У х в а л а

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2015 р. м. Київ

Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та зняття з реєстрації,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, з урахуванням його змін, просила суд ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні її власністю - квартирою, шляхом виселення та зняття з реєстрації. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.12.2009 року та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.06.2014 року належить квартира АДРЕСА_1. У зазначеній квартирі проживає та зареєстрований її брат - відповідач ОСОБА_4 У зв'язку з тим, що відповідач є тимчасовим мешканцем, а не членом сім'ї власника квартири, який вселився та проживає за її згодою, чим на момент звернення до суду чинить перешкоди позивачу у користуванні житлом.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста КривогоРогу від 21 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування норми матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий судовий розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу, ознайомившись із змістом оскаржуваних судових рішень, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.

Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі положень статей 383, 391 ЦК України, статей 156, 64 ЖК України, виходив з того, що ОСОБА_4 є членом сім'ї власника, тривалий час проживав з власником як близький родич та не є тимчасовим мешканцем., вселений, зареєстрований та проживає у квартирі зі згоди її власника - матері ОСОБА_6 Відповідно до частини 2 статті 64 ЖК України ОСОБА_4 є членом сім'ї наймача. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Висновки судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими. Суди вірно визначилися з характером спірних правовідносин, надали їм правову оцінку, вірно застосували норму права.

Доводи касаційної скарги про те, що судами були помилково застосовані норми матеріального права, зокрема, статті 405, 1274, 1275 ЦК України є необґрунтованими, оскільки зазначені статті до правовідносин не були застосовані. Судами були застосовані статті 383, 391 ЦК України, стаття 64 ЖК України, що також спростовує доводи касаційної скарги про незастосування судами зазначених норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів попередніх інстанцій.

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Керуючись ч.4 п. 5 ст. 328 ЦПК України,

у х в а л и л а :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, подану її представником ОСОБА_3, на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 21 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та зняття з реєстрації, відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

С у д д я О.В.Попович