Справа №490/6210/15-к 24.11.2015 24.11.2015 24.11.2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Семенчука О.В.,

суддів: Войтовського С.А., Значок І.С.

за участю секретаря Алексишинця М.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12015150020002493 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Центрального району м. Миколаєва Кошурко Р.В. на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2015 року, яким обвинуваченого

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Миколаєва, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор Кучеренко Д.С.

обвинувачений ОСОБА_2

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор в апеляційній скарзі просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 за ч.2 ст.185 КК України призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі. На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироками Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року, Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.01.2015 року, Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року та остаточно призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.

_________________________________________________________________

Провадження № 11-кп/784/807/15 Головуючий у 1-й інстанції:Гречана С.І.

Категорія: ч.2 ст.185 КК України Доповідач апеляційної інстанції: Семенчук О.В.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та призначено покарання у виді 2 років обмеження волі.

На підставі ч.1 ст. 71 КК України частково приєднано до цього покарання невідбуту частину покарання за вироками Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року і Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року та остаточно за сукупністю вироків призначено ОСОБА_2 покарання у виді 3 років обмеження волі.

Постановлено частково задовольнити цивільний позов та стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ "ДЦ Україна" матеріальну шкоду в сумі 322 грн. 90 коп.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та призначив обвинуваченому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.

Зазначає, що суд, призначаючи покарання ОСОБА_2, повинен був врахувати те, що він вчинив корисливий злочин у період іспитового строку та після ухвалення інших вироків, на шлях виправлення не став, джерела доходу не має, а тому його перевиховання можливе лише з призначенням покарання, пов'язаного з позбавленням волі.

Вказує, що суд, застосувавши ст.71 КК України та приєднавши покарання за вироками Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року, Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року, помилково не приєднав покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.01.2015 року.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 травня 2015 року о 17 годині 52 хвилини, обвинувачений ОСОБА_2, перебуваючи у приміщенні магазину "Watsons", розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Нікольська, буд.47, маючи умисел на протиправне заволодіння чужим майном, шляхом вільного доступу повторно таємно викрав туалетну воду "BLU SEDUKTION", чим заподіяв ТОВ "ДЦ Україна" матеріальний збиток на суму 322 гривні 90 копійок. Після цього з місця події зник, розпорядившись майном на власний розсуд.

Дії ОСОБА_2 судом кваліфіковані за ч.2 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого, який вважав вирок суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Подія злочину, доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині ніким з учасників процесу не оскаржується.

Посилання прокурора в апеляційній скарзі на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність - ст. 71 КК України, а саме: не врахування судом покарання за вироком від 29.01.2015 року при призначенні обвинуваченому остаточного покарання, не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КК України та роз'яснення, яке міститься у п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", за сукупністю вироків (ст. 71 КК) покарання призначається, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Також у п.10 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71, 72 КК України.

Ці вимоги закону дотримані судом при призначені остаточного покарання на підставі ст.71 КК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.1, 2 ст.185 КК України, за які йому остаточно призначено покарання із застосуванням ст. 70 КК України, у виді 1 року обмеження волі. На підставі ст.75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.01.2015 року, зміненого ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15.04.2015 року, ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні 09.04.2014 року злочину, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, за який йому призначено покарання у виді 6 місяців арешту.

На підставі ч.4 ст.70 КК України постановлено вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року виконувати самостійно.

Після цього, вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні 03.11.2014 року злочину, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України, за який йому призначено покарання у виді 3 місяців арешту.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.01.2015 року остаточно призначено покарання у виді 6 місяців арешту

На підставі ч.4 ст.70 КК України постановлено, вирок Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року виконувати самостійно.

Тобто, вироком від 29.04.2015 року враховано покарання, призначене за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.01.2015 року, а тому відсутні підстави при призначенні остаточного покарання за правилами ст.71 КК України за сукупністю вироків додатково враховувати покарання, призначене за вироком від 29.01.2015 року.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правильно, відповідно до вимог ч.1 ст.71 КК України, призначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків, частково приєднав до покарання, призначеного оскаржуваним вироком невідбуту частину покарання за вироками Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.11.2014 року та Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.04.2015 року.

Тому, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку в частині призначення остаточного покарання, про що просить прокурор в апеляційній скарзі.

Також є безпідставними доводи прокурора про неправильне призначення обвинуваченому виду покарання, яке, на його думку, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого.

Відповідно до ст.65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Згідно роз'яснення п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року зі змінами та доповненнями, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений злочин, але із врахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення менш суворого покарання особам, які щиро покаялися у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Зазначені вимоги судом першої інстанції дотримано.

Призначаючи ОСОБА_2 покарання у виді обмеження волі, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст.65-67 КК України, врахував тяжкість вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке відноситься до злочинів середньої тяжкості.

Окрім цього, суд правильно взяв до уваги та послався на характер злочину, обставини його вчинення, незначну суму завданих збитків, критичне відношення обвинуваченого до скоєного, який визнав вину, розкаявся; дані про його особу: знаходження на обліку в наркологічному диспансері з діагнозом «синдром залежності від опіатів і каннабіноїдів», не перебування на обліку у лікаря-психіатра, наявність середньої спеціальної освіти, те, що він офіційно не працює, вчинив новий злочин в період відбування покарання з випробуванням, його сімейний стан - знаходження на утриманні батьків, які є інвалідами, та дідуся і бабусі похилого віку, а також обставину, що пом'якшує покарання - щире каяття.

Зважив суд і на відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Врахувавши всі обставини в сукупності та дані про особу обвинуваченого, суд призначив ОСОБА_2 покарання в межах санкції ч.2 ст.185 КК України із застосуванням ст.71 КК України у виді обмеження волі.

Виходячи із принципів необхідності і достатності покарання, суд дійшов правильного висновку, що призначене покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Рішення суду належним чином мотивоване, не суперечить вимогам кримінального закону і відповідає меті покарання.

Апеляційний суд вважає таке покарання справедливим, а тому не вбачає підстав для призначення більш суворого.

Таким чином, підстав для задоволення вимог, зазначених в апеляційній скарзі прокурора, не має.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 424, 532 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Центрального району м. Миколаєва залишити без задоволення, а вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 вересня 2015 року стосовно ОСОБА_2 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії ухвали.

Головуючий

Судді: