УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2015 року Справа № 876/11926/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного Управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного Управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У листопаді 2014 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до відповідача ДПІ у Снятинському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області (на даний час ДПІ у Снятинському районі ГУ ДФС в Івано-Франківській області), у якому просила скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.10.2014 р.: - № 0007541700 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 35408,75 грн. (в тому числі 28327 грн. основного платежу і 7081,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій); - № 0007571700 про збільшення суми грошового зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах на суму 3459,50 грн. (в тому числі 2767,60 грн. основного платежу і 691,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Відповідач у суді першої інстанції позовних вимог не визнав, подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позову.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.12.2014 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Снятинському районі ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області № 0007541700 та № 0007571700 від 31.10.2014 року.

З цією постановою суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржена постанова суду винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду від 10.12.2014 р. підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги апелянт посилається на те, що працівниками ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача та встановлено заниження позивачем податкового кредиту по ПДВ за період з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. на суму 28327 грн.. Зокрема, приватний підприємець до складу податкового кредиту неправомірно віднесла суму ПДВ в розмірі 26771 грн. сплачену при імпорті автомобіля марки «Volvo» FL250. тип. FL6Е4Х2R, номер кузова НОМЕР_1, у зв'язку з чим порушила вимоги пп.198.3 ст.198 ПК України. Також позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми податку у розмірі 1556 грн. по розрахунках із контрагентами по господарських операціях, які не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними. Крім цього, зазначає апелянт, що позивач порушила вимоги п.246.5 ст.246 ПК України, а саме не застосувала коефіцієнт -3, який встановлюється від місця розміщення відходів. Також позивачем порушено вимоги пп.242.1.3 ст.242 ПК України, а саме не включено до об'єкту оподаткування відходи від вирощування грибів.

За результатами апеляційного розгляду справи просить апелянт скасувати постанову суду від 10.12.2014 року та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Так, судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована Снятинською РДА Івано-Франківської області як фізична особа-підприємець (а.с. 9, 65).

Також встановлено, що відповідачем в період з 29.09.2014 р. по 10.10.2014 р. проведено документальну планову виїзну перевірку позивача щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року.

За наслідками перевірки складено Акт № 219/17-2363417442 від 17.10.2014 року, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено вимоги: 1) п.177.2 ст.177 ПК України, в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період, що перевірявся на суму 31254,12 грн.; 2) пп.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого за 2013 рік донараховано 8369,29 грн. єдиного внеску; 3) пп.198.3 та пп.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого за 2013 рік донараховано 28327 грн. податку на додану вартість; 4) пп.325.1 ст.325 ПК України, в результаті чого донараховано 128,27 грн. плати за воду; 5) пп.246.5 ст.246 ПК України, в результаті чого донараховано 246,4 грн. екологічного податку; 6) пп.242.1.3 ст.242 ПК України, в результаті чого донараховано 2521,2 грн. екологічного податку (а.с. 12-46).

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 17.10.2014 року відповідачем винесено відносно позивача податкові повідомлення-рішення від 31.10.2014 р.: - № 0007541700 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 35408,75 грн. (в тому числі 28327 грн. основного платежу і 7081,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій); - № 0007571700 про збільшення суми грошового зобов'язання з надходження від розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах на суму 3459,50 грн. (в тому числі 2767,60 грн. основного платежу і 691,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій) (а.с. 10, 11).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, з врахуванням наступного.

Із матеріалів адміністративної справи видно, що підставою для винесення податкового повідомлення-рішення № 0007541700 від 31.10.2014 року був висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно відніс до податкового кредиту суму 26771 грн. сплачену при імпорті автомобіля марки «Volvo» FL250. тип. FL6Е4Х2R, номер кузова НОМЕР_1.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до п.180.1 ст.180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також: особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством; особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків визначено статтею 200 Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.2 ст.200 ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.( п.200.3 ст.200 Кодексу).

Згідно п.200.4 ст.200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до 198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, суми податкового кредиту та відповідно сума бюджетного відшкодування платником податку формується правильно, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру податкового кредиту.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Судом першої інстанції вірно враховано, що для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з п.187.8 ст.187 ПК України, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що згідно копії вантажно-митної декларації № 206020000/2013/001476 позивач є одержувачем автомобіля марки «Volvo» FL250. тип. FL6Е4Х2R, номер кузова НОМЕР_1, що ввозиться на митну територію України (а.с. 47 - 48, 49). В подальшому вказаний ТЗ зареєстровано на позивача (а.с. 49).

Крім цього, позивач використовував автомобіль марки «Volvo» FL250. тип. FL6Е4Х2R, номер кузова НОМЕР_1 у межах своєї господарської діяльності, що підтверджується поданими суду копій актів прийому - передачі робіт. (а.с. 66-68).

Відповідно до п.6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затв.постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.1998 року, транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції.

Таким чином, транспортні засоби можуть бути зареєстровані за фізичною особою, незалежно від того чи займається вона підприємницькою діяльністю.

При цьому, згідно ч.1 ст.320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.325 ЦК України, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що суб'єктом права власності визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке взагалі не може знаходитися у власності фізичної особи, і, водночас, законодавцем не відокремлюється такий суб'єкт права власності як фізична особа-підприємець.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо безпідставності тверджень ДПІ у Снятинському районі про те, що позивач будучи ФОП не могла використовувати вищезгаданий транспортний засіб у господарській діяльності, оскільки не є суб'єктом права власності на автомобіль, який зареєстрований за нею як за фізичною особою, а отже, й не могла віднести до складу податкового кредиту та заявити до бюджетного відшкодування суми ПДВ, сплачені нею у зв'язку із придбанням цього транспортного засобу.

Крім цього, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності здійснення відповідачем корегування суми податкового кредиту з ПДВ на підставі системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту позивача по контрагентах ТзОВ «Метро КЕш Енд Кері Україна», ПП «Окко-Нафтопродукт», ТзОВ « 555», ТзОВ «Мікоген-Україна», ТзОВ «Альпійський», ПрАТ «МТС Україна», оскільки така є інформаційною базою обробки та використання податкової інформації. Податковим законодавством не передбачено можливості корегування суми податкового кредиту на підставі даних такої системи. Крім цього, вказані дії відповідача порушують права та інтереси позивача, що фактично є зміною показників декларації платника податків, здійсненою поза межами компетенції податкового органу з огляду на зміст статті 49 ПК України, якою визначено порядок подання декларацій до органів державної податкової служби.

Тому, є безпідставними висновки ДПІ про завищення позивачем податкового кредиту на суму 1556 грн. протягом розглядуваного періоду.

Щодо покликань відповідача те, що позивачем порушено вимоги п.п.242.1.3 п.242 ст.242, п.246.5 ст.246 ПК України, у зв'язку з чим податковим повідомленням-рішенням № 0007571700 від 31.10.2014 року позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем надходження за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях на суму 3459,50 грн., то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п.240.1 ст. 240 ПК України, платниками екологічного податку є суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об'єктах) суб'єктів господарювання).

Згідно ст.1 Закону України «Про відходи», відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення.

Підпунктом 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що розміщення відходів - постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

В суді першої інстанції з'ясовано, що відходи від вирощування грибів - це гумус, який утворився після завершення циклу вирощування грибів та не втратив повністю свої споживчі властивості і повторно використовувався в якості органічних добрив.

Таким чином, відходи від вирощування грибів, не підпадають під визначення відходів в розумінні Закону України «Про відходи», а зберігання відходів від вирощування грибів не потребує отримання дозволу спеціально уповноваженого органу на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами.

Отже, позивач правомірно не включила до об'єкту оподаткування відходи від вирощування грибів в кількості 382 т., оскільки в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування, а отже відсутній обов'язок сплати.

Відповідно до ст.71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного Управління Міндоходів в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року в адміністративній справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Снятинському районі Головного Управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й. Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 07.12.2015 року.