Судове рішення #52153
13/365-05

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

17 липня 2006 р.                                                                                   

№ 13/365-05  


Вищий  господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді          В.Я.Карабаня,

судді                                        Л.В.Ковтонюк,

судді                                        В.В.Чабана,

розглянувши    касаційну скаргу Державного закритого акціонерного товариства

                       “Охорона-Комплекс” в особі Херсонського представництва

на                    постанову Запорізького апеляційного господарського суду

                       від 29.03.2006р.

у справі          господарського суду Херсонської області  №13/365-05

за позовом     Відкритого акціонерного товариства “Укртелеком” в особі

                        Херсонської філії

до                       Державного закритого акціонерного товариства “Охорона-

                        Комплекс” в особі Херсонського представництва

про                     стягнення 27 109,54 грн.,

за участю представників:

від позивача:  не з’явився,

від відповідача:  Гнєдаш О.І. (довіреність у справі),


ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “Укртелеком” в особі Херсонської філії звернулося до господарського суду Херсонської області з позовом до Державного закритого акціонерного товариства “Охорона-Комплекс” в особі Херсонського представництва та просило суд стягнути з останнього 27 109,54 грн. заборгованості, у тому числі 22 801,30 грн. основного боргу за надані телекомунікаційні послуги, 2 571,13 грн. пені та 1 737,11 грн. втрат від інфляції (з урахуванням уточнених позовних вимог, прийнятих господарським судом першої інстанції).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 24.01.2006р. (суддя Закурін М.К.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 22 801,30 грн. основного боргу, 500,0 грн. пені з розстрочкою на п’ять місяців щомісячними рівнозначними сумами у розмірі 4 660,26 грн., а також присуджено до стягнення судові витрати. В іншій частині позову відмовлено. Доповідач: Карабань В.Я.

Вказане рішення мотивоване тим, що правовідносини між позивачем та відповідачем врегульовані договором №04/1109 від 01.04.2005р., згідно з умовами якого позивач зобов’язався виконувати роботи, пов’язані з кросуванням, обслуговуванням та ремонтом абонентських телефонних ліній і кабелів, станційного обладнання, що використовується для функціонування охоронно-пожежної сигналізації, а відповідач –вносити установчу та абонентську плати згідно тарифів позивача.

На виконання  умов зазначеного договору позивач надав відповідачу передбачені договором послуги за період з квітня по жовтень 2005р. та за усною домовленістю за період з січня по березень 2005р.

Відповідач свої зобов’язання щодо оплати наданих послуг виконав частково, оплату у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього виникла заборгованість у сумі 22 801,30 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу та пені документально підтверджені, заявлені обґрунтовано та відповідають вимогам закону, а отже підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення 1 737,11 грн. втрат від інфляції судом першої інстанції залишені без задоволення на підставі ст.ст.216, 217, 175 ГК України та ст.ст.9, 625 ЦК України, оскільки положення ст.625 ЦК України, за висновком суду, не розповсюджуються на договірні зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання.

Також судом першої інстанції зменшено підлягаючий до стягнення розмір пені до 500,0 грн. та розстрочено виконання рішення на п’ять місяців з мотивів важкого матеріального становища відповідача.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 29.03.2006 року (головуючий, суддя Радченко О.П., судді Кагітіна Л.П., Мойсєнко Т.В.) рішення суду першої інстанції скасовано частково та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Згідно постанови присуджено до стягнення з відповідача   22 801,30 грн. основного боргу, 1 737,11 грн. втрат від інфляції, 500,0 грн. пені та судові витрати. Виконання рішення розстрочено на п’ять місяців щомісячними сумами у розмірі 5 085,50 грн., останній місяць –5 085,51 грн., починаючи з квітня 2006 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України, та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення 1 737,11 грн., суд апеляційної інстанції послався на те, що аналіз ст.ст.1, 9 ЦК України та ст.ст.7, 175 ГК України дає підстави зробити висновок про правомірність застосування ст.625 ЦК України до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем.

Не погоджуючись з ухваленою у справі постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.  

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а саме ст.ст.179, 193 ГК України, ст.ст.11, 205, 207, 208, 526, 638 ЦК України, ст.ст.11, 63 Закону України “Про телекомунікації” та неповним врахуванням всіх обставин справи.

Позивач надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить ухвалену у справі постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами  норм матеріального та процесуального права  при ухваленні судових рішень, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Підставою для звернення позивача з даним позовом стало невиконання відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати виконаних позивачем телекомунікаційних послуг, вартість яких за січень –березень 2005 року склала 20 536,20 грн., за квітень –жовтень 2005 року - 58 839,20 грн.

Підставою позову є укладений між сторонами договір №04/1109 від 01.04.2005р. про взаємовідносини підприємства зв’язку з власниками підприємств різних форм власності, які надають послуги охоронно-пожежної сигналізації, відповідно до умов якого  позивач зобов’язався виконувати роботи, пов’язані з кросуванням, обслуговуванням та ремонтом абонентських телефонних ліній і кабелів, станційного обладнання, що використовується для функціонування охоронно-пожежної сигналізації, а відповідач -  щомісячно у повному обсязі вносити установчу та абонентну плату згідно з діючими тарифами позивача за використання телефонних ліній з метою охорони та згідно з Актом виконаних робіт.

