Справа № 309/4525/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 грудня 2015 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ГОТРИ Т.Ю.

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Форум», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_1, до ОСОБА_2 і ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_4 районна державна адміністрація Закарпатської області як орган опіки та піклування, про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки, за апеляційною скаргою ПАТ «Банк Форум», від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Форум» ОСОБА_5, на рішення Хустського районного суду від 25 травня 2015 р., -

в с т а н о в и л а :

11.11.2014 ПАТ «Банк Форум» звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 Ухвалою Хустського районного суду від 23.04.2015 до участі в справі залучено ОСОБА_4 райдержадміністрацію як орган опіки та піклування. Позов мотивувався наступним. За кредитним договором від 18.08.2008 № 0476/08/26-ZNv АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум», надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 32000,00 дол. США зі сплатою за нього 14,0% річних і строком по 17.08.2018. Виконання зобов’язань позичальника було забезпечено іпотекою житлового будинку, що знаходиться по вул. Космонавтів, буд. 1 (116) в с. Велятино Хустського району Закарпатської області і належить відповідачам на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному, про що 18.08.2008 був укладений договір іпотеки.

Банк свої зобов’язання виконав, тоді як позичальник свої порушив і спричинив виникнення боргу, що станом на 01.09.2014 склав 199736,60 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом – 581,93 грн, поточна заборгованість за кредитом – 192658,83 грн, прострочена заборгованість за процентами – 3453,56 грн, поточна заборгованість за процентами – 2461,83 грн, пеня – 580,45 грн. Посилаючись на ці обставини, на умови договорів та на положення цивільного законодавства щодо права дострокового стягнення усього боргу у випадку порушення зобов’язань позичальником, в т.ч., за рахунок предмета іпотеки, позивач просив:

стягнути на свою користь з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 18.08.2008 № 0476/08/26-ZNv у розмірі 199736,60 грн, з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 581,93 грн, поточна заборгованість за кредитом – 192658,83 грн, прострочена заборгованість за процентами – 3453,56 грн, поточна заборгованість за процентами – 2461,83 грн, пеня – 580,45 грн;

у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 199736,60 грн звернути стягнення на предмет іпотеки – трикімнатний житловий будинок загальною площею 89,0 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м, з надвірними спорудами, що знаходиться по вул. Космонавтів, буд. 1 (116) в с. Велятино Хустського району Закарпатської області та належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6 18.07.2008 за реєстровим № 7542, шляхом його продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Рішенням Хустського районного суду від 25.05.2015 у позові відмовлено.

Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим. У скарзі зазначається, зокрема, що суд дійшов необґрунтованого та бездоказового висновку про те, що позичальник не порушував своїх зобов’язань, оскільки надані ним квитанції свідчать лише про часткові платежі, але не про належне виконання зобов’язань, заборгованість реально виникла, що і стало підставою для звернення кредитора до суду. Відповідачі не навели своїх розрахунків, які б спростовували розрахунок боргу, що був поданий позивачем, та не надали належних і допустимих доказів, які б свідчили про виконання кредитного зобов’язання позичальником. Суд не мав передбачених законом підстав для відмови в позові внаслідок дії мораторію на звернення стягнення на предмет іпотеки. Залучення до участі в справі органу опіки та піклування не має значення для вирішення спору. Вважаючи пред’явлені вимоги доведеними та не спростованими відповідачами, позивач просить рішення скасувати, позов – задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: представника позивача ОСОБА_7, який апеляцію підтримав, відповідача ОСОБА_3 та представника відповідачів адвоката ОСОБА_8, які апеляцію не визнали, розглянувши справу за правилами ст. 305 ч. 2 ЦПК України у відсутність інших учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності, вважав, що позичальник не порушував своїх зобов’язань за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки не може бути проведене з огляду на дію мораторію, крім того, таке звернення стягнення порушить житлові права відповідачів та їхнього малолітнього сина. Погодитись із рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Із урахуванням положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України щодо диспозитивності судового процесу та норм ст. 303 ч. 1 ЦПК України, суд першої інстанції розглядає цивільну справу в межах заявлених позивачем вимог, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст. 12 ч. 1, ст. 20 ч. 1 ЦК України (норми матеріального права в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), ст. 10 ч. 1, ст. 11 ч. 2 ЦПК України); предметом доказування є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; сторони зобов’язані належно довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 10 ч.ч. 2, 3, ст. 11 ч. 1, ст.ст. 57-60, ст. 179 ч. 1 ЦПК України).

