АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-ас49 Головуючий в Іінстанції- Фастовець В.М
Доповідач - Темнікова В.І.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 червня 2006 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого- ТемніковоїВ.І.,
суддів - Іванової І.П., Ступіної Я.Ю.,
за участю секретаря- Нагорного А.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 16 листопада 2005р. за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лисичанської міської Ради про визнання незаконним і скасування п.п. 1.1 - 1.4 рішення № 111 виконавчого комітету Лисичанської міської Ради від 28 лютого 2005р., -
ВСТАНОВИЛА:
В жовтні 2005р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому посилався на те, що 11.02.2005 року виконавчим комітетом місцевої ради депутатів м. Лисичанська було прийнято локальний нормативно-правовий акт у формі рішення від 28.12.2005 року № 1 1 1 „Про введення в дію тарифів на житлово-комунальні послуги". Це рішення він вважає незаконним і таким, що підлягає скасуванню, так як було порушено законодавчо визначений порядок прийняття нормативно-правого акту органа місцевого самоврядування. Так, 28.12.2004 року на черговій сесії місцевої Ради депутатів м. Лисичанська заступником міського голови до відома депутатів для обговорення були доведені змінені ставки тарифів на житлово-комунальні послуги. Після доповіді заступника міський голова Бондаренко В.В., як головуючий, поставив порушене питання на голосування сесії в наступній формі :"Хто за те, щоб прийняти до уваги та затвердити запропоновані зміни." За результатами голосування ради зміни до ставок тарифів були прийняті за виключенням трьох депутатів (Калітка, Дубовий, Мовчан), тобто фактично процедурно у відповідності до частин 1, 2, 3 ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" було ухвалено рішення пленарної сесії депутатів місцевої ради м. Лисичанська у формі локального нормативно-правового акту обов'язкового для виконання на всій території міста Лисичанська. Позивачем до міського голови м. Лисичанська Бондаренко В. В. у січні місяці було спрямовано звернення громадян м. Лисичанська із проханням припинити прийняте рішення стосовно зміни ставок тарифів. Надане звернення містило більш ніж п'ятсот підписів громадян, що згідно до Статуту територіальної громади міст Лисичанська, Новодружеська та Привілля зобов'язувало міського голову винести порушене питання на розгляд пленарної сесії депутатів місцевої ради. 14.01.2005року на черговій сесії місцевої Ради депутатів м. Лисичанська міським головою було припинено рішення сесії затверджене 28.12.2004року про зміну ставок тарифів на житлово-комунальні послуги з метою уточнення економічного обґрунтування, проведення громадських слухань, проведення дорадчого опитування жителів територіальної громади. Відповідно до п.4 ст.5 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття дійсно може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень. Рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Але до теперішнього часу місцева Рада депутатів м. Лисичанська не затверджувала в установленому законом порядку рішення про зміну ставок тарифів на житлово-комунальні послуги. Крім того, позивач посилався на те, що рішення виконавчого комітету міської ради депутатів м. Лисичанська № 111 від 28.02.2005 року прийнято із перевищеним повноважень органу, який його видав, бо зважаючи на вище викладені обставини, виконком м. Лисичанська не мав права приймати рішення відносно питання винесеного на розгляд міської Ради депутатів згідно п. 4 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". На теперішній час міський голова Бондаренко В.