Номер справи: 164/1312/14-ц

Провадження по справі: 2/164/4/2015

Категорія: 2. 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(З А О Ч Н Е)

11 грудня 2015 року Маневицький районний суд Волинської області в складі: головуючого – судді Покидюка М.В.

при секретарі Наумчук С.І.

з участю: позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Маневичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-

В С Т А Н О В И В:

21 липня 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що 23 квітня 2013 року між ним і ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики № 23/04/13, у відповідності до якого відповідач отримав від нього позику в сумі 11 500 гривень, які зобов’язувався повернути до 22 травня 2013 року. Цього ж дня на підтвердження укладення договору та його умов в присутності двох свідків було складено боргову розписку, яка посвідчує передачу ним грошових коштів відповідачу у позику.

В обумовлений термін відповідач борг не повернув. На даний час ОСОБА_2, не дивлячись на збіг строку повернення боргу, грошових коштів не повертає, на його вимоги не реагує, тобто грошове зобов’язання не виконав, що є порушенням як умов укладеного між ними договору, так і норм чинного законодавства в частині невиконання взятих на себе грошових зобов’язань.

Враховуючи невиконання відповідачем взятого на себе зобов’язання в частині неповернення позики, виходячи із умов договору та вимог чинного законодавства, ОСОБА_2 нараховано індекс інфляції в розмірі 1 406,94 гривень, 3% річних від простроченої суми - 397 гривень та згідно п. п. 4.1, 5.2 укладеного між ними договору безпроцентної позики № 23/04/13 від 23 квітня 2013 року - штраф в розмірі 11 500 гривень.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з ОСОБА_2 в його користь 24 803,94 гривні за договором позики в тому числі 11 500 гривень заборгованості за договором, 397 гривень 3% річних, 1 406,94 гривень інфляційних нарахувань, 11 500 гривень штрафу та 248 гривень 03 копійок судового збору.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги, з підстав викладених у позовній заяві, підтримав. Просить суд стягнути з ОСОБА_2 в його користь 24 803,94 гривні за договором позики в тому числі 11 500 гривень заборгованості за договором, 397 гривень 3% річних, 1 406,94 гривень інфляційних нарахувань, 11 500 гривень штрафу та 248,03 гривень судового збору. Заперечення на позовну заяву не визнає. Строку позовної давності він не пропустив, оскільки він становить три роки. Не дивлячись на те, що відповідач постійно ігнорував його звернення про повернення боргу, ображав він штрафні санкції нарахував йому лише до призову відповідача в АТО.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про що свідчать поштові повідомлення, в судове засідання не з’явився другий раз, причини своєї неявки суду не повідомив, а позивач просить слухати справу у її відсутності і не заперечує про ухвалення заочного рішення.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, приймаючи до уваги, що в справі є достатньо доказів для вирішення її по суті, суд ухвалив - розглядати справу у відсутності відповідача ОСОБА_2, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України і проти чого не заперечує позивач.

Заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає що позов підставний і підлягає до повного задоволення.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1047 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Судом встановлено, що 23 квітня 2013 року між ОСОБА_1О і ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики №23/04/13, у відповідності до якого відповідач отримав позику в розмірі 11 500 гривень, яку зобов’язувався повернути до 22 травня 2013 року. Дана обставина також підтверджується, дослідженою судом, власноруч написаною в присутності двох свідків ОСОБА_2 розпискою від 23 квітня 2013 року, яка посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то, відповідно вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 1049 цього Кодексу передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Наведеними доказами встановлено, що відповідач порушив свої зобов’язання обумовлені в договорі позики від 23 квітня 2013 року, тобто до 22 травня 2013 року позичені у ОСОБА_1 грошові кошти не повернув.

Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу, яка передбачає, що відповідач як боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, зобов’язаний сплатити позивачу суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що три проценти річних від простроченої суми за період прострочення з 23 травня 2013 року по 18 липня 2014 року становить 397,00 гривень, а розмір інфляційних нарахувань складає 1 406,94 грн., які підтверджується представленим позивачем і перевіреним судом розрахунком від 18 липня 2014 року.

Згідно п. п. 2.1, 4.1, 5.2 укладеного між сторонами договору безпроцентної позики № 23/04/13 від 23 квітня 2013 року у випадку неповернення позичальником суми позики у строк, передбачений п. 4.1 даного договору (до 23 травня 2013 року) він сплачує позикодавцю штраф у розмірі сто відсотків від суми позики зазначеної в п. 2.1 даного договору (11 500 гривень).

У зв’язку з невиконанням умов договору з вини позичальника ОСОБА_2, який їх порушив, з нього підлягає стягненню на користь позикодавця ОСОБА_1 24 803,94 гривні за договором позики в тому числі 11 500 гривень заборгованості за договором, 397 гривень трьох процентів річних, 1 406,94 гривень інфляційних нарахувань та 11 500 гривень штрафу, обумовленого договором.

Згідно частин другої та третьої статті 10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами першою та другою статті 60 цього Кодексу передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідач ОСОБА_2 не представив суду будь – яких доказів, які б свідчили про те, що він у ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 11 500 гривень не позичав. Його твердження в заперечені, що гроші він брав не як позику, спростовуються договором безпроцентної позики №23/04/13 та борговою розпискою написаною ним власноручно від 23 квітня 2013 року, в яких безспірно зазначено, що 11 500 грн. він брав як позику. Не заслуговують уваги доводи позичальника і в тій частині, що позикодавець не є суб’єктом підприємницької діяльності, якому дозволено видавати позику під проценти, оскільки договір позики укладений між фізичними особами.

Позивачем також не пропущений однорічний строк позовної давності щодо стягнення грошових санкцій, оскільки він походить від основного – договору позики, по якому цей строк не пропущений.

Відповідно вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 248,03 грнивень судового збору.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 18, 60, 88, 209, 212 – 215, 224 - 226 ЦПК України, ст. ст. 526, 530, 625, 1046, 1047, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: 44670, с. Четвертня, Маневицького району, Волинської області на користь ОСОБА_1, який проживає за адресою: 45154, вул. Садова, буд. 40, с. Озденіж, Рожищенського району Волинської області за договором позики 24 803 (двадцять чотири тисячі вісімсот три) гривні 94 копійки та 248 (двісті сорок вісім) гривень 03 копійки судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Маневицький районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили протягом десяти днів з дня його проголошення, якщо не буде подана апеляційна скарга. У випадку подачі апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Заочне рішення може бути переглянуте Маневицьким районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: М.В. Покидюк