За приписами ст.ст. 11-14, 202, 509, 525, 526, 572, 589, 590, 611, 614, 623-625, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 7, 33, 39 Закону України «Про іпотеку», цивільні права та обов’язки, що виникають із договорів, повинні належно виконуватися; позичальник зобов’язаний повернути кредитору заборговане, а той управі вимагати борг, за відповідних умов – достроково, відшкодування збитків, сплати неустойки, в т.ч. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки та реалізації його за рішенням суду; відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Встановлено, що за кредитним договором від 18.08.2008 № 0476/08/26-ZNv Акціонерний комерційний банк «Форум», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк Форум», надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 32000,00 дол. США зі сплатою за нього 14,0% річних і строком по 17.08.2018 (а.с. 11-12, 17, 20 т. 1). Договором було передбачено, зокрема, що:

позичальник здійснює повернення кредиту щомісячно в сумі не менше 267,00 дол. США, при цьому, вправі здійснювати погашення кредиту в більшому розмірі з відповідним коригуванням наступних платежів (п.п. 2.3., 2.4., 3.3.2.);

проценти за кредитом сплачуються позичальником самостійно за фактичний строк користування кредитними коштами щомісячно не пізніше 20-го числа місяця, наступного за місяцем користування коштами, при цьому, несплата процентів понад 20 календарних днів після встановленого строку сплати є підставою для вимоги дострокового повернення кредитних коштів, процентів, стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно, невиконання чи неналежне виконання позичальником зобов’язань за договором є підставою для вимоги дострокового повернення кредиту, сплати процентів (п.п. 2.5.-2.7., 3.2.2., 3.3.8.);

за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та за несвоєчасну повну чи часткову сплату процентів позичальник сплачує пеню в розмірі 0,2% за кожен день прострочення, що обчислюється з несплаченої суми (п. 4.1.).

Відповідно до іпотечного договору від 18.08.2008, укладеного банком із ОСОБА_2 і ОСОБА_3, виконання позичальником зобов’язань було забезпечено іпотекою 3-кімнатного житлового будинку загальною площею 89,0 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м, із надвірними спорудами, що знаходиться по вул. Космонавтів, буд. 1 (колишній номер 116) в с. Велятино Хустського району Закарпатської області та належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6 18.07.2008 за реєстровим № 7542, заставну вартість предмета іпотеки визначено в розмірі 189500,00 грн (а.с. 13-15 т. 1). Право іпотекодержателя вимагати у випадку порушення позичальником зобов’язань за кредитним договором звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації відповідно до закону та умов договору, зокрема, на підставі рішення суду, передбачене п.п. 3.4.1., 3.4.2., 5.1., 5.2., 5.4. та іншими положеннями іпотечного договору.

07.06.2010 сторони кредитного договору уклали додатковий договір до нього, яким уточнили редакцію пунктів 1.1. і. 1.3. договору зазначивши у них номер рахунку позичальника, з використанням якого здійснюються відповідні банківські операції (а.с. 130 т. 1).

13.10.2011 банк і позичальник уклали додатковий договір № 2 до кредитного договору від 18.08.2008 № 0476/08/26-ZNv із додатком № 1 до цього додаткового договору (а.с. 46-47 т. 1), яким сторони:

виклали п. 1.1. кредитного договору в редакції, відповідно до якої «банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі у сумі 196659,06 грн», реструктуризували кредитну заборгованість, змінили валюту зобов’язання з долара США на гривню, перевівши залишок основної заборгованості в розмірі 24444,88 дол. США у 196659,06 грн за валютним курсом 1 дол. США/8,045 грн (п.п. 1.-3.);

збільшили строк кредитування по 17.08.2033 (п. 4.);

встановили з 13.10.2011 процентну ставку в розмірі 15,0% річних (п. 5.);

змінили редакцію п.п. 2.3., 2.6., 2.7. кредитного договору визначивши, що позичальник здійснює повернення основної заборгованості за кредитом частинами щомісячно… в сумі не меншій, ніж сума, зазначена в додатку № 1 до додаткового договору; проценти за кредитом нараховуються щомісячно і сплачуються позичальником щомісячно самостійно за фактичний строк користування кредитними коштами… (п. 6.);

додатком № 1 визначені щомісячні платежі із повернення основного боргу за кредитом (196659,06 грн) у розмірах з 98,68 грн, які належало сплатити 30.11.2011 (1-й платіж), і до 2525,33 грн, що їх належало сплатити 17.08.2003 (262-й платіж), з графіка цих платежів убачається, що вони мають динаміку зростання зі збільшенням кожного наступного платежу на розмір, що дещо перевищує 1,23% (з урахуванням заокруглення до 4-го знаку після коми, наприклад, зі значеннями 1,2311 – 1,2349%) попередній платіж, та зі сталим поступовим збільшенням різниці в абсолютних розмірах між попереднім і наступним платежами, як от:

платіж 30.11.2011 у розмірі 98,68 грн і платіж 31.12.2011 у розмірі 99,91 грн (збільшення платежу на 1,23 грн або на 1,2311%); платіж 30.09.2023 у розмірі 575,85 грн і платіж 31.10.2023 у розмірі 583,05 грн (збільшення платежу на 7,20 грн або на 1,2349%); платіж 30.06.2033 у розмірі 2463,38 грн і платіж 31.07.2033 у розмірі 2494,17 грн (збільшення платежу на 30,79 грн або на 1,2348%).

Позичальник порушив свої зобов’язання за кредитним договором і спричинив виникнення боргу. Кредитор визначив станом на 01.09.2014 борг у розмірі 199736,60 грн, а саме: прострочена заборгованість за кредитом – 581,93 грн, поточна заборгованість за кредитом – 192658,83 грн, прострочена заборгованість за процентами – 3453,56 грн, поточна заборгованість за процентами – 2461,83 грн, пеня – 580,45 грн (а.с. 16 т. 1). У справі містяться адресовані відповідачам вимоги про усунення порушення від 08.09.2014 за вих. № 6749/41 і № 6750/41, якими банк зажадав від них повного виконання усього зобов’язання за кредитним договором та попередив про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог (а.с. 18, 19 т. 1), утім, доказів одержання адресатами цих вимог у справі немає.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято 16.06.2014 рішення № 49 про початок ліквідації ПАТ «Банк Форум», уповноваженою особою на ліквідацію призначено ОСОБА_1, яка цього ж дня приступила до виконання повноважень (а.с. 21-24, 165 т. 1). Рішенням згаданої вище Дирекції від 19.01.2015 № 10 призначено ОСОБА_5 уповноваженою особою на ліквідацію банку, остання цього ж дня приступила до виконання повноважень (а.с. 166-171 т. 1).

У суді першої інстанції відповідачі письмово заперечували факт невиконання позичальником зобов’язань зі сплати належних з нього за кредитним договором платежів посилаючись на сплату таких у значно більшому розмірі, ніж це передбачено додатком № 1 до додаткового договору № 2 від 13.10.2011 (а.с. 40-44 т. 1). Зазначали, зокрема, що замість належних з них 1300,94 грн за 2012 рік вони фактично сплатили 28945,00 грн, замість 1510,09 грн за 2013 рік сплатили 30080,00 грн, замість 1752,84 грн за 2014 рік сплатили 22400,00 грн. На підтвердження своїх доводів додали копії квитанцій про сплату коштів (а.с. 51-144 т. 1).

