ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 листопада 2015 р. Справа № 902/1223/15

Господарський суд Вінницької області у складі судді Стефанів Т. В.,

при секретарі судового засідання Незамай Д. Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 902/1223/15

за позовом: ОСОБА_1

38721, АДРЕСА_1

36007, АДРЕСА_2

ідентифікаційний код НОМЕР_1

до: Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff",

22800, Вінницька обл., м. Немирів, вул. Горького, 31, код 30805594

про стягнення 18 432,19 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

за участю:

представник позивача, ОСОБА_2, за довіреністю;

представник відповідача, Янчук В. В., за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

01.09.2015 до господарського суду Вінницької області ОСОБА_1 подано позов про стягнення з Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" 18 432,19 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18 432,19 грн та стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

Ухвалою від 03.09.2015 р. порушено провадження у справі №902/1223/15 суддею Стефанів Т. В., з призначенням її до розгляду в судовому засіданні на 07.10.2015 р.

В судове засідання 07.10.2015 з'явився позивач, який позовні вимоги підтримав в повному обсязі та представник відповідача, який проти позову заперечив. Разом з тим, з огляду на неподання сторонами всіх доказів, необхідних для вирішення спору, у судовому засіданні 07.10.2015 р. оголошено перерву до 27.10.2015 р.

Разом з тим, судове засідання 27.10.2015 р. не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Стефанів Т. В. на лікарняному.

02.11.2015 р. до господарського суду Вінницької області за № б/н від 02.11.2015 р. від Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff" надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи № 902/1223/15.

З урахуванням наведеного, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи, з метою забезпечення реалізації прав, наданих сторонам Господарським процесуальним кодексом України, у тому числі на участь в господарських засіданнях, на подання доказів тощо, суд дійшов до висновку про необхідність продовження строку розгляду справи на 15 днів, та про призначення справи до розгляду на 16.11.2015 р., про що винесено ухвалу 02.11.2015 р.

У судове засідання 16.11.2015 р. з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному об'ємі з підстав зазначених у позовній заяві, зокрема посилається на порушення відповідачем вимог ст. 116 КЗпП України, яке полягало у затримці виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку, оскільки така виплата фактично була здійснена не в момент звільнення (14.03.2014 року), а лише 06.06.2014 року, що відповідно до ст. 117 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

А також представник відповідача, який проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві, де зокрема зазначає, про те, що позивач не звертався до ДП "УГК "Nemiroff" щодо проведення повного розрахунку, та клопотав про застосування строків позовної давності, у якій вказується, що позивач пропустив строки звернення до суду, оскільки таке право у нього виникло з 06.06.2014 року, тобто з моменту, коли, як зазначає сам позивач у позовній заяві, останній довідався про виплату йому усіх належних на день звільнення сум.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.

Відповідно до статті 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ, згідно з якою суди (загальної юрисдикції) розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із трудових відносин.

Проте статтею 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону України № 4212 від 22.12.2011 року з наступними змінами та доповненнями) встановлено особливу підвідомчість, підсудність, підстави для порушення провадження у справі про банкрутство. Зазначеною статтею встановлено, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або місцем проживання боржника - фізичної особи.

Відповідно до п.4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

В провадженні господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/798/14 про банкрутство Дочірнього підприємства «Українська горілчана компанія «Nemiroff».

З огляду на вищезазначене, вказана справа підсудна господарському суду Вінницької області.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на Дочірньому підприємстві "Українська горілчана компанія "Nemiroff" з 12 квітня 2010 року на посаді менеджера з питань регіонального розвитку (ключовий роздріб), регіон у Регіональну дирекцію з продаж Південний Схід Департаменту з продаж; 01.10.2010 р. переведений на посаду менеджера з питань регіонального розвитку (лінійний роздріб), регіон Регіональної дирекції з продаж Північний Схід.

На підставі наказу № 174 - НК від 13.03.2014 р. позивача було звільнено 14.03.2014 р. з роботи за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що підтверджується копією трудової книжки, і не оспорюється сторонами.

Як вбачається з виписки про рух коштів на банківському рахунку НОМЕР_2 в АТ «Райфайзен Банк Аваль» Позивача за період з 01.01.2013 по 13.05.2015 року заробітна плата (в тому числі компенсація за невикористану щорічну відпустку) у розмірі 12 873, 25 грн. надійшла на рахунок 06.06.2014 року (аркуш 3 банківської виписки).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012р. № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Вказане Рішення Конституційного Суду України є обов"язковим до виконання на території України.

Верховний Суд України вказав на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, Верховний Суд України зазначив, що аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, викладених у Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Ч. 1 ст. 33 та ч. 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Заробітна плата (в тому числі компенсація за невикористану щорічну відпустку) у розмірі 12 873, 25 грн. надійшла на рахунок 06.06.2014 року, з їх одержання (06.06.2014 р.) має відраховуватись тримісячний термін на звернення до суду.

