Справа №485/1138/15-к 04.12.2015 04.12.2015 04.12.2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2015 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Семенчука О.В.

суддів: Куценко О.В., Царюка В.В.

за участю секретарів: Кельїної А.Г., Чоботаренко Т.І., Волинської Я.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, зареєстрованого в ЄРДР за №12015150310000319 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 на вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року, яким обвинуваченого

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Луганської області, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

- визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурори: Корженко С.О., Кучеренко Д.С.

обвинувачений ОСОБА_1

захисник ОСОБА_2

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Обвинувачений та його захисник в своїх апеляційних скаргах просять вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким виправдати ОСОБА_1 за ч.2 ст.121 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 7 років позбавлення волі.

_________________________________________________________________

Провадження № 11-кп/784/698/15 Головуючий у 1-й інстанції: Устіченко К.І.

Категорія: ч.2 ст.121 КК України Доповідач апеляційної інстанції: ОСОБА_3

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 вважає, що обвинувачення ґрунтується виключно на припущеннях сторони обвинувачення.

Зазначає, що 03.05.2015 року ОСОБА_1 жодних умисних тяжких тілесних ушкоджень потерпілій не завдавав, а лише під час виниклої між ними конфліктної ситуації відштовхнув її, у зв’язку з чим вона впала.

Вказує, що потерпілу ОСОБА_4 побив саме свідок ОСОБА_5, оскільки ОСОБА_1 повідомив його про те, вона має венеричну хворобу, а оскільки вказаний свідок та потерпіла мали інтимні стосунки, на думку захисника, це й могло бути причиною побиття.

Зазначає, що після вказаних подій обвинувачений потерпілу не бачив і лише вранці 04.05.2015 року виявив її труп біля свого домоволодіння та особисто повідомив працівників міліцій, що свідчить про його непричетність до вчиненого злочину, оскільки така поведінка не є характерною для особи, яка вчинила злочин.

При цьому захисник наголошує, що потерпіла сама дістатись до місця де її знайшли її труп не могла, оскільки на її тілі та одязі були наявні сліди волочіння, що підтверджується фототаблицями до протоколу огляду місця події, а також потерпіла не знала де саме живе обвинувачений, оскільки вони не були близькими знайомими.

Вказує, що обвинувачення ґрунтується виключно на суперечливих показах свідка ОСОБА_5, які містять суттєві розбіжності, неодноразово змінювались, а також він надавав свої свідчення в суді будучи в стані алкогольного сп’яніння, а тому що на його думку апелянта, цей доказ є недопустимим. Також звертає увагу, що вказаний свідок є хронічним алкоголіком та неодноразово судимою особою, який також 03.05.2015 року знаходився в стані алкогольного сп’яніння, про що свідчили ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Також ставить під сумнів покази ОСОБА_5, посилаючись на вибірковість пам’яті свідка, який з усіх подій, що відбувалися 03.05.2015 року майже нічого не пам’ятає, постійно плутається в показах, однак дуже точно вказує на послідовність та механізм нанесення тілесних ушкоджень потерпілій саме обвинуваченим.

Звертає увагу не те, що під час досудового розслідування та в суді було встановлено, що 03.05.2015 року ОСОБА_1 був одягнений в шорти та гумові капці, а свідок ОСОБА_5 - в чорні штани та кросівки. При цьому, свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які були свідками вказаних подій, неодноразово заявляли, що особа, яка наносила удари потерпілій було одягнена саме в штани, а не в шорти. Коли вони підійшли ближче до місце події, то побачили, що в штани був одягнений саме ОСОБА_5

Вважає, що судом порушено принцип об’єктивності, оскільки суд безпідставно критично поставився до показів свідка ОСОБА_7, зазначивши, що вона є подругою племінниці ОСОБА_1, а її мати – хрещеною його дитини, не зважаючи на те, що її покази неодноразово зафіксовані і вона чітко та послідовно зазначала, що бачила як особа в темних штанах, тобто ОСОБА_5, наносив удари потерпілій. При цьому, суд взяв до уваги покази ОСОБА_6, які викликають сумнів в його неупередженості, оскільки він є рідним братом свідка ОСОБА_5

Обґрунтувавши свої доводи, апелянт наполягає на тому, що судом помилково кваліфіковані дії обвинуваченого за ч.2 ст.121 КК України, оскільки в основу обвинувачення були покладені суперечливі показання свідка ОСОБА_5 і ОСОБА_6, та безпідставно відкинуті свідчення обвинуваченого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 вважає, що його вина у вчинені інкримінованого йому злочину не доведена.

