233 № 233/6181/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2015 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суду Донецької області у складі

головуючого-судді Котормуса Т.І.;

за участі секретаря судового засідання Циганенко Ю.О.;

позивачки ОСОБА_1;

відповідача ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2015 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в якій позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням в с. Артема, вул. Садова, 4-2.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 24.11.1977р. вона зареєструвала шлюб з відповідачем по справі, який 18.07.2005р. розірваний. З того часу, вони не спілкуються, а майно розділили добровільно. За час спільного проживання, вони придбали житловий будинок в с. Артема, по вул. Садова, 4-2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.1992р. Однак, після розлучення, відповідач по справі не проживає в будинку більше 10 років, особистих речей його також немає. Зазначає, що у неї немає можливості вирішити питання про зняття його з реєстраційного обліку, а вона як інвалід 3 групи самостійно оплачує всі комунальні послуги та оплатила всі борги, має мінімальну пенсію і не може оформити субсидію. У зв’язку із цим, просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житлом.

В судове засідання позивачка ОСОБА_1 прибула та підтримала свій позов з підстав, які наведені у позовній заяві. Додатково зазначила, що бажає визнати відповідача втративши право користування з метою оформлення субсидії на комунальні послуги.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання з‘явився та заперечив проти задоволення позовних вимог. Зокрема повідомив суд, що дійсно на даний час проживає не за спірною адресою, однак іншого житла немає та не бажає бути позбавленим права користування цим житлом, так як вважає його своєю спільною з позивачкою власністю і буде в ньому проживати після реального розподілу будинку.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв’язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

24 листопада 1977 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Сімкімною було укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про його укладення від 24.11.1977р. (а.с. 9).

З пояснень сторін судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі до 2005 року. Дана обставина визнається сторонами, а тому відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

14 травня 1992 року між Радгоспом "Костянтинівський" та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого, ОСОБА_1І, придбав у власність житловий будинок з усіма надвірними будівлями у с. Артема Костянтинівського району, по вул. Шкільній, №77. 19 травня 1992 року даний договір був зареєстрований в БТІ (а.с. 6-7).

Як видно з довідки Артемівської сільської ради від 25.09.2015р. №1161 в будинку №4-2 по вул. Садовій в с. Артема зареєстровані позивачка ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_2 та їх син ОСОБА_3 (а.с. 10).

Актом обстеження від 28.09.2015р. №1165 стверджується, що комісія сільської ради склала його про те, що ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично за даною адресою не мешкає понад 10 років і його особистих речей за даною адресою немає (а.с. 11).

Розглядаючи даний спір, суд виходить із того, що право власності відповідача на даний час ніким не оспорено, спільне майно подружжя не розподілено, а тому відповідач є законним власником спірного будинку.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що відповідачу як, власнику спірного майна, належить право володіння, користування та розпорядження цим майном, що становить зміст його права власності, а тому, позбавлення одного з трьох складових цього права є незаконним, так як право власності є непорушним (ст. 321 ЦК).

Суд також відзначає, що не може бути правовою підставою для задоволення позову ст. 405 ЦК України, оскільки така регулює питання втрату права користування осіб, які не є власниками і не надає права на позбавлення права користування житлом самого власника.

Посилання позивача на той факт, що відповідач не проживає у спірному будинку більше 10 року не свідчить про підставність позову, так як за приписами ч. 2 ст. 317 ЦК України, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Отже, проаналізувавши всі обставини суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 8, 11, 15, 88, 208-209, 214-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копій рішення.

Суддя Т.І. Котормус