Суд першої інстанції погодився з доводами відповідачів, таку саму позицію ця сторона підтримувала і в апеляційному суді. Тим часом, позиція відповідачів у справі і відповідні їй висновки суду першої інстанції хибні, позаяк не враховують вимог закону, договору та фактичних обставин справи, яким суперечать.

Стверджуючи, що сплачено набагато більше, аніж у вищезгаданому додатку (графіку платежів), відповідачі виходять із розміру щомісячних платежів, указаних в цьому документі, і за базу для твердження про «переплату» коштів приймають суму платежів за відповідний рік, одначе, не враховують, що додаток стосується лише погашення основного боргу за кредитним договором (повернення суми кредиту). Не враховує сторона й умов договору, за змістом яких:

графік сплати процентів не визначався, оскільки такі залежать від щомісячних сплат за сумою кредиту (бази для нарахування процентів), що можуть бути проведені в різних розмірах, достроково, не в дати, визначені графіком, тощо, а будь-яке відхилення від графіку сплати основного боргу впливає на всі подальші платежі та, по суті, нівелює встановлений до того графік;

визначена кредитним договором черговість платежів (п. 2.8.) передбачає, що спочатку кошти зараховуються на сплату заборгованості за процентами, комісіями, а вже лиш після цього – на сплату заборгованості за сумою кредиту.

Для прикладу, на день зміни валюти зобов’язання та реструктуризації боргу 15,0% річних із суми 196659,06 грн становили 29498,86 грн на рік або 2458,24 грн щомісячно, на день обрахунку пред’явленого до стягнення боргу такий за кредитом складав 193240,76 грн, тому річні проценти з нього – 28986,11 грн, щомісячні – 2415,51 грн (фактичний розмір процентів на конкретну дату сплати визначається з урахуванням обставин виконання зобов’язання позичальником). Тож позичальник сплачував відповідно до умов договору передусім проценти за кредитом і ці кошти не можуть кваліфікуватися як «перевиконання», «переплата» за іншим платежем (за сумою кредиту). Крім того, сторона відповідачів не змогла пояснити апеляційному суду причин добровільної регулярної сплати тривалий час цих коштів у значних і точно визначених розмірах, якщо для цього не було передбачених договором підстав, а зважаючи на умови договору та фактичні обставини сплати коштів за ним доводи сторони відповідачів щодо порушення їхніх прав відсутністю графіка сплати процентів не заслуговують на увагу.

Заперечуючи у вищенаведений спосіб позовні вимоги, сторона відповідачів водночас не надала свого розрахунку, який би спростовував борг за його елементами, періодом нарахування і т.ін. Вирішуючи справу за апеляцією в контексті правових позицій сторін, колегія суддів констатує, що виходячи з підстав і предмету позову та заперечень на нього, предметом доказування для сторін (ст. 179 ч. 1 ЦПК України) є факти, які повинні, відповідно, підтверджувати доводи позивача щодо характеристик боргу позичальника та доводи відповідачів щодо необґрунтованості розрахунку боргу. Належними та допустимими доказами для підтвердження цих фактів, оскільки такі пов’язуються з банківськими (господарськими) операціями та розрахунками, є документи (письмові докази).

На стадії апеляційного розгляду справи з метою перевірки доводів сторін та виходячи з положень ст. 10 ч. 4, ст. 303 ч. 2 ЦПК України, апеляційний суд роз’яснив сторонам право подати, за наявності для того передбачених законом підстав, докази, які не були подані раніше, та з урахуванням реалізації цих процесуальних прав заявити відповідні клопотання. Позивач надав суду:

виписку з банківських рахунків позичальника щодо руху коштів за кредитним договором за період кредитування по 31.08.2014 (а.с. 11-301 т. 2);

виписку документів за кредитним договором щодо нарахувань та оплат за період з 13.10.2011 по 26.10.2015 (а.с. 2-4 т. 2);