Вказує, що суд безпідставно у вироку зазначив, що він не заявляв про побиття потерпілої ОСОБА_4 саме свідком ОСОБА_5, а також зробив необґрунтований висновок про те, що вказаний свідок надавав послідовні свідчення щодо обставин побиття потерпілої обвинуваченим, оскільки це спростовується розбіжностями в показах ОСОБА_5 та при проведені слідчого експерименту (спочатку розповідає про нанесення удару потерпілій начебто з спереду, а потім при відтворенні обставин подій показує удар ззаду), а також непослідовними показами в судовому засіданні.

Звертає також увагу на неточності, які містяться в матеріалах вказаного провадження, зазначаючи, що згідно доказів підтверджуючих його вину суд вказав висновок експерта №56 від 24.06.2015 року, згідно якого у нього була садна на пальці лівої руки, яка утворились від удару. При цьому зазначає, що матеріали провадження, визнані судом доведеними свідчать, що він наніс удар потерпілій один раз кулаком правої руки, тобто рукою на якій відсутні пошкодження.

Всі інші доводи обвинувачення є ідентичними доводам викладеним в апеляційній скарзі його захисника ОСОБА_2

Встановлені судом першої інстанції обставини.

Судом першої інстанції встановлено, що 03 травня 2015 року о 19 годині 30 хвилин, обвинувачений ОСОБА_1 знаходячись на перехресті вул. Леніна та провулку без назви між житловими будинками №57 та №59 в с. Олександрівка Снігурівського району Миколаївської області, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс потерпілій ОСОБА_4 удар рукою в область голови ззаду, в результаті чого остання впала на землю, а потім наніс їй не менше шести ударів ногами в область голови та тулубу.

В результаті зазначених дій, потерпілій ОСОБА_4 були заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: крововиливів під тверду мозкову оболонку в лівій скроневій області, в м’які тканини голови в лівій скроневій області, в товщу лівого скроневого м’яза, синців на лівій вушній раковині та за лівою вушною раковиною, які згідно висновку судово-медичної експертизи №62 від 24 червня 2015 року за критерієм небезпечності для життя в момент спричинення відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень; чотирьох невеликих крововиливів в м’які тканини потиличної області голови, синця навколо лівого ока, садна в верхній частині лівої щоки та спинці носу, садна в області лівого ліктьового суглобу по задній поверхні, два крововиливу в м’які тканини брюшної порожнини та грудей, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Внаслідок закритої черепно-мозкової травми у вигляді крововиливу під тверду мозкову оболонку, ускладнену набряком та набуханням головного мозку, що обумовило порушення, а потім і припинення функції центральної нервової системи, зупинку серцевої діяльності та дихання, настала смерть потерпілої ОСОБА_4

04 травня 2015 року її труп було виявлено біля житлового будинку № 68 по вул. Леніна в с. Олександрівка Снігурівського району, де проживає обвинувачений.

Дії ОСОБА_1 судом кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України, як заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.

Узагальнення викладу позиції прокурора.

В запереченнях на апеляційні скарги прокурор, який приймав участь в розгляді провадження судом першої інстанції не погоджується з вимогами апелянтів та просить залишити без задоволення апеляційні скарги захисника і обвинуваченого ОСОБА_1, а вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26 липня 2015 року без змін. Вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені інкримінованому йому злочину доведена повністю і підтверджується доказами, дослідженими у судовому провадженні.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, яка підтримали доводи наведені в апеляційних скаргах і просили вирок суду скасувати з підстав недоведеності винуватості обвинуваченого у вчинені злочину, думку прокурорів, які не погодились з доводами апелянтів, однак при цьому частково підтримали їх апеляційні скарги та також просили вирок суду скасувати та направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд у зв’язку з допущенням істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, а саме відсутністю потерпілої у даному кримінальному провадженні, перевіривши матеріали кримінального провадження, повторно дослідивши обставини встановлені під час кримінального провадження, допитавши свідків та експерта, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов до наступного.

Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Проте, судом першої інстанції дані вимоги закону не дотримано, вирок не ґрунтується на доказах, які б беззаперечно доводили вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину.

Обвинувачений ОСОБА_1 як в ході досудового слідства так і при розгляді кримінального провадження в судовому проваджені суду першої та апеляційної інстанції, заперечував свою причетність до спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, які потягли за собою її смерть, та пояснив, що 3 травня 2014 року зустрівши ОСОБА_4 та ОСОБА_5 він лише відштовхнув від себе ОСОБА_4 яка в грубій формі просила пригостити її цигаркою, та при цьому сказав ОСОБА_5, що вона страждає на венеричне захворювання. Після чого, останній наніс удар потерпілій в обличчя від якого вона впала, а він (ОСОБА_1) пішов далі. Відійшовши на декілька метрів його окликнув та наздогнав ОСОБА_5 і підійшовши сказав, щоб він нікому не казав, що бачив. В цей момент повз них проходили діти і бачили, як вони з ОСОБА_5 розмовляли. Вранці 04 травня 2015 року вийшовши на подвір’я він (ОСОБА_1А.) навпроти свого житлового будинку виявив труп потерпілої, про що повідомив працівників міліції.

