Деражнянський районний суд Хмельницької області

м. Деражня, вул. Миру, 43, 32200, (03856) 2-10-24

Справа №2-а-1763

2010 рік

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2010 року Деражнянський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючого – судді Зарєчної І.В.

при секретарі Данилишиній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Деражні справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1 до Деражнянської районної ради про визнання протиправним окремого положення рішення сесії районної ради від 28 травня 2010 року №5-24/2010 стосовно інвалідів, -

в с т а н о в и в :

20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання протиправним пункту 9 рішення двадцять четвертої сесії п’ятого скликання Деражнянської районної ради від 28 травня 2010 року №5-24/2010 «Про внесення змін до районного бюджету на 2010 рік».

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він, як інвалід 1 групи та особа, що потребує стороннього догляду, має право на соціальну допомогу згідно Закону України №875-XII від 21 березня 1991 року «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Крім того, особи, що здійснюють догляд за ним, мають право на щомісячну компенсаційну виплату довічно, проте остання членам його сім’ї органами соціального захисту не проводиться у зв'язку із тим, що, враховуючи обмеженість бюджету та з метою забезпечення коштами першочергових соціальних видатків, зокрема, заробітної плати, допомог, енергоносіїв, у 2010 році компенсаційні виплати фізичним особам, що надають соціальні послуги, вищезгаданим рішенням відповідач постановив не нараховувати. Дії відповідача в частині внесення змін до районного бюджету на 2010 рік щодо відмови фінансування соціальних послуг вважає незаконними, виходячи з того, що відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про соціальні послуги»» від 19.06.2003 року №966-IV фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, тому змушений звернутися до суду для захисту свого порушеного права та законних інтересів.

В судове засідання позивач не з'явився, подавши до суду письмову заяву, в якій підтримав повністю позовні вимоги, просить їх задовольнити, а також провести розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, звернувшись до суду із заявою про розгляд справи у його відсутність та визнаючи позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є інвалідом першої групи, який потребує постійного стороннього догляду.

Частиною 2 ст. 171 КАС України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, який включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» зазначає, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 року №966-ІV фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Статтею 14 того ж Закону встановлено, що фінансування соціальних послуг здійснюється за рахунок, зокрема, коштів державного та місцевих бюджетів; у місцевих бюджетах повинні плануватися кошти, необхідні для фінансування соціальних послуг; у державному та місцевих бюджетах повинні передбачатися кошти для фінансування цільових програм надання соціальних послуг; фінансування територіальних програм розвитку соціальних послуг здійснюється за рахунок виділених місцевому бюджету цільових субвенцій чи шляхом кооперування коштів місцевих бюджетів на реалізацію спільних проектів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2004 року №558 «Про затвердження порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям - інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата.

Згідно з п. 14 Порядку виплата компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, і покриття витрат на її доставку провадяться за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Однак, як вбачається із рішення двадцять четвертої сесії п’ятого скликання Деражнянської районної ради від 28 травня 2010 року №5-24/2010 «Про внесення змін до районного бюджету на 2010 рік», зокрема, пункту 9, враховуючи обмеженість бюджету та з метою забезпечення коштами першочергових соціальних видатків, зокрема, заробітної плати, допомог, енергоносіїв, відповідачем у 2010 році постановлено компенсаційні виплати фізичним особам, що надають соціальні послуги, не нараховувати.

Згідно частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частина третя статті 22 Конституції України гарантує, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зазначені конституційні приписи мають застосовуватись не лише до законів, а і будь-яких інших нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування та органів держави.

Таким чином, оспорюваний пункт рішення сесії Деражнянської районної ради є обмеженням реалізації права гарантованого законом, а відтак є незаконним.

Зважаючи на все вищевикладене, суд вважає встановленим та доведеним факт невідповідності вимогам чинного законодавства нормативно правового акту органу місцевого самоврядування в оспорюваній частині, у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-163, 171 КАС України, адміністративний суд, -

п о с т а н о в и в :

позовні вимоги задовольнити.

Визнати незаконним пункт 9 рішення двадцять четвертої сесії п’ятого скликання Деражнянської районної ради Хмельницької області від 28 травня 2010 року №5-24/2010 «Про внесення змін до районного бюджету на 2010 рік» щодо ненарахування компенсаційних виплат особам, що надають соціальні послуги, у 2010 році.

Зобов’язати Деражнянську районну раду Хмельницької області прийняти рішення на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №558 «Про затвердження порядку призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги» щодо нарахування компенсаційних виплат особам, що надають соціальні послуги.

Постанова може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя Зарєчна І.В.