деталізований розрахунок пред’явленого до стягнення боргу, що відображає рух коштів з моменту видачі кредиту і по 31.08.2014, у т.ч., відображає реструктуризацію боргу та зміну валюти зобов’язання, нарахування процентів у розмірах приблизно 2400,00 грн щомісячно (з відхиленнями у конкретних значеннях залежно від періодів і обставин нарахування), а також свідчить про нерегулярні та неповні часткові сплати коштів на погашення основного боргу і процентів, внаслідок чого виникала заборгованість і нараховувалася пеня (а.с. 6-9 т. 2). Отже, судом були одержані документи в достатньому для з’ясування обставин справи та для реалізації процесуальних прав, зокрема, відповідачами, обсязі.

Деталізований розрахунок боргу, складений позивачем, ґрунтується на умовах договору та фінансових документах, що підтверджують в обліку відповідні операції, виконаний із застосуванням спеціалізованого банківського програмного забезпечення, фахівцями уповноваженої спеціалізованої фінансової установи, підписаний уповноваженою службовою особою – ОСОБА_5 і засвідчений печаткою банку. Тож розрахунок є офіційним документом і відповідає встановленим ст.ст. 57-59, 64 ЦПК України вимогам до письмового доказу.

Спростування розрахунків, проведених кредитором, тобто, з’ясування обставин, що мають значення для справи, потребує спеціальних знань у галузі економічної діяльності банків, фінансово-кредитних операцій та бухгалтерського обліку, у зв’язку з чим належним і допустимим доказом щодо цих обставин є висновок експерта (ст. 66, ст. 143 ч. 1, ст. 147 ч.ч. 2-6, ст. 179 ч. 2, ст. 189 ЦПК України). Самі по собі міркування сторони в справі не є доказами, підлягають перевірці (підтвердженню) доказами та можуть враховуватися у контексті встановленого на підставі доказів, у т.ч., за наслідками проведення судової експертизи, що підлягають оцінці судом.

Стороною відповідачів у судах клопотання про призначення судової експертизи для з’ясування питань, що стосуються обороту коштів за кредитним договором та розрахунку боргу, не було заявлене. У судовому засіданні 04.12.2015 відповідач ОСОБА_3 і представник відповідачів адвокат ОСОБА_8 не заявляли клопотання щодо з’ясування наведених обставин і не заперечували проти закінчення з’ясування обставин справи, перевірки їх доказами та завершення розгляду справи за наявними матеріалами. Колегія суддів вважає, що відповідачам, які користувалися правовою допомогою адвоката, була забезпечена можливість для належного захисту від позову, перешкод у чому вони не мали.

Враховуючи принципи змагальності цивільного процесу, свободи сторін у поданні доказів, у розпорядженні своїми процесуальними правами, слід дійти висновку, що обравши на свій розсуд лінію захисту від позову, відповідачі у передбачений цивільним процесуальним законом спосіб не спростували по суті розрахунку боргу, пред’явленого до стягнення, та не довели обґрунтованості своїх заперечень проти позову та апеляції кредитора. На противагу належним документальним доказам щодо характеру спірних правовідносин, поданим позивачем, що ґрунтуються на чинному та обов’язковому для виконання сторонами кредитному договорі (ст. 629 ЦК України), сторона відповідачів оперувала лише не підтвердженими належним чином власними міркуваннями, які в силу наведеного мають тільки характер недопустимих у доказуванні припущень. Позичальник не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов’язання.

