Ухвала
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2015 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ у складі
суддів: Гончара В.П., Карпенко С.О., Остапчук Д.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року
в с т а н о в и л а:
У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» (далі - ТОВ «Комерційний банк «Надра») звернулось до суду з указаним позовом.
Зазначало, що 29 травня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 826765/ФЛ, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 25 579,99 дол. США із сплатою 14,49 % річних та кінцевим терміном повернення до 12 травня 2023 року.
З метою забезпечення кредитних зобов'язань між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки.
Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яку банк просив стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як його поручителя за кредитним договором № 826765/ФЛ від 29 травня 2008 року у солідарному порядку.
У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору від 29 травня 2008 року на підставі ст. 230 ЦК України та ст. ст. 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь ПАТ «Комерційний банк «Надра» заборгованість за кредитним договором № 26765/ФЛ від 29 травня 2008 року у розмірі 44 529,32 дол. США та 64 685 грн 69 коп.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про стягнення судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 26765/ФЛ від 29 травня 2008 року у солідарному порядку з ОСОБА_2 скасовано.
У позові ПАТ «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29 травня 2008 року відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю та рішення апеляційного суду в частині стягнення з нього заборгованості за кредитним договором та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви, ухвалити нове рішення.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Задовольняючи позов ПАТ «Комерційний банк «Надра» суд першої інстанції виходив із того, що позичальник належним чином не виконав умови кредитного договору, у результаті чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку у солідарному порядку з позичальника та поручителя. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним кредитного договору суд виходив із того, що позичальником не доведено факт введення його в оману відповідачем в момент укладення оспорюваного кредитного договору.
Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення кредитної заборгованості у солідарному порядку з поручителя та відмовляючи у позові в цій частині суд виходив із того, що позивачем не доведено, що ОСОБА_2 є поручителем ОСОБА_1 за кредитним договором № 26765/ФЛ від 29 травня 2008 року, внаслідок невиконання умов якого у останнього виникла заборгованість перед банком.
Судами встановлено, що 29 травня 2008 року між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 826765/ФЛ, згідно якого останньому надано кредит у розмірі 25 579,99 дол. США із сплатою 14,49 % річних та кінцевим терміном повернення до 12 травня 2023 року.
Згідно п. 2.4 даного кредитного договору вбачається, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, можливих штрафних санкцій, банк укладає в день укладення цього договору з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договори поруки.
З наявного в матеріалах справи договору поруки 29 травня 2008 року № 826765/ФЛ-П, укладеного між ПАТ «Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_2 убачається, що останній поручається перед кредитором за неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що випливають з кредитного договору від 29 квітня 2008 року № 810424.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України правочин визнається судом недійсним, якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. За таких обставин особа, яка діяла під впливом обману, має довести наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, та сам факт обману.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 60 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору з підстав його укладення під впливом обману (ст. 230 ЦК України), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позичальником не доведено наявності умислу у діях банку в момент укладення кредитного договору, оскільки позичальник був належним чином повідомлений про умови кредитного договору, особисто підписав його та згідно меморіального ордеру отримав кредитні кошти в іноземній валюті.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 826765/ФЛ від 29 травня 2008 року та відмовляючи у позові в цій частині, апеляційний суд з дотриманням вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та давши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 є поручителем за неналежне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань, що виникають за кредитним договором № 810424/ФЛ від 29 квітня 2008 року та не виступає поручителем за кредитним договором № 826765/ФЛ від 29 травня 2008 року.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні та не спростовують висновків судів.
Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 травня 2015 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2015 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В.П. Гончар
С.О. Карпенко
Д.О.Остапчук