УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2015 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Горелкіної Н.А.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби в м. Києві, про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, з урахуванням уточненої позовної заяви про усунення перешкод в користуванні власністю та виселення, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. У цій квартирі зареєстровані та проживають: позивач, її мати, відповідач та двоє малолітніх дітей: ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Зазначала, що в шлюбі з відповідачем не перебувала. Квартира була придбана за її власні кошти, оскільки відповідач зловживає спиртними напоями, влаштовує сварки із застосуванням фізичної сили, чинить безлад, за комунальні послуги не оплачує, тим самим систематично порушує правила соціального співжиття, що робить неможливим спільне проживання разом з ним всіх членів сім'ї.

У зв'язку з такою поведінкою відповідача вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів, проте позитивних результатів це не дало, тому на підставі ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР просила усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача з належної їй на праві власності квартири, вирішити питання судових витрат.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2015 року зазначене судове рішення скасовано.

Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у користуванні квартирою АДРЕСА_1, належною їй на праві власності, шляхом виселення ОСОБА_4 із зазначеної квартири.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за договором купівлі-продажу від 09 грудня 2011 року року ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1 (а. с. 8).

Згідно з довідкою ЖЕО № 411 КП Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва від 06 серпня 2014 року № 892 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач, сини сторін: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, відповідач та мати позивача ОСОБА_5 (а. с. 9).

За висновком ст. ДІМ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 12 листопада 2013 року між позивачем та відповідачем 09 листопада 2013 року на побутовому рівні виник словесний конфлікт.

Працівниками міліції було винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї (а. с. 65, т. 1).

04 серпня 2014 року до чергової частини Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві надійшла заява ОСОБА_3 про те, що її чоловік ОСОБА_4 вчинив сварку та погрожує фізичною розправою.

Працівниками міліції з ОСОБА_4 проведено профілактичну розмову та винесено офіційне застереження про неприпустимість протиправної поведінки (а. с. 64, т. 1)

Постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року ОСОБА_4 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

За змістом вказаної постанови 21 лютого 2014 року ОСОБА_4 о 22 год. 17 хв. в АДРЕСА_1 вчинив сімейну сварку в присутності дітей, тобто насильство в сім'ї (а. с. 94, т. 1).

Суд першої інстанції, відмовляючи в позові, зазначав, що позивачем не надано доказів систематичного порушення відповідачем правил співжиття.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що вказані вище постанови суду та міліції є чинними, оскільки в установленому законом порядку не скасовані, тому свідчать про те, що відповідач систематично порушував правила співжиття, а вжиття заходів попередження не дали позитивних результатів.

Проте погодитись із висновком апеляційного суду не можна.

Згідно зі ст. 116 ЖК Української РСР якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» під час вирішення справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК Української РСР осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ тощо.

Апеляційний суд, скасовуючи правильне по суті рішення, не звернув уваги на те, що проведення міліцією профілактичних бесід з відповідачем на предмет недопущення протиправної поведінки для застосування ст. 116 ЖК Української РСР і виселення без надання іншого житлового приміщення не дають підстав, оскільки правова норма вимагає наявності дієвих заходів попередження та впливу на систематичні порушення у порядку, передбаченому актами, які визначають повноваження цих органів. Єдина постанова судді Дніпровського районного суду м. Києва від 11 липня 2014 року не є таким доказом.

Суд першої інстанції правильно врахував наведене та вважав, що підстави для виселення відповідача відсутні, оскільки позивачкою не доведено, що відповідач систематично порушує правила співжиття, робить неможливим для інших спільне проживання з ним в одній квартирі, що до відповідача застосовувались будь-які заходи запобігання чи громадського впливу.

Разом із тим апеляційний суд правильно не погодився з висновком суду про те, що квартира АДРЕСА_1 придбана позивачем під час проживання сторін однією сім'єю, але не перебуваючи у шлюбі, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 СК України є їх спільною сумісною власністю і відсутність спору між сторонами про поділ майна не доводить відсутність прав відповідача на це майно, оскільки зазначене не було предметом позову, і на ці обставини відповідач не посилався в своїх запереченнях.

Посилання на такі обставини підлягають виключенню з рішення суду першої інстанції як підстави для відмови в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2015 року скасувати.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 березня 2015 року року залишити в силі, виключивши з мотивувальної частині рішення посилання та те, що квартира АДРЕСА_1 придбана під час проживання сторін однією сім'єю, але не перебуваючи у шлюбі, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 СК України є їх спільною сумісною власністю і відсутність спору між сторонами про поділ майна не доводить відсутність прав відповідача.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Н.А. Горелкіна

Судді: Є.П. Євграфова

О.І. Євтушенко

Ю.Г. Іваненко

О.М. Ситнік