, з яких підстав заявлений позов та у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача завдані збитки, не врахував, що позивач звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином. Постановляючи ухвалу про залишення рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову суд апеляційної інстанції послався на відсутність вини відповідача у недостачі товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Залізничавтоматика» в силу відсутності вироку у кримінальній справі у відношенні ОСОБА_5, що набрав законної сили. При цьому, встановивши факт недостачі товарно-матеріальних цінностей, не перевірив доводів апеляційних скарг позивача щодо завдання шкоди підприємству цією недостачею саме відповідачем, який працював у підприємстві комерційним директором, та доказів, на які посилався позивач в обґрунтування своїх вимог, а також підстав щодо покладення на відповідача повної або часткової матеріальної відповідальності.

Пунктом 3 ст.134 КЗпП України встановлено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Апеляційним судом не враховано, що працівник несе повну матеріальні відповідальність відповідно до п.3 ст. 134 КЗпП України не тільки у випадку, коли щодо нього ухвалено обвинувальний вирок, але і тоді, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Не перевірено доказів, на які посилався позивач в обґрунтування розміру дійсної шкоди, завданої недостачею товарно-матеріальних цінностей, а також доказів, якими відповідач доводив відсутність його вини у недостачі таких товарів.

Вирішуючи даний спір, суд апеляційної інстанції, в порушення ч. 4 ст. ст.338 ЦПК України, не врахував висновки і мотиви, викладені в ухвалі суду касаційної від 22 жовтня 2014 року та з яких було скасовано попереднє рішення апеляційного суду. Не виконав вимог ст.10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, не надав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Вказане вище свідчить про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до передчасних висновків у справі.

За таких обставин, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, у зв'язку із чим, відповідно до ст.338 ЦПК України його слід скасувати з передачею справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Залізничавтоматика» задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 березня 2015 року скасувати.

Справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

судді В.С. Висоцька

В.М. Колодійчук

О.В. Умнова

І.М. Фаловська