В. стверджує, що він згідно наданих йому повноважень припинив рішення виконкому м. Лисичанська, а не сесії депутатів, але відповідно до п.7 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" у разі незгоди міського голови з рішенням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рішення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради. Таким чином, виконком м. Лисичанська не мав права приймати рішення щодо зміни ставок тарифів на житлово-комунальні послуги, чим порушено принципи законності, народовладдя та гласності місцевого самоврядування закріплені ст.4 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та положення ч.2 ст.6 Конституції України відповідно до яких органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також позивач посилався на те, що ставки тарифів на житлово-комунальні послуги рішенням виконкому м. Лисичанська № 1 1 1 від 28.02.2005 року затверджено з порушенням порядку формування тарифів встановленого ч.І ст.31 Законом України «Про житлово-комунальні послуги», так як відповідно до ч.І ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп визначає Кабінет Міністрів України. Рішення виконкому м. Лисичанська прийнято 28.02.2005 року тоді як порядок формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 560. Таким чином, виконком м. Лисичанська не міг формувати тарифи відповідно до чинного законодавства за відсутності встановленого порядку їх розрахунку. Порядок же формування тарифів на послуги водопостачання та теплопостачання затверджений належним актом Кабінету Міністрів України до теперішнього часу взагалі відсутній, тоді як відповідно до ч.2 чт.28 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи місцевого самоврядування затверджують тарифи на комунальні послуги в межах та в порядку встановлених законом. На думку позивача рішення виконкому м. Лисичанська № 111 від 28.02.2005 року прийнято із порушенням принципів безсторонності (неупередженості), добросовісності та розсудливості закріплених пунктами 3, 4, 5, 6 частини 3 статті 2 КАС України. Так, 14.01.2005 року на пленарній сесії місцевої ради депутатів м. Лисичанська було прийняте рішення відносно проведення дорадчого опитування жителів громади, на що було виділено грошові кошти. На теперішній час анкети дорадчого опитування громадян знищено виконкомом м. Лисичанська після їх перевірки прокуратурою м. Лисичанська. Таким чином, документи, які мають публічне значення, неможливо відтворити з метою дослідження і перевірки наявності суб'єктів-респондентів громадської думки, що прямо вказує на спробу посадових осіб місцевого самоврядування фальсифікації або затаювання обставин, що мають велике значення в межах місцевого самоврядування. Відповідно ж до ст.295-А наказу №11-А Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 31.03.1997р. документи одноразового обстеження та перепису (анкети, бланки, опитувальні картки) віднесено до переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів місцевого самоврядування і повинні зберігатися у продовж трьох років. Виходячи із змісту рішення виконкому м. Лисичанська №111 від 28.02.2005 року, воно прийнято з урахуванням громадської думки, а саме дорадчого опитування жителів громади. Однак результати опитування громадян не підлягають перевірці за умови протиправного знищення опитувальних анкет, тоді як місцевим осередком Соціалістичної партії України зібрано більш ніж як 15 000 (п'ятнадцять тисяч) підписів громадян територіальної громади проти підвищення тарифів, спрямоване до міського голови у січні місяці 2005 року колективне звернення депутатів місцевої ради м. Лисичанська (Дубовий, Давидов, Афанасенков) містить 3800 (три тисячі вісімсот) підписів громадян проти такого підвищення, громадська думка виборців виборчого округу №8 виявлена при проведені 27.01.2005 року та 05.02 2005 року зустрічей з позивачем, як депутатом місцевої ради. Позивач також посилався на те, що в мотивувальній частині рішення виконкому м. Лисичанська №111 від 28.02.2005р. основною з підстав підвищення цін/ тарифів є відсутність фінансування з боку держави витрат на капітальний ремонт у продовж 10-12 років, що обумовлює спробу за рахунок населення відтворити нестачу коштів на капітальний ремонт, тоді як до складу тарифів входить лише поточний