На виконання умов вказаного договору у квітні –жовтні 2005 р. позивачем надавалися відповідачеві передбачені договором послуги на суму 58 839,20 грн., що підтверджується двосторонніми підписаними сторонами актами виконаних робіт за відповідні періоди.

До укладення договору №04/1109 від 01.04.2005р. з січня по березень 2005р. позивач надавав відповідачу телекомунікаційні послуги по встановленню і організації обслуговування апаратури охоронно-пожежної сигналізації, які пов’язані з кросуванням, обслуговуванням та ремонтом абонентських телефонних ліній і кабелів, станційного обладнання, що використовується для функціонування охоронно-пожежної сигналізації, вартість яких склала 20 536,20 грн.

Судами двох інстанцій встановлено, що виконані позивачем послуги відповідач оплатив частково. Зокрема за надані у січні-березні 2005р. послуги сплачено 1160,0 грн., за надані послуги у квітні-жовтні 2005р. –46 640,0 грн., у зв’язку з чим за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем у сумі 22 801, 30 грн.

Відповідно до ч.1, 7 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст.509, 526 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст.202 ГК України господарське зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів відносяться, передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов’язанню, правова природа яких, є самостійним від договірної неустойки (пені) способом захисту прав і забезпечення виконання зобов’язань.  

Судами двох інстанцій встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов’язань  щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг, у зв’язку з чим висновки суду апеляційної інстанції про покладення на відповідача відповідальності за даним позов  є обґрунтованими.

Твердження скаржника про відсутність між сторонами договірних відносин, недосягнення між ними істотних умов договору, оскільки відсутні докази  укладення сторонами усної угоди про надання послуг у січні-березні 2005р., а відтак відсутність підстав для задоволення позову, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.174 ГК України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов’язань.

Пунктом 1 ст.181 ГК України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору. Аналогічні положення передбачені й статтею 207 ЦК України.

Відповідно до ч.7 ст.179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин,  для якого законом  не  встановлена  обов'язкова письмова   форма,   вважається  вчиненим,  якщо  поведінка  сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 1 Закону України “Про телекомунікації” визначено, що споживачем  телекомунікаційних послуг (споживач) є юридична або фізична    особа,    яка   потребує,   замовляє   та/або   отримує телекомунікаційні послуги для власних потреб.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.33 названого Закону, споживачі телекомунікаційних послуг зобов’язані дотримуватися Правил  надання та  отримання  телекомунікаційних послуг, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема виконувати  умови  договору про надання телекомунікаційних послуг у разі його укладення,  у тому числі  своєчасно  оплачувати отримані ними телекомунікаційні послуги.

Пунктом 2 ч.2 ст.63 Закону умовою надання телекомунікаційних послуг є оплата замовленої споживачем телекомунікаційної послуги.

При цьому, названий Закон не встановлює спеціальних вимог до форми  та порядку укладення договору про надання телекомунікаційних послуг.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на ст.11 цього Закону є безпідставним, оскільки вона визначає взаємодію операторів телекомунікацій безпосередньо з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, до яких ні позивач, ні відповідач не належать.

Судами двох інстанцій встановлено, що послуги у січні-березні 2005 року надавалися позивачем відповідачу на підставі відповідних заяв на кросування телефонних номерів (а.с.97-97), листа №152/М від 19.01.2005р. (а.с.72). Доказом надання цих послуг є списки телефонів, скросованих на сигналізацію у зазначений період (а.с.90-92). Документальним підтвердженням отримання відповідачем послуг позивача є наряди на виконання робіт з підключенням абонентів до системи охоронної сигналізації позивача, що виконувались на замовлення відповідача.

Такі дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором про надання послуг. Ці дії згідно ст.ст.11, 901, 903  ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за надані послуги.

За таких обставин, є безпідставними посилання скаржника на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що призвело, на його думку, до помилкових висновків суду про існування між сторонами господарського зобов’язання.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, і підтверджується матеріалами справи, до укладання сторонами договору №04/1109 від 01.04.2005р.  у період з січня по березень 2005р. між  ними склалися господарські відносини, які породили взаємні обов’язки, а саме обов’язок позивача у наданні послуг відповідачеві за його замовленням та обов’язок відповідача в оплаті позивачу наданих послуг.

Беручи до уваги правильність встановлення фактичних обставин справи, їх юридичної оцінки, правильність застосування норм матеріального права та відсутність порушень норм процесуального права  при ухваленні постанови, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 –11111, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Державного закритого акціонерного товариства “Охорона-Комплекс” в особі Херсонського представництва залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 29.03.2006р. у справі №13/365-05 –без змін.



Головуючий, суддя                                                            В.Я.Карабань


Суддя                                                                                Л.В.Ковтонюк


Суддя                                                                                В.В.Чабан


Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація