АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
Справа № 22-а-585-Ф/08 Головуючий суду першої інстанції Белоусов Е.Ф.
Суддя-доповідач суду апеляційної інстанції Мудрова В.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії в складі:
головуючого - судді Ломанової Л.О.,
суддів Притуленко О.В., Мудрової В.В.,
при секретарі Алієвій Е.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії справу адміністративної юрисдикції за адміністративним позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим на постанову Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2007 року,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим про визнання дій щодо відмови проведення перерахунку пенсії неправомірними та зобов'язання провести перерахунок раніше призначеної пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 жовтня 2007 року відповідач відмовив їй у збільшенні розміру пенсії відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18 листопада 2004 року в чинній на той час редакції - зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України до 19 грудня 2006 року (далі - Закон), незважаючи на визнання неконституційним положень пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким було припинено підвищення розмірів пенсії даної категорії пенсіонерів. Позивач вважає, що зазначена відмова є незаконною, просить визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати підвищити розмір її пенсії на 30 % від мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 року.
Постановою Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2007 року позовні вимоги задоволені, а також з Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим стягнені на користь позивача судові витрати.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду та прийняти нову.
Апеляційна скарга мотивована обставинами, які відтворюють доводи заперечень відповідача проти позову - що Закон не передбачає, яким саме органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку здійснюється призначення та виплата вказаного підвищення пенсії; жодним законодавчим актом України не визначене поняття терміну «мінімальна пенсія за віком»; відсутній механізм нарахування підвищення до пенсії, встановленої статтею 6 Закону; розмір державної соціальної підтримки дітей війни визначений статтею 111 Закону Україну «Про державний бюджет України на 2007 рік» - 50 % розміру надбавки, встановленої для учасників війни; відповідно до статті 7 Закону, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; судові витрати не підлягають стягненню з органів Пенсійного фонду України.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Приймаючи постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що позивач є пенсіонером за віком та дитиною війни, в зв'язку з чим відповідно до статей 6 і 7 Закону має право на отримання підвищення пенсії у розмірі 30 % мінімальній пенсії за віком за рахунок коштів Державного Бюджету.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він підтверджується матеріалами справи та ґрунтується на чинних в час ухвалення судового рішення нормах матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що громадянин України ОСОБА_1., яка народилася у ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком, має статус дитини війни та право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом.
Відповідно до статті 6 Закону дітям війни пенсії підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно зі статтею 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19 грудня 2006 року, яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону, з урахуванням статті 111 цього Закону визнане неконституційними.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8. частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.
Тобто Верховна Рада України не має повноважень, при прийнятті Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про те, що відповідач не має правових підстав для відмови позивачу у проведенні перерахунку пенсії відповідно до норм статей 6 і 7 Закону.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності механізму та невизначеності, яким саме органом, за рахунок яких коштів, в якому процедурному порядку слід нарахувати та виплачувати вказану категорію соціальних гарантій, є безпідставними, оскільки згідно вимог Конституції України за відсутності закону, регулюючого дані правовідносини, необхідно застосовувати закон, регулюючий подібні правовідносини, що відповідачем зроблено не було.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Суду як джерело права. У рішенні за справою «Лисенко проти України» (заява № 18219/02) Європейський суд з прав людини з приводу тверджень державних органів про те, що їх не можна звинуватити у бездіяльності через неналежне виконання своїх обов'язків при виконанні прийнятих рішень за відсутності законодавчих заходів, у черговий раз зазначив, що такі твердження мають бути відхилені.
Колегія суддів не може взяти до уваги посилання відповідача у апеляційній скарзі на відсутність визначення терміну «мінімальна пенсія за віком», оскільки поняття мінімальної пенсії визначено статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а статтею 28 цього Закону встановлений її розмір.
При цьому колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що положення частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» про те, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не може бути підставою для відмови у задоволенні законних вимог позивача про проведення перерахунку раніше призначеної пенсії.
Доводи апеляційної скарги про відсутність можливості проведення перерахунку пенсії відповідачем як органом Пенсійного фонду України через те, що відповідно до статті 7 Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, спростовується пунктом 3 частини 1 статті 72 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого джерелами формування коштів Пенсійного фонду є, в тому числі, кошти державного бюджету, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом.
Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача у апеляційній скарзі на статтю 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою встановлений виключний перелік цілей, на які використовуються кошти Пенсійного фонду, як на довід щодо відсутності у нього можливості виплачувати позивачу передбачені Законом виплати, оскільки виплата пенсій, в тому числі у підвищеному на підставі Закону розмірі передбачена пунктом 1 частини 1 наведеної статті.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що при вирішенні спору суд першої інстанції правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і застосував закон, який їх регулює, тому оскаржувана постанова є законною та обгрунтованою в частині вирішення по суті позовних вимог.
Водночас колегія суддів вважає обгрунтованим твердження апеляційної скарги про порушення судом положення частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Враховуючи, що позивачем при зверненні до суду із адміністративним позовом необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 3 грн. 40 коп. і ця вимога була нею виконана (а.с. 1), зазначена сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України.
Відтак оскаржуване рішення в частині розподілу судових витрат шляхом стягнення з Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп. підлягає зміні.
На підставі статей 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». керуючись статтями 195, 196, пунктом 2 статті 198. пунктом 1 статті 201. частиною 2 статті 205, статтею 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів судової палати у цивільних справах
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АР Крим задовольнити частково.
Постанову Керченського міського суду АР Крим від 19 грудня 2007 року по суті позовних вимог залишити без змін, а в частині розподілу судових витрат змінити та викласти абзац 3 резолютивної частини в такій редакції:
«Стягнути з рахунку Державного казначейства України, на якому обліковуються кошти Державного бюджету України, на користь ОСОБА_1судові витрати у сумі 3 грн. 40 коп.»
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.