Проте, ці показання обвинуваченого ОСОБА_1 наведеними у вироку доказами та доказами наданими стороною обвинувачення не спростовані.

Так, як вбачається з вироку, основними доказами вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, суд першої інстанції визнав показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, малолітнього ОСОБА_8 та неповнолітньої ОСОБА_7, а також послався на письмові докази: протокол огляду місця події від 04.05.2015 року, висновки експерта №62 від 24.06.2015 року, №62-1 від 25.06.2015 року, №56 від 24.06.2015 року, протокол проведення слідчого експерименту від 05 травня 2015 року, висновок судово-психіатричного експерта №265 від 29.05.2015 року, ухвалу Снігурівського районного суду від 02.07.2015 року про продовження строку тримання під вартою.

Як зазначено у вироку, свідок ОСОБА_5 вказував, що саме обвинувачений 03 травня 2015 року в його присутності наніс удар кулаком в область голови потерпілої ОСОБА_4, від якого вона впала на землю, а потім наніс декілька ударів ногами в різні частини тіла потерпілої.

Однак, перевіривши показання ОСОБА_5 шляхом прослуховування аудіозапису судового засідання, апеляційний суд встановив, що в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 вказував, що обвинувачений йшов на зустріч потерпілій та наніс їй удар правою рукою в обличчя. Під час побиття він пішов до дому, а потерпіла прийшла через деякий час.

Під час відтворення обставин подій вказаний свідок давав інші показання, а саме, що ОСОБА_1 наздогнав ОСОБА_4 та наніс їй удар правою рукою ззаду в область голови. Після цього він разом з потерпілою пішли до дому.

Експерт ОСОБА_9, який приймав участь у вказаній слідчий дії в якості спеціаліста, допитаний в суді апеляційної інстанції також пояснив про невпевнені та суперечливі пояснення свідка ОСОБА_5 щодо механізму нанесення обвинуваченим ударів завданих потерпілій.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 також стверджував в судовому засіданні, що після побиття обличчя ОСОБА_4 було в крові та після того, як вони прийшли до нього до дому їх бачили – його брат ОСОБА_6 та дружина ОСОБА_10 Побувши деякий час у нього вдома потерпіла в присутності ОСОБА_6 та ОСОБА_10 сказала, що погано себе почуває та піде до ОСОБА_1

Разом з тим, як пояснив в суді першої та апеляційної інстанції свідок ОСОБА_6, він не бачив пошкоджень на обличчі потерпілої, вона лише трималася за живіт. Куди пішла ОСОБА_4 не повідомляла, де живе обвинувачений вона не знала, оскільки з ним не спілкувалась.

Свідок ОСОБА_10 взагалі суду повідомила, що не бачила потерпілу того вечора та про її побиття нічого не знає.

Апеляційний суд вважає, що такі показання свідка ОСОБА_5, на які в якості доказу винуватості обвинуваченого послався у вироку суд першої інстанції, містять в собі протиріччя, є непослідовними та не підтверджені іншими належними і достатніми доказами, а тому виходячи з принципу оцінки доказів, є неналежними, оскільки викликають обґрунтовані сумніви в своїй достовірності.

Тому, суд першої інстанції необґрунтовано у вироку послався на показання свідка ОСОБА_5, про побиття потерпілої ОСОБА_4 саме обвинуваченим, визнавши їх послідовними та такими, що підтверджуються іншими доказами.

Зазначені показання свідка ОСОБА_5 щодо нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_4 обвинуваченим ОСОБА_1, не підтверджуються будь-якими іншими доказами наведеними судом у мотивувальній частині вироку.

Так, свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_7 під час допиту в суді лише зазначили, що 03 травня 2015 року біля 20 години на вул. Леніна в с.Олександрівка бачили, як особа чоловічої статті била жінку. Підійшовши ближче, вони побачили недалеко від місця пригоди ОСОБА_1 та ОСОБА_5, які між собою розмовляли, а жінка яку били, як їм стало відомо, що це була ОСОБА_4, пішла по вулиці далі.

Аналогічні показання вказані свідки надали в суді апеляційної інстанції.

Тому, посилання суду першої інстанції на показання свідків зазначених у вироку, а також перерахування письмових доказів наданих стороною обвинувачення, не підтверджують вини ОСОБА_1 у спричинені ним потерпілій ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень від яких вона померла, та не спростовують твердження обвинуваченого щодо його непричетності до вчинення вказаного злочину.

При цьому, суд в мотивувальній частині вироку взагалі не дав оцінку дослідженим доказам, а лише послався на них, а також не вказав які ж фактичні обставини, встановлені судом, підтверджують ці докази.

Що стосується посилання суду на висновок експерта № 56 від 24.06.2015 року щодо підтвердження вини обвинуваченого у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, а саме те, що у обвинуваченого була пошкоджена ліва рука, то суд залишив поза увагою той факт, що свідок ОСОБА_6 заявляв про заподіяння ОСОБА_1 удару правою рукою в область голови потерпілої, однак згідно наведеного експертного висновку у обвинуваченого наявна садна у ділянці 1-3 міжфалангових суглобів другого пальця лівої руки.

Не перевірені дані і про наявне у обвинуваченого садно на лівій гомілці, про що зазначено у вироку, оскільки згідно наведеного вище висновку експерта, воно утворилося за 2-4 доби до проведення експертизи, тобто раніше дня коли потерпілій були заподіяні тілесні ушкодження.

Таким чином, висновок даного експерта ніяким чином не вказує на те, що саме ОСОБА_1 заподіяв потерпілій ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження.

Крім того, із протоколу огляду місця події, а саме огляду трупа потерпілої вбачається, що у неї в області сідниць наявні подряпини.

Допитаний в суді апеляційної інстанції експерт ОСОБА_9 пояснив, що дані ушкодження на сідницях ОСОБА_4 були посмертними і скоріше за все виникли при переміщенні трупа потерпілої.

Однак стороною обвинувачення даний факт не перевірявся та не було встановлено де перебувала ОСОБА_4 після того, як покинула територію домоволодіння ОСОБА_5, де сталася смерть потерпілої, яким чином труп потрапив на місце де він був виявлений ОСОБА_1

Дані обставини залишилися й поза увагою суду першої інстанції.

Вказане свідчить про те, що як стороною обвинувачення так і судом першої інстанції, не перевірялися версії причетності інших осіб до смерті потерпілої, а також твердження ОСОБА_1 про його непричетність до вказаного злочину.

За таких обставин, враховуючи показання обвинуваченого ОСОБА_1, про побиття потерпілої ОСОБА_4 саме ОСОБА_5, непослідовні та суперечливі показання ОСОБА_5 про нанесення ударів обвинуваченим потерпілій, які викликають обґрунтовані сумніви в їх достовірності, оскільки вказаний свідок є зацікавленою особою, відсутність будь-яких інших доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1, колегія судів приходить до висновку, що судом першої інстанції не встановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 121 КК України.

Відповідно до Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, вимог ст.ст.7, 17 КПК України про загальні засади кримінального провадження, положень про презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ч.3 ст.373 КПК України та п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року, визнання особи винуватою у вчиненні злочину може мати місце лише за умови доведеності її вини. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У відповідності до ст.417 КПК України, апеляційний суд, встановивши обставини, передбачені ст.284 КПК України, скасовує обвинувальний вирок та закриває кримінальне провадження.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Щодо позиції прокурора в апеляційному суді про необхідність скасування вироку суду у зв’язку з істотнім порушенням кримінального процесуального законодавства, а саме розгляду справи судом першої інстанції без потерпілої особи, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до положень ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральну, фізичну або майнову шкоду

В разі настання смерті особи внаслідок кримінального правопорушення, близькі родичів чи члени сім’ї такої особи визнаються потерпілими, якщо подали заяву про залучення їх до провадження, як потерпілого.

Слідчий, прокурор, суд має право визнати особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження, як свідок.

Разом з тим, як встановлено судом, у зв’язку зі смертю ОСОБА_4 її матір ОСОБА_11, яка є її єдиною родичкою, ні під час досудового розслідування, ні в суді першої інстанції з заявою про визнання її потерпілою не зверталась.

Більш того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_11 була допитана органами досудового розслідування в якості свідка по вказаному кримінальному провадженню та відмовилась бути потерпілою по вказаній справі.

Законних підстав зобов’язати особу бути потерпілою у кримінальному провадження у слідчого, прокурора, суду – не має.

Крім того, не визнання ОСОБА_11 потерпілою по справі, ніяким чином не впливає на недоведеність винуватості ОСОБА_1

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що порушень вимог кримінального процесуального закону, на які вказує прокурор, та які, на його думку, є підставою для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, не встановлено.

З урахуванням наведеного, апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника підлягають задоволенню, а вирок скасуванню з закриттям кримінального провадження.

У зв’язку з закриттям кримінального провадження стосовно ОСОБА_1, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ОСОБА_1 міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 532 КПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2 задовольнити.

Вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 28 липня 2015 року стосовно ОСОБА_1 - скасувати.

Кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.121 КК України - закрити у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпання можливості їх отримати, на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою скасувати, звільнивши його з-під варти з зали суду негайно.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий

Судді: