У х в а л а
іменем україни
15 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Мостової Г.І.,
суддів: Кузнєцова В.О.,
Наумчука М.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Головне управління юстиції в м. Києві, про визнання частково недійсним правочину, розірвання правочину та повернення квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору довічного утримання, розірвання договору довічного утримання та повернення квартири.
На обґрунтування вимог позивач посилався на те, що після укладення договору довічного утримання стан його здоров'я значно погіршився, у зв'язку із чим виникла потреба забезпечення іншими видами матеріального забезпечення та догляду, ніж передбачені договором, проте відповідач від здійснення такого забезпечення відмовляється, а також неналежним чином виконує обов'язки, передбачені умовами договором, тому вона звернулися до суду з указаним позовом.
Також позивач вказував, що п. 7 договору довічного утримання не відповідає її волі, оскільки вона хотіла, щоб її утримували - надавали продукти харчування, прибирали в квартирі, приносили ліки та одяг, тому вважала, що вказаний пункт договору підлягає визнанню недійсним.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Розірвано договір довічного утримання, укладений 22 березня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі за № 3-884.
Вирішено повернути у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування оскаржуваних рішень судів із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 22 березня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р.С. (а. с. 5-7).
Згідно із п. 1 договору, відчужувач ОСОБА_2 передає у власність, а набувач ОСОБА_3 отримує у власність квартиру АДРЕСА_1, та взамін чого, ОСОБА_3 зобов'язується забезпечувати позивача утриманням довічно на умовах цього договору.
Відповідно до п. 7 договору ОСОБА_3 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_2, тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 1 000 грн. на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу шляхом банківського чи поштового переказу або готівкою під розписку.
Крім вищезазначеної суми набувач зобов'язаний щомісяця сплачувати комунальні послуги за квартиру у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені, у випадку виникнення в майбутньому потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого цим договором згідно обумовлених сум та зобов'язався здійснити поховання відчужувача.
Згідно до п. 9 договору, також сторонами було визначено одноразове грошове утримання в розмірі 55 000 грн, які відчужувач отримав у день підписання договору.
ОСОБА_3 є інвалідом ІІ групи, хворіє низкою хронічних захворювань, вона не в змозі самостійно купувати продукти харчування та ліки, прибирати у квартирі, з 13 червня 2012 року по 05 вересня 2013 року не була в змозі самостійно отримати у поштовому відділенні грошові перекази, направленні відповідачем на виконання умов договором.
Згідно з листом УДППЗ «Укрпошта» від 19 червня 2014 року № 303/06-277 грошові перекази від 13 червня 2012 року № 0201 на суму 1 200 грн; від 13 липня 2012 року № 0288 на суму 1 200 грн; від 23 липня 2012 року № 0257 на суму 1 200 грн; від 04 вересня 2012 року № 0042 на суму 1 200 грн; від 10 вересня 2012 року № 0102 на суму 1 200 грн; від 18 вересня 2012 року № 0202 на суму 1 200 грн; від 04 жовтня 2012 року № 0174 на суму 1 200 грн; від 08 листопада 2012 року № 0070 на суму 1 200 грн; від 05 грудня 2012 року № 0080 на суму 1 000 грн; від 09 січня 2013 року № 0070 на суму 1 000 грн; від 12 січня 2013 року № 0106 на суму 1 200 грн; від 05 лютого 2013 року № 0051 на суму 2 000 грн; від 10 квітня 2013 року № 0108 на суму 1 004 грн; від 07 травня 2013 року № 0034 на суму 1 005 грн; від 07 червня 2013 року № 0084 на суму 1 006 грн; від 04 липня 2012 року № 0042 на суму 1 007 грн; від 04 липня 2013 року № 0043 на суму 1 005 грн; від 05 серпня 2013 року № 0030 на суму 1 006 грн; від 05 серпня 2013 року № 0031 на суму 1 008 грн; від 05 вересня 2013 року № 0033 на суму 5 000 грн за закінченням встановленого строку зберігання були повернуті за зворотною адресою та значаться виплаченими (а. с. 20-21).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача. Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій, не підставі наведених норм матеріального права, а також з урахуванням встановлених обставин справи, по суті дійшли правильних висновків про наявність підстав для розірвання договору довічного утримання, оскільки такий може бути розірваний на вимогу відчужувача, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини, та оскільки позивач у вказаний судами період коштів за договором не отримувала, правильно вважали, що такий належним чином відповідачем не виконувався.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.
Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 травня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді: В.О. Кузнєцов
М.І. Наумчук