ремонт. Дана обставина вказує на не додержання принципу добросовісності та безсторонності, закріпленого ст.2 КАС України при прийнятті нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування. Рішення виконкому м. Лисичанська № 1 1 1 від 28.02.2005 року прийнято також із порушенням порядку встановленого ст.57 Конституції України, ч.5 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 38 Регламенту Лисичанської міської ради 24-го скликання. Відповідно до ч.2 ст.38 Регламенту Лисичанської міської ради 24-го скликання, рішення міської ради нормативно-правового характеру набирають чинності з моменту їх публікації, що прямо кореспондується з положеннями ч.5 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка зазначає, що зазначені рішення набувають чинності з моменту їх оприлюднення. Згідно ст.57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права та обов'язки, що забезпечується доведенням до відома населення нормативно-правових актів в установленому законом порядку. Рішення нормативно-правового характеру не доведені до відома населення в порядку установленому законом є не чинними (ч.2 ст.57 Конституції України), а відповідно до ч.І ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений виконувати те, що не передбачено законом. До теперішнього часу у друкованому органі місцевої ради/ депутатів м. Лисичанська газеті «Новий путь» рішення нормативно-правового' характеру щодо зміни ставок тарифів у належній формі (назва органу, дата прийняття, номер документу, автентичний текст, підпис уповноваженої особи) не публікувалось, чим порушено конституційне право (верховенство якого закріплено ст. 8 Конституції України) кожного жителя територіальної громади знати свої права та обв'язки. Крім того, позивач посилався на те, що він є депутатом місцевої ради. Згідно ч.2 ст.З Закону України „Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради наділений всією повнотою прав для забезпечення його реальної участі в діяльності ради та її органів. Відповідно до п.4 ч.І ст.10, п.1, п.З ч.І п.З ч.2 ст.11 Закону „Про статус депутатів місцевих рад" депутат місцевої ради офіційно представляє інтереси своїх виборців та територіальної громади в місцевих органах самоврядування і влади, зобов'язаний вивчати громадську думку, вивчати потреби громадян, брати безпосередню участь у їх вирішені та вимагає усунення порушень законності і встановлення правового порядку. Частиною 1 ст. 15, ст.24 Закону „Про статус депутатів місцевих рад" передбачено, що у разі виявлення порушень законодавства депутат місцевої ради звертається з цього приводу до відповідних органів державної влади. Крім того ч.І ст. 18 Закону № „Про статус депутатів місцевих рад" 93-4 передбачено обов'язок депутата дотримуватись Конституції та законів України, а прийняття колегіальним органом, підзвітним місцевій раді депутатів, незаконного рішення, позбавляє позивача, як учасник публічно-правових відносин, можливості сумлінно слідкувати своєму обов'язку. Акти органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку згідно ст.59 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні. Таким чином, зазначене рішення суб'єкту владних повноважень порушує особисті права позивача, передбачені Конституцією та законами України і перешкоджає виконанню його обов'язків виражати та захищати інтереси виборців його виборчого округу, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування та підлягають захисту в порядку адміністративного судочинства. Тому позивач просив визнати протиправним рішення виконкому № 111 від 28.02.2005р. «Про введення в дію тарифів на житлово -комунальні послуги» та зобов'язати міську Раду депутатів м. Лисичанська скасувати це рішення.
В заяві від 31.10.2005р. позивач зменшив свої вимоги і просив визнати протиправним рішення виконкому № 111 від 28.02.2005р. тільки в частині п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, що стосуються зміни ставок тарифів на житлово - комунальні послуги.
Постановою Лисичанського міського суду Луганської області від 16.11.2005р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Не погодившись з зазначеною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду і постановити свою про задоволення позову. При цьому в апеляційній скарзі посилається на те, що постанова прийнята із порушенням матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню з наступних причин:
Суд першої інстанції не прийняв до уваги і неналежним чином не дослідив ту
обставину, яка була доведена у судовому засіданні, а саме : 29.12.2004 року на сесії
депутатів місцевої ради міським головою Бондаренко В. В. було поставлене питання про
прийняття до відома та затвердження запропонованих ставок тарифів за житлово-
комунальні послуги. Суд першої інстанції, приділивши достатню увагу визначенню
фактів, які мають загальновідомий характер, так і не з'ясував того, що доводи
відповідача з досліджуваного питання суперечать елементарній формальній логіці. Згідно
частин 1, 2, 3 ст.59 Закону України „Про місцеве
самоврядування в Україні" рада приймає нормативні та інші акти у формі рішення, яке затверджується шляхом голосування. До теперішнього часу так і не має за результатами голосування рішення пленарного засідання ради депутатів м.. Лисичанська від 29.12.2004року "Про прийняття до відома депутатами інформації про підвищення ставок на житлово-комунальні послуги". Позивач в скарзі посилається також на те, що суд допустив перекручування в тлумаченні філологічного змісту виступів депутатів зафіксованих у стенограмі пленарної сесії депутатів місцевої ради М.Лисичанська від14.01.2005 року і тому дійшов висновку про те, що "...у стенограмі не йде мова про зупинення саме рішення саме сесії міської ради" Суд першої інстанції не прийняв до уваги таку підставу позову, як перевищення міськвиконкомом повноважень при прийнятті рішення №111 від 28.02.2005 року "Про введення тарифів на житлово-комунальні послуги" з огляду на норми ч.З ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", яка має відсилку на п.а п.п.2 ст.28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо повноважень виконавчого комітету місцевої ради приймати ставки тарифів на житлово-комунальні послуги і той же час дійшов висновку, що ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" не містить порядку затвердження тарифів. У мотивувальній частині постанови суду взагалі не йдеться про дослідження порядку прийняття та затвердження рішень як міськвиконкому так і сесії депутатів, тоді як дана процедура детально зазначена, як підстава обґрунтування поданого позивачем адміністративного позову. Суд не дав належної оцінки тому, що до теперішнього часу місцева Рада депутатів м. Лисичанська не затвердила в установленому законом порядку рішення про зміну ставок тарифів на житлово-комунальні послуги, хоч у разі зупинення сільським, селищним, міським головою рішення міської ради і внесення його на повторний розгляд відповідної ради із обгрунтуванням зауважень, рада зобов'язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. І тільки якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності. Не звернув суд також належної уваги на те, що склад "робочої групи" був затверджений з депутатів місцевої ради м. Лисичанська. Назва "робоча група" є нічим іншим як спробою міського голови Бондаренко В.В. завуалювати справжню законодавчу суть цього явища в контексті Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", який не має визначення поняття "депутатська робоча група", фактично згідно до ст.48 зазначеного Закону 25.01.2005 року відбулося засідання тимчасової контрольної депутатської комісії з економічного обгрунтування тарифів на житлово-комунальні послуги. Відповідно до діючого законодавства тимчасові контрольні депутатські комісії виносять свої пропозиції на розгляд і затвердження ради депутатів і складають свої повноваження після ухвалення рішення радою у відповідності до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Таким чином, з моменту припинення рішення про підвищення тарифів міським головою, дане питання переходить до виключної компетенції ради депутатів і міськвиконком не мав права його приймати самостійно з огляду на порядок прийняття рішень органів місцевого самоврядування, зазначений у ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" за наявності зазначених обставин. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що результати дорадчого опитування громадян та громадських слухань обов'язкові до розгляду органами місцевого самоврядування, але результати таких форм участі членів громади в місцевому самоврядуванні не є обов'язковими при прийняті рішень безпосередньо. Дане визначення цілком вірне, але суд першої інстанції не прийняв до уваги і неналежним чином не дослідив ту обставину, що згідно протоколу засідання комісії з дорадчого опитування громадян від 28.02.2005 року за 1-ий варіант (залишити тарифи без змін) віддали свої голоси не менш як 40,5% опитуваних, а за 2, 3 та 4-ий варіанти (різні рівні підвищення) - 50,5%. Навмисне скидання "в купу" 2, 3 та 4-го варіантів обумовлено лише неможливістю набрання належного проценту для обґрунтування підвищення тарифів, тому що зрозуміло - 2, 3, 4-ий варіанти мали самостійний процентний показник і кожний з них окремо не спроможний мати переважне значення порівняльне з 40,5% за залишення тарифів на тому ж рівні. Суд першої інстанції не врахував, що хоч одного факту знищення анкет дорадчого опитування громадян і не достатньо для кваліфікації фальсифікації, але не дослідив ознаки перевищення повноважень наданих посадовим особам місцевого самоврядування м. Лисичанська чи неналежного їх виконання при такому знищенні відповідно до положень Закону України "Про боротьбу із корупцією" або Кримінального кодексу України. Доречним було б винесення окремої ухвали з цього приводу. Суд першої інстанції у своїй постанові безпідставно наголошує, що рішення №111 не має посилання на результати громадських слухань, тоді як таке посилання має місце в наданому суду рішенні №111. Громадські слухання, які мали місце 28.02.2005 року суд у своїй постанові взагалі кваліфікував як "НАТОВП" бажаннями котрого не зобов'язаний керуватися при прийнятті рішення орган місцевого самоврядування. Із зазначеної постанови взагалі не зрозуміло чи відбулись громадські слухання у відповідності до визначень ст. 13 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" та ст. 11 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Однак суд першої інстанції цілком правильно зазначив, що відсутні докази того, що присутні в приміщенні 600 громадян дійсно були уповноваженими представниками територіальних громад міст Лисичанська, Привілля та Новодружеська, чим підтвердив не легітимність спроби проведення громадських слухань, а відповідно і безпідставність посилання на результати цієї події при прийнятті рішення №111. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що принципи прийняття нормативних актів (безсторонності, неупередженості, добросовісності та розсудливості), зазначені пунктами 3, 4, 5, 6 частини 3 статті 2 КАСУ взагалі не обов'язкові були до застосування при прийнятті рішення №111 з огляду на те, що КАСУ набрав чинності 01.09.2005 року, а рішення №111 було прийнято 28.02.2005 року. Така думка суду першої інстанції ніяк не позбавляє обов'язку застосування таких принципів у розумінні ст.7 ЦК України - звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин, що повністю кореспондується із моральними засадами суспільства. Суд не врахував, що у судовому засіданні не один з уповноважених представників УЖКГ, КСП" Лисичанськводоканал", СП "Лисичанськтепломережа" не зміг довести структуру тарифів свого комунального підприємства. Жоден з тарифів не був узгоджений із антимонопольним комітетом у відповідності до положень Закону України "Про природні монополії". З одного боку суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідно до положень ст.31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" міськвиконком не займається розрахунком економічного обгрунтування тарифів, а лише їх затверджує, але з другого боку не взяв до уваги ту обставину, що згідно п.б ч.З ст.30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконком здійснює контроль за виконанням чинного законодавства відносно прав споживачів, що прямо кореспондується із п.10 ст.7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в частині повноважень органів місцевого самоврядування по забезпеченню прав споживачів в комунальній сфері надання послуг які, в тому рахунку, мають право одержувати інформацію про складові тарифів і таке інше. Крім того, суд першої інстанції помилково вважає, що недоречно приймати до уваги Постанови КМУ як підзаконні акти, котрі не мають вищої юридичної сили чим Закон України "Про житлово-комунальні послуги" тому, бо цей самий Закон в ст.31 чітко дає посилання саме на те, що розрахунок тарифів виконується в порядку установленому КМУ. Незважаючи на усне клопотання позивача про забезпечення явки свідків, суд не став приймати рішення про застосування заходів процесуального примусу у вигляді приводу свідків згідно ст.272 КАСУ, хоч дані свідки могли довести суду припущення позивача, що засідання комісії з дорадчого опитування не відбувалося зовсім, а підписи свідків проставлено ними за місцем мешкання у приватному ПОРЯДКУ. Посилався позивач також на те, що суд шляхом перекручування викладених ним доводів, робить висновок про їх абсурдність у вигляді його суджень про незаконність закону до моменту його публікації. По-перше, така думка не висловлювалась, а по-друге, для дослідження суду ставилося питання щодо протиправності рішення в частині фактичного витребування в населення сплати за новими ставками тарифів, за умови відсутності належної публікації нормативно-правового акту органу місцевого самоврядування у друкованому органі місцевої ради депутатів. Публікацію інтерв'ю, як форми журналістського жанру, в газеті "Новий шлях", котра містить інформацію про нібито прийняті ставки тарифів за підписом редактора газети Лугової ніяк не можна кваліфікувати як належну публікацію акту органа місцевого самоврядування за підписом уповноваженої на те посадової особи. Таким чином у виконкому м. Лисичанська не було ніяких законних підстав, повноважень та обґруaнтування для прийняття рішення №111. Також вважає, що судом першої інстанції не досліджено суттєві обставини, що мають велике значення для безстороннього та всебічного з'ясування обставин справи при прийнятті рішення, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи та до не правильно застосовано норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
виключно з бажань населення. Повідомлення про необхідність підвищення діючих тарифів друкувалися у січні 2005 року у місцевій газеті "Новий путь" та висвітлювались на місцевому телебаченні, що відповідає вимогам Закону про інформування населення про стан житлово-комунального господарства. З протоколу засідання комісії по проведенню дорадчого опитування населення від 28.02.05р. вбачається, що за тарифи, передбачені 2-4-им варіантами проголосувало від 40 до 50% опитаних. У свою чергу з додатку №1 до рішення 26-ї сесії міськради вбачається, що 2- 4-й варіанти є варіантами з підвищеними тарифами відносно існуючих. Доводи 3-ї особи ОСОБА_2 про наявність 13 тисяч підписів проти підвищення тарифів суд до уваги не взяв, оскільки клопотань про долучення цих підписів до матеріалів справи ОСОБА_2 не заявляв. Суд не сприйняв у якості доказу фальсифікації дорадчого опитування знищення анкет дорадчого опитування, оскільки самого факту знищення анкет недостатньо для висновків саме про фальсифікацію. Оскільки під час громадських слухань 25.03.05. у них взяли участь за показаннями свідків приблизно 600 осіб, цього явно недостатньо для тлумачення волі населення 3-х міст як за підвищення тарифів так і проти цього. До того ж рішення №111 містить посилання не на громадські слухання, а на дорадче опитування населення, яке провадилося шляхом анкетування. Крім того, рішення №111 мотивоване не стільки відсутністю коштів на капітальний ремонт, скільки посиланням на те, що діючі тарифи не покривають навіть експлуатаційні витрати, наявністю великого об'єму житла на обслуговувані і прийняттям на баланс житлових об'єктів, які раніше були відомчими. Є у рішенні №111 і посилання на зріст розміру мінімальної заробітної плати, цін на паливно-мастильні матеріали і т.д.
Однак, приймаючи постанову по справі, суд першої інстанції належним чином не врахував того, що згідно до ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числу делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання чи виконання адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом, а також спори пов'язані з виборчим процесом чи процесом референдуму. Згідно п. 8 ст.З КАС України позивачем може бути особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. До суб'єкта ж владних повноважень згідно п.7 ст.З КАС України відносяться : орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Характерними ознаками посадової особи є: перебування на державній службі, заміщення посади у державному органі чи його апараті, виконання повноважень керівника або заступника керівника, здійснення організаційно - розпорядчих та консультативно - дорадчих функцій, виконання службових повноважень за рахунок державних коштів. Службовими ж особами можуть бути лише особи, які нормативними актами наділені спеціальними повноваAженнями. Тобто службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.
Як убачається із тексту адміністративного позову, з яким позивач звернувся до суду, він звертався до суду не як фізична особа, а як депутат місцевої Ради. Повноваження обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:
Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому
засіданні було встановлено, що 28 лютого 2005 року після проведення дорадчого
опитування населення територіальної громади м. Лисичанська, Новодружеська,
Привілля та її інформування про стан житлово-комунального господарства,
отримання розрахунків економічно обгрунтованих розмірів тарифів на комунальні
послуги від їх виробників - СКП "Міськводоканал", ЛСП
"Лисичанськтепломережа" та житлово-експлуатаційних контор міста в особі управління по здійсненню політики Лисичанської міської ради в області житло-комунального господарства виконавчий комітет Лисичанської міської ради у межах наданих йому законодавством повноважень прийняв рішення № 111 «Про введення в дію тарифів на житлово-комунальні послуги", яким затвердив запропоновані розміри тарифів. При цьому суд не прийняв до уваги доводи позивача, що на сесії Лисичанської міської ради від 29.12.2004 року було прийняте рішення про встановлення житлово-комунальних тарифів, яке не було підписано міським головою Бондаренком В.В., так як із витягу з протоколу 24-ї сесії Лисичанської міськради від 29.12.04. та рішення цієї сесії №812 вбачається, що під час сесії оголошувалася інформація з питання "Про тарифи на житло-комунальні послуги", яку прийняли до відома, а також доручили виконкому здійснити заходи по введенню житлово-комунальних тарифів відповідно до законодавства. Також суд виходив з того, що з рішення виконкому від 14.01.05. №17 вбачається, що виконкомом, головою якого також є Бондаренко В.В., було призупинено рішення №6 від 12.01.05. про введення в дію тарифів, затверджених рішенням виконкому №932 від 28.12.04. Тому суд не прийняв до уваги доводи позивача про перевищення міськвиконкомом повноважень при прийняті рішення №111, оскільки сесія міської ради рішення про затвердження тарифів не приймала, а відповідно до ст.31 ч.З Закону "Про житлово-комунальні послуги" тарифи на житлово-комунальні послуги затверджуються органами місцевого самоврядування, до яких відповідно до ст. 5 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" відноситься і виконавчі органи відповідних рад, які у свою чергу мають право відповідно до закону встановлювати ("затверджувати") тарифи на житлово-комунальні послуги. Також суд виходив з того, що згідно ст. 72 КАС України обставини, встановлені рішенням у цивільній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у яких бере участь та сама особа, стосовно якої встановлено ці обставини. Так, обставини, пов'язані з законністю затвердження тарифів були перевірені і встановлені рішенням Лисичанського міського суду від $0 травня 2005року у справі №2-1896/05 за скаргою ОСОБА_3 на рішення виконавчого комітету і Лисичанської міської ради №111 від 28.02.05.. Вказаним рішенням суду була підтверджена і відповідність рішення №111 вимогам ст.31 Закону "Про житлово-комунальні послуги" , і також вказано, що КМУ затверджує порядок формування, а не затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги. Суд не прийняв до уваги посилання позивача та 3-х осіб на його боці на постанови КМУ, оскільки вони є підзаконними актами і не мають юридичну силу, вищу за Закон "Про житлово-комунальні послуги», до того ж прийняті раніше за нього. Суд виходив також з того, що "затвердження" тарифів і їх "формування" є окремими незалежними діями. Ст.57 Конституції та ст.59 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.З 8 Регламенту Лисичанської міської 24-го скликання, не передбачають порядку прийняття будь-яких актів, а регулюють порядок набрання ними чинності, тобто порядок, з додержанням якого пов'язана можливість застосування та обов'язковість виконання цих норм з огляду на те, що кожна людина має право знати про свої права та обов'язки. Суд вважає, що рішення №111 прийнято з урахуванням принципів безсторонності (неупередженості), добросовісності та розсудливості, але жодна з норм закону не зобов'язує органи місцевого самоврядування приймати рішення щодо тарифів виходячи