Зважаючи на конкретні обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу й на таке. З матеріалів справи (з виписки документів за кредитним договором, з квитанцій, наданих відповідачами) убачається та не заперечується сторонами, що у період з часу пред’явлення позову (11.11.2014) і до моменту ухвалення рішення судом першої інстанції (25.05.2015), а також і після розгляду справи місцевим судом (принаймні по 26.10.2015) позичальник сплачував кредитору певні кошти на виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, водночас, кредитором фіксувалися прострочення сплати як основного боргу, так і процентів, пролонговувалася заборгованість. Наприклад, у період з моменту пред’явлення позову і до ухвалення рішення місцевим судом у виписці документів за кредитним договором зафіксована сплата боргу за кредитом у розмірі 210,00 грн і сплата процентів на загальну суму 21889,31 грн. На час розгляду справи апеляційним судом сплата коштів, що була здійснена позичальником після пред’явлення позову не може бути врахована безпосередньо у рішенні суду з таких причин.

Справа розглядається судом у межах, відповідно, заявлених позивачем вимог, вихід за які ані місцевим, ані апеляційним судом не допускається, та у межах доводів апеляції, а апеляційним судом, до того ж, не може бути погіршено становище сторони, яка подала апеляцію, внаслідок розгляду цієї апеляції за відсутності апеляційної скарги протилежної сторони. Борг із відповідними його елементами був визначений позивачем станом на 01.09.2014, виникнення такого боргу на цю дату як у цілому, так і за відповідними елементами не було спростовано відповідачами. Із пред’явленням позову зобов’язання не припинилося, продовжувало існувати, його виконання як такого є, з одного боку, обов’язком позичальника, з іншого боку, ініціативне часткове виконання зобов’язання, щодо якого було пред’явлено вимогу, боржником під час судового розгляду справи є його правом. Так само, зміна позовних вимог, зокрема, їх зменшення, є правом позивача (ст. 31 ч. 2 ЦПК України) і його не може бути примушено зменшити позовні вимоги. Кредитор позовних вимог не зменшував і підтримував їх у первісно заявленому розмірі, в апеляційному суді мирової угоди сторонам досягти не вдалося.

У цьому зв’язку слід мати на увазі, що оскільки зобов’язання не припинилося, то відповідно до умов договору продовжувалося нарахування процентів, штрафних санкцій, тобто, борг не був фіксованим, мав динаміку до збільшення, сплачені позичальником кошти залежно від обсягу та часу сплаченого зараховувалися у відповідних частинах на оплату штрафних санкцій, погашення простроченої заборгованості за елементами боргу та оплату нових нарахувань. Одноразова сплата коштів на погашення боргу за сумою кредиту, що мала місце 12.03.2015, за відсутності нового розрахунку боргу до моменту ухвалення рішення місцевим судом теж не може враховуватися, оскільки у відповідний момент змінила базу для нарахування, зокрема, процентів за кредитом, а відтак, впливає на результат усіх розрахунків. Зважаючи на викладене, немає, наприклад, суперечності у тому, що до стягнення був пред’явлений борг за процентами в розмірі загалом 5915,39 грн, а до моменту розгляду справи місцевим судом, коли заборгованість за кредитним договором існувала вже фактично в іншому розмірі, позичальник сплатив 21889,31 грн процентів, про наявність належних підстав для зарахування яких на погашення саме пред’явлених до стягнення процентів даних немає. З огляду на межі розгляду справи апеляційним судом, нарахування та оплати, які мали місце після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть братися до уваги.

За наведених обставин і з урахуванням дій сторін у справі, колегія суддів не має підстав не визнати доведеною заборгованість позичальника перед банком у межах вимог, пред’явлених тим про стягнення боргу, тобто, станом на 01.09.2014, і не має фактичних і правових підстав визначати борг, його елементи в іншому розмірі.

Відтак, позивач набув права вимагати стягнення боргу та отримати задоволення своїх вимог за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації. Заперечення відповідачами права позивача вимагати звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (Закон № 1304-VII), який набрав чинності 07.06.2014, безпідставні.

Закон № 1304-VII поширюється на іпотеку, якщо майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчим кредитом, наданим йому кредитною установою – резидентом України в іноземній валюті (п. 1 пп. 1). Зобов’язання за кредитним договором, з якого виникли спірні правовідносини і на забезпечення якого був укладений іпотечний договір, первісно виникло в іноземній валюті, проте, у подальшому сторони договору реалізуючи свої цивільні права на власний розсуд, вільно, змінили умови договору (ст. 651 ч. 1, ст. 653 ч.ч. 1, 3 ЦК України), внаслідок чого його предметом стало кредитування у гривні із виконанням у цій грошовій одиниці усіх договірних зобов’язань. Таким чином, до спірних правовідносин вищевказаний Закон не застосовується. Необґрунтованість по суті та недоведеність заперечень відповідачів, що випливали з положень цього Закону (недоведеність наявності умов для застосування мораторію щодо, зокрема, особи відповідачів), а також те, що сам по собі Закон № 1304-VII і встановлений ним мораторій не звільняють від виконання зобов’язання та не є перешкодою в захисті порушеного права кредитора (іпотекодержателя) шляхом звернення стягнення судом на предмет іпотеки у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, правового значення в справі не мають.

Не мають правового значення у спорі, рішення суду в якому переглядається, і посилання відповідачів на проживання у будинку (предметі іпотеки) їхнього малолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 45 т. 1). Безвідносно до того, були чи ні порушені права дитини при укладанні договору іпотеки, а якщо так, то з чиєї вини і хто саме діяв всупереч інтересам дитини, наразі належить виходити з презумпції правомірності та із обов’язковості правочину (іпотечного договору) (ст.ст. 204, 629 ЦК України), щодо якого відсутні дані про його оспорювання та/або недійсність. Саме по собі посилання сторони на ймовірність позбавлення відповідачів та їхньої дитини права користування жилим будинком не є достатньою підставою для відмови в задоволенні пред’явленої іпотекодержателем вимоги.

Виходячи з викладеного, доводи апеляції заслуговують на увагу, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, тому з урахуванням положень ст. 303 ч. 1 ЦПК України та на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4 цього Кодексу скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати, позов ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнити, стягнути на користь банку з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у межах вимог, пред’явлених станом на 01.09.2014, і в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки заставною вартістю в розмірі 189500,00 грн. Водночас апеляційний суд підкреслює, що фактичному стягненню підлягає тільки дійсний, реальний борг, подвійне фактичне стягнення, зокрема, раніше сплачених коштів, не допускається, питання, пов’язані з недопущенням подвійного стягнення (забезпечення стягнення саме реально наявного боргу) вирішуються на стадії виконавчого провадження, у якому сторони не позбавлені права провести взаємні розрахунки, укласти мирову угоду, діяти в інший спосіб у порядку, передбаченому Розділом VI ЦПК України, ст. 36 та іншими нормами Закону України «Про виконавче провадження» тощо.

Керуючись ст. 303 ч. 1, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 1, 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів –

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» задовольнити, рішення Хустського районного суду від 25 травня 2015 року скасувати, позов ПАТ «Банк Форум» до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити:

стягнути на користь ПАТ «Банк Форум», код ЄДРПОУ 21574573, з ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, заборгованість за кредитним договором від 18.08.2008 № 0476/08/26-ZNv станом на 01.09.2014 у розмірі 199736,60 грн (сто дев’яносто дев’ять тисяч сімсот тридцять шість гривень 60 коп.), з яких: борг за кредитом – 193240,76 грн, борг за процентами – 5915,39 грн, пеня – 580,45 грн;

у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 за кредитним договором від 18.08.2008 № 0476/08/26-ZNv у розмірі 199736,60 грн із наведеними вище складовими звернути стягнення на предмет іпотеки – трикімнатний житловий будинок загальною площею 89,0 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м, з надвірними спорудами, що знаходиться по вул. Космонавтів, буд. 1 (колишній номер 116) в с. Велятино Хустського району Закарпатської області та належить ОСОБА_2 і ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрованій у зазначеному будинку, на праві спільної часткової власності по 1/2 частці кожному на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6 18.07.2008 за реєстровим № 7542, шляхом його продажу з прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 по 1498,03 грн судового збору в дохід держави з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді