УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі :

головуючого судді Хопти С.Ф.,

суддів: Мережко М.В., Оношко Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київській області на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2010 року по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київській області про визнання дій неправомірними, зобов’язання провести перерахунок та стягнення доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю,

встановила:

У листопаді 2008 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право як працюючий на території радіоактивного забруднення на щомісячну грошову доплату, оскільки він працює і проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, але відповідачем вказана доплата проводиться в значно нижчому розмірі. Просив суд визнати неправомірною відмову відповідача щодо проведення доплати, як особі, яка працює і проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю та зобов'язати відповідача усунути порушення, провести перерахунок та виплату доплати, як громадянину, який працює та проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати з липня 2003 року по грудень 2008 року у розмірі 14604,8 грн.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2010 року позов задоволено частково. Визнано дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу недоотриманих сум щомісячної доплати за роботу в зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неправомірними. Зобов'язано відповідача нарахувати ОСОБА_1 недоотриману доплату працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю з липня 2007 року по грудень 2008 року з урахуванням однієї мінімальної заробітної плати за кожний місяць.

В апеляційній скарзі УПСЗН Вишгородської РДА Київської області просить скасувати постанову та постановити нове судове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є працюючим в зоні посиленого радіоекологічного контролю, а отже, суб’єктом, визначеним у ст.39 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено виплату щомісячної грошової доплати у розмірі однієї мінімальної заробітної плати. Щомісячна доплата працюючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.

Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому передбачена щомісячна грошова доплата, як г працюючому та проживаючому в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований і постійно проживає та працює у Вишгородському районі Київської області, який згідно постанови КМ України .\г9 106 від 23.07.1991 року віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» /в редакції до 01.01.2008 року/ громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні посиленого радіоекологічного контролю-одна мінімальна заробітна плата.

Отже, позивач, як громадянин, який працює та проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до Закону має право на доплату в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Судом також встановлено, що вказана доплата проводилася відповідачем у розмірі 5 грн. 20 коп., передбаченому постановою КМ України від 26.07.1996 року за № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 113 Конституції України КМ України у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України.

Згідно ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розмір доплати до пенсії, визначений вказаною вище постановою КМ України, суперечить вимогам ст. 39 Закону та іншим нормам Законів.

Так, згідно Закону України "Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2003 рік" розмір мінімальної заробітної плати встановлений 185 грн., який згідно внесень послідуючих змін до Державного бюджету України зростав кожен наступний рік і в жодному з цих законів не було обмежень щодо застосування розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини при визначенні компенсаційних виплат відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В Законі України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2000 рік» було вказано на те, що до прийняття ВР України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, КМ України здійснювати перегляд цих норм виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України.

В Законі України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» було дано доручення КМ внести пропозиції про внесення змін до законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата.

Але, як вказано вище, жодних законодавчих актів з цих питань КМ України починаючи з 1996 року не приймалося, незважаючи на те, що розмір мінімальної заробітної плати за період з 1996 року неодноразово змінювався, вказана доплата залишалася незмінною протягом всього цього часу.

Дію положень ст. 39 вказаного Закону було зупинено на 2006 рік і на 2007 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно з Законами України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», до цього Верховна Рада України ніяких законів з цих питань не приймала.

Відповідно до Закону України від 05.10.2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було доповнено вказаний Закон ст. 71, згідно якої дія положень цього Закону не може призупинятись іншими законами, крім Законів про внесення змін до цього Закону.

За рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року за № 6-рп визнано неконституційними деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», в т.ч. п. 30 ст.71 цього Закону, яким було зупинено дію статті 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Крім того, в п.5 зазначеного рішення вказано на те, що рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Оскільки закони України мають вищу юридичну силу над урядовими нормативними актами, то суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягають застосуванню саме положення ст. 39 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та положення зазначених вище Законів про встановлення розміру мінімальної заробітної плати, а не постанови КМ України.

Так, в разі колізії між нормативно-правовими актами КМ України та Законами України застосуванню підлягають саме положення Законів України, які є актами вищої юридичної сили.

Згідно ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 101 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" КМ України в 2007 році надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які за законодавством визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Але, як вказано вище в постанові, починаючи з 1996 року розмір доплати за проживання на території радіоактивного забруднення залишався незмінним по даний час, не змінювався цей розмір КМ України і на 2007 рік.

Крім того, відсутність належного фінансування виплат, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до п.28 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» внесено наступні зміни, а саме: частину першу та другу статті 39 замінено однією частиною такого .змісту: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, проводиться доплата в порядку та розмірах, встановлених КМ України, у зв'язку з цим частину третю вважати частиною другою.

Але за рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп/2008 визнано неконституційними деякі положення Закону «Про Державний бюджет України на 2008 рік», в т.ч. і п.28 розділу 2 Закону, відповідно до якого були внесені зміни до ст. 39 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Право на доплату на рівні однієї мінімальної заробітної плати позивач набув з 22.05.2008 року, тобто, з дня ухвалення Конституційним Судом вказаного вище рішення, оскільки за ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Про це також вказано і в п.3 зазначеного рішення Конституційного Суду.

Згідно Закону України від 15.03.2007 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати з 1 липня 2007 року-440 гривень, з 1 жовтня 2007 року-460 гривень.

Відповідно ст. 59 Закону України«Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визначено розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2008 року-515 грн., з 1 квітня -525 грн., з 1 жовтня -545 грн., з 1 грудня -605 грн.

Згідно ст. 55 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2009 року - 605 гривень, з 1 квітня 2009 року — 625 гривень, з 1 липня 2009 року— 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року— 650 гривень, з 1 листопада 2009 року— 744 гривень на місяць.

Отже, з врахуванням всього наведеного суд дійшов правильного висновку, що позивач має право на грошову доплату як такий, що працює та проживає на території радіоактивного забруднення в розмірі мінімальної заробітної плати щомісячно.

А тому правильним є висновок суду про неправомірність відмови відповідача щодо проведення перерахунку щомісячної грошової доплати позивача як працюючого та проживаючого на території радіоактивного забруднення в розмірі мінімальної заробітної плати, про що вказано вище в постанові.

Вказану доплату повинні здійснювати саме органи соціального захисту населення, які проводять виплату та призначення доплати працюючим в зоні посиленого радіоекологічного контролю в розмірі, передбаченому постановою КМ України, крім того, саме органам соціального захисту населення централізовано перераховуються з Державного бюджету кошти для проведення вказаних доплат.

Відповідно до п.4 постанови КМ України від 20.09.2005 року № 936 «Про затвердження Порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплата особам за роботу /службу/ на території зон радіоактивного забруднення відповідно до ст.ст. 39,40 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