депутата ради закріплені в ст. 49 Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 11 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів", згідно яким депутат має право: офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в місцевих органах виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; брати участь з правом дорадчого голосу у засіданнях інших місцевих рад та їх органів, загальних зборах громадян за місцем проживання, засіданнях органів самоорганізації населення, що проводяться в межах території його виборчого округу; порушувати перед місцевими органами виконавчої влади, відповідних органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня та їх посадовими особами, а також керівниками правоохоронних та контролюючих органів питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; доступу до засобів масової інформації комунальної форми власності з метою оприлюднення результатів власної депутатської діяльності та інформування про роботу ради в порядку, встановленому відповідною радою; вносити на розгляд зазначених органів і організацій, та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді. При здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право: на депутатське звернення, депутатський запит, депутатське запитання; на невідкладний прийом; вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку. Крім того, депутат має право звернутися із запитом до керівників ради та її органів, сільського, селищного, міського голови, керівників органів, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих або зареєстрованих на відповідній території, а депутат міської (міста обласного значення), районної, обласної ради - також до голови місцевої державної адміністрації з питань, віднесених до відання ради. Орган або посадова особа, до яких звернено запит, зобов'язані дати усну чи письмову відповідь на запит на сесії ради у строки і в порядку, встановлені радою відповідно до закону. За результатами розгляду запиту рада приймає рішення. Пропозиції і зауваження, висловлені депутатами на сесії ради, або передані в письмовій формі головуючому на сесії, розглядаються радою чи за її дорученням постійними комісіями ради або надсилаються на розгляд підзвітним і підконтрольним їй органам та посадовим особам, які зобов'язані розглянути ці пропозиції і зауваження у строки, встановлені радою, і про вжиті заходи повідомити депутатові та раді. Депутат має право знайомитися з будь-якими офіційними документами, які зберігаються у відповідних органах місцевого самоврядування, та робити виписки, копіювання цих документів.
Відповідно до ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України дійсно визнаються незаконними в судовому порядку. Однак згідно до ст. 71 Закону України "Про місцеве самоврядування" правом звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування наділені органи та посадові особи місцевого самоврядування. Рішення ж виконавчого комітету ради з питань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою.
Згідно положень зазначених вище законів депутат не являється ні посадовою, ні службовою особою органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади. Не надано позивачем суду також документа, яким орган місцевого самоврядування надав йому повноваження на звернення до суду з даним позовом. Самостійне ж право депутата на звернення саме до суду з власної ініціативи з позовом про скасування рішення виконавчого комітету законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не передбачено.
З огляду на наведене, посилання позивача на ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" , згідно до якої депутат має право звертатися до відповідних органів державної влади є безпідставним, бо зазначеними вище законами чітко врегульовано до яких саме державних органів має право на звернення депутат в межах своїх повноважень, серед яких не зазначені судові органи.
Таким чином, ні спеціальним законом, ні КАС України не передбачено право на самостійне, без погодження з органом місцевого самоврядування, звернення депутата до суду за визнанням незаконними актів органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України. Що само по собі не перешкоджає депутату в реалізації його права на реагування на незаконність актів органів місцевого самоврядування і їх виконавчих органів шляхом звернення з відповідними заявами та розгляду їх на сесії відповідної ради, депутатом якої він є.
Зазначене свідчить про те, що законом передбачено другий, не судовий порядок розгляду звернень депутата щодо незгоди з актом органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.
Проаналізувавши зазначені положення закону та конкретні обставини справи в їх сукупності, апеляційний суд вважає необхідним скасувати постанову суду першої інстанції та постановити ухвалу про закриття провадження по справі, так як заявлений позивачем позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Керуючись ст. 198, 203, 205, 206, 157 ч.І п.1, 17, п.7, 8 ст.З КАС України, ст. 15, 18, 24, 49, 59, 71 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 11 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів", колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати постанову Лисичанського міського суду Луганської області від 16 листопада 2005р.
Закрити провадження по справі за позовом депутата Лисичанської міської Ради ОСОБА_1 до виконавчого комітету Лисичанської міської Ради про визнання незаконним і скасування п.п. 1.1 - 1.4 рішення № 111 виконавчого комітету Лисичанської міської Ради від 28 лютого 2005р., який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом 1 місяця з дня її проголошення.