Однак з позовом щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди позивач звернувся 01.09.2015 року, тобто з пропуском тримісячного терміну від моменту, коли він дізнався про порушення свого права (день фактичного розрахунку).

При цьому, наведене у заяві клопотання про поновлення пропущеного строку судом відхиляється з огляду на наступне.

Ухвалою господарського суду Вінницької області у справі № 902/798/14 від 22.07.2014 року порушено провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff", 22800, Вінницька обл., м. Немирів, вул. Горького, 31, код 30805594.

Також 23.07.2014 р. здійснено офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет за № 6508 повідомлення про порушення провадження у справі № 902/798/14 про банкрутство Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff", Вінницька область, м.Немирів, вул. Горького, буд.31, код ЄДРЮОФОП 30805594 із зазначенням про те, що граничний строк на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника становить тридцять днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Однак незважаючи на імперативну норму права, а саме ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», та порушення справи про банкрутство ДП «УГК «Nemiroff», ОСОБА_1 звернувся не до господарського суду Вінницької області (суд який розглядає справу №902/798/14 про банкрутство ДП "УГК"Nemiroff"), а до Полтавського районного суду Полтавської області. Хоча станом на 15.08.2014 р. (дату винесення ухвали Полтавського районного суду Полтавської області про відкриття провадження у справі № 545/3434/14-ц) вже було здійснено 23.07.2014 р. офіційне оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет за №6508 повідомлення про порушення провадження у справі № 902/798/14 про банкрутство Дочірнього підприємства "Українська горілчана компанія "Nemiroff", Вінницька область, м. Немирів, вул. Горького, буд. 31, код ЄДРЮОФОП 30805594.

Таким чином, невірне визначення позивачем підсудності, та звернення до суду, юрисдикція якого не поширюється на спори з приводу стягнення з ДП «УГК «Nemiroff» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди не є поважною причиною пропущення строку звернення до господарського суду, оскільки, з огляду на ч. 2 ст. 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Окрім того, суд зазначає, що позивачем до Полтавського районного суду Полтавської області подано на розгляд спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Даний спір розглядався з 15.08.2014 р. Полтавським районним судом Полтавської області (справа №545/3434/14-ц). Заочним Рішенням від 16.09.15р. позовні вимоги задоволені в повному обсязі та стягнуто з відповідача 22 760, 10 грн. Ухвалою від 24.12.14р. заочне рішення скасовано та ухвалою від 22.01.15р. провадження по справі №545/3434/14-ц закрито, та рекомендовано звернутися до господарського суду.

Предметом розгляду справи №545/3434/14-ц є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 22 760,10 грн.

Разом з тим, у справі №902/1223/15, предметом розгляду справи є стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18 432, 19 грн та стягнення моральної школи у розмірі 5 000, 00 грн. (загальна сума 23 432,19 грн.).

Тобто з вищенаведеного вбачається, що предмети розгляду цивільної справи №545/3434/14-ц та господарської справи №902/1223/15 є різними як за позовними вимогами, так і за сумами позовних вимог: в одному випадку (справа № 545/3434/14-ц) сума позовних вимог складається з компенсації за невчасний розрахунок (22 760,10 грн.) в іншому випадку (справа №902/1223/15) з компенсації за невчасний розрахунок та моральної шкоди (18 432,19 грн та 5 000,00 грн відповідно).

Стосовно перебування, позивача у відрядженні з 22.01.2015 р. по 26.08.2015 р., як поважності підстави пропуску строку звернення до суду встановлено наступне.

Як стверджує позивач, він перебував у відрядженні з 22.01.2015 року по 26.08.2015 року.

Разом з тим, як вбачається з позовної заяви у даній справі, остаточний розрахунок відбувся 06.06.2014 р., що підтверджується випискою про рух коштів на банківському рахунку НОМЕР_2 в АТ «Райфайзен Банк Аваль» Позивача за період з 01.01.2013 по 13.05.2015 року.

Як вже було зазначено, наявність цивільної справи № 545/3434/14-ц не є належною та допустимою підставою для поновлення строку звернення до суду, оскільки позивач, в силу ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не був позбавлений можливості звернення до господарського суду Вінницької області з відповідною позовною заявою. Також направлення позивача у відрядження 22.01.2015 року не може свідчити про поважність пропуску звернення до суду, оскільки строк звернення до суду закінчився ще 06.09.2014 р., тобто за чотири місяці до дня вибуття позивача у відрядження.

Відповідачем зроблено заяву про застосування строків позовної давності, що слідує з його письмового відзиву на позовну заяву (лист від 12.11.2015 року).

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи наведене, з огляду на пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду для задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Оскільки в задоволенні позову судом відмовлено та позивача звільнено від сплати судового збору, судом не вирішується питання щодо розподілу відповідних судових витрат.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-4, 32-34, 36, 43, 82, 84, 85, 87, 115 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

в задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 23 листопада 2015 р.

Суддя Стефанів Т.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи.