У х в а л а
іменем україни
18 листопада 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Червинської М.Є.,
суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка є правонаступником ОСОБА_4, до відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», ОСОБА_5 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, за яким в процесі розгляду справи збільшила позовні вимоги та остаточно просила стягнути:
- з відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» (далі - ВАТ «НАСК «Оранта») на її користь суму страхового відшкодування у розмірі 50 000 грн, пені за прострочення страхового відшкодування у розмірі 7 450 грн 52 коп. та 2 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- з ОСОБА_5 на її користь суму різниці між фактичним розміром матеріальної шкоди і страховою виплатою у розмірі 13 127 грн 59 коп. та 2 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 20 жовтня 2013 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Фольксваген Т4», д.н.з. НОМЕР_1, не дотримався безпечної дистанції руху, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, який належав її чоловіку ОСОБА_4, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та який вона успадкувала після його смерті.
Вказувала, що вина ОСОБА_5 установлена постановою Подільського районного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року, якою визнано його винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України.
Також позивачка зазначала, що на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) відповідно до поліса від 30 листопада 2012 року № АВ/9561110 цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта».
З метою визначення розміру збитку, завданого її транспортному засобу в результаті ДТП, нею замовлено експертне дослідження та відповідно до висновку експерта вартість відновлювального ремонту склала 63 127 грн 59 коп.
Вказала, що відповідачами також проведено автотоварознавче дослідження, згідно з висновками якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 37 040 грн 97 коп.
Посилаючись на те, що 21 жовтня 2013 року вона повідомила ВАТ «НАСК «Оранта» про скоєння ДТП, а 04 березня 2014 року подала заяву про отримання страхового відшкодування, однак будь-якого повідомлення про прийняте страховиком рішення стосовно здійснення страхової виплати нею не отримано, просила позов задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_3 37 040 грн 97 коп. страхового відшкодування та 370 грн 40 коп. судового збору, а всього - 37 411 грн 37 коп.
У решті позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, врахували дослідження експерта від 28 жовтня 2013 року № АА5208АА-28.10/2, проведене на замовлення ВАТ «НАСК «Оранта», як таке, що відповідає вимогам законодавства, дійшовши висновку про наявність правових підстав для відшкодування позивачці завданих збитків у визначеному судом розмірі; при цьому, відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення пені та моральної шкоди, суди виходили з того, що такі вимоги позивача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки п. 37.2 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює правовідносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач не є суб'єктом такого договору.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 жовтня 2013 року о 13 год. 10 хв. по вул. Леніна в селі Нові Петрівці Київської області відбулася ДТП за участю автомобіля «Сітроен», д.н.з НОМЕР_3, який належав на праві власності ОСОБА_4, та автомобіля «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, якого постановою Подільського районного суду м. Києва від 13 листопада 2013 року визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України (а. с. 6).
Як вбачається із свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 22 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас О.Ю., спадкоємцем майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є його дружина - ОСОБА_3 (а. с. 9).
На час скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом № АВ/9561110, до якої 04 березня 2014 року звернувся представник позивачки як спадкоємиці ОСОБА_4 із заявою про виплату страхового відшкодування (а. с. 8).
Вирішуючи питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих власнику автомобіля «Сітроен», д.н.з НОМЕР_3, в результаті ДТП, судами попередніх інстанцій взято за основу дослідження експерта товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант-Асістанс» від 28 жовтня 2013 року № АА5203АА-28.10/2, яке було зроблено на замовлення страхової компанії з урахуванням ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме: як відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в установленому законодавством порядку, згідно з яким вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля становить 37 040 грн 97 коп.
Колегія суддів касаційного суду вважає, що суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано не взяли до уваги висновок експерта Новоселецького В.А. від 04 грудня 2013 року № 05/11, проведеного на замовлення позивачки, за яким вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 63 127 грн 59 коп., оскільки експертом досліджувалися й оцінювалися пошкоджені деталі, які згідно з довідкою ДАІ не входили до дійсних пошкоджень, виявлених на час ДТП, а дослідження було проведено понад місяць із часу ДТП.
Крім того, в матеріалах справи міститься свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 22 лютого 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу на ім'я ОСОБА_3, в якому серед іншого спадкового майна було визначено і страхову виплату (страхове відшкодування) в сумі 38 018 грн 39 коп., що підлягає виплаті за пошкоджений 20 жовтня 2013 року автомобіль НОМЕР_2, який належав спадкодавцю, що підтверджується довідкою, виданою ВАТ «НАСК «Оранта» 12 лютого 2014 року.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що на час звернення до суду позивачка уже мала право на страхове відшкодування відповідно до свідоцтва про право на спадщину, в той час як позовна заява не містить будь-яких посилань на зазначене свідоцтво, як і доводів щодо стягнення суми страхового відшкодування з урахуванням сум, зазначених у свідоцтві, а також підстав їх неврахування, а тому визначена рішенням суду сума страхового відшкодування узгоджується із сумою, визначеною у свідоцтві про право на спадщину за законом.
Колегія суддів касаційного суду також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ВАТ «НАСК «Оранта» суми пені у зв'язку з необґрунтованістю посилань позивачки на п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня, оскільки вказана норма регулює відносини страховика і страхувальника за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а позивач не є суб'єктом такого договору.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року у справі № 3-41гс12, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
При цьому неузгодженість нумерації п. 37.2 ст. 37 та п. 36.5 ст. 36 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування», не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог в цій частині та відсутність причинного зв'язку між указаною моральною шкодою і діями відповідача.
З огляду на вказане колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, дослідивши належним чином оцінені докази, подані сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та наявність правових підстав для стягнення з ВАТ «НАСК «Оранта» страхового відшкодування у визначеному судом розмірі, у зв'язку із чим рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 січня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 березня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.Є. Червинська
Судді: А.О. Леванчук
Л.М. Мазур
Т.О. Писана
Г.В. Юровська