УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Хопти С.Ф.,

суддів: Мережко М.В.,ОношкоГ.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання дій неправомірними, стягнення суми щорічної допомоги на оздоровлення,

встановила:

У вересні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виплату недоплаченої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2007 рік, посилаючись на те, що він є постраждалим від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи і відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Оскільки відповідач відмовляється провести доплату вказаної грошової допомоги в зазначеному розмірі, позивач просив визнати такі дії відповідача неправомірними, та зобов’язати відповідача провести виплату недоотриманої суми допомоги на оздоровлення в розмірі 2180 гривень.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2008 року позов задоволено. Визнано дії Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку щорічної одноразової допомоги на оздоровлення неправомірними. Зобов'язано Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради донарахувати та виплатити за 2007 рік ОСОБА_1 2180 грн. як щорічну допомогу на оздоровлення.

В апеляційній скарзі Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

По справі встановлено, що позивач є потерпілим від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи.

Статтею ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачена щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат інвалідам другої групи, захворювання яких пов’язане з Чорнобильською катастрофою.

Також судом встановлено, що позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2 категорії в квітні 2007 року було нараховано допомогу за 2007 рік у розмірі 120 грн., але фактично надійшли на картковий рахунок позивача у грудні 2007 року (а.с.12).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.05 № 562 всупереч Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яким встановлено розмір щорічної допомоги як величину кратну мінімальній заробітній платі, встановлено конкретні розміри щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі.

Виходячи із засад пріоритетності Законів України над урядовими нормативними актами, а також враховуючи, що згідно ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина (п. 1) та основи соціального захисту (п. 60), при вирішенні даного спору має застосовуватися ст. 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З метою захисту прав позивача, суд дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача зробити перерахунок та виплатити позивачу суму щорічної соціальної допомоги на оздоровлення за 2007 рік в розмірі, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Нарахування суми допомоги, яка повинна бути виплачена позивачу, не відноситься до компетенції суду, тому її вимоги про стягнення конкретних сум не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк. Згідно з ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку поважною, справа розглядається за правилами КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що фактично сума щорічної допомоги на оздоровлення надійшла на рахунок позивача у грудні 2007 року, тобто про порушення своїх прав він дізнався з моменту отримання допомоги у меншому розмірі, звернувся до суду з даним позовом у вересні 2008 року.

Ухвалюючи постанову про часткове задоволення позову, суд обґрунтовано виходив з положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та засад пріоритетності законів над підзаконними актами та прийшов до правильного висновку про те, що при розрахунку суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 48 Закону, наведеного вище, застосуванню підлягають саме положення вказаного закону, а не постанова Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», в т.ч. п.28 розділу 2 цього Закону, яким було передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Отже, враховуючи наведене, управління соцзахисту населення повинно було виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення виходячи саме із розміру мінімальної заробітної плати на момент виплати.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Постанова суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до її скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Доводи апелянта про необхідність застосування постанов Кабінету Міністрів України хтя визначення розміру виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки вони є необгрунтованими і суперечать ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Керуючись ст. ст. 198,200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області відхилити.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 жовтня 2008 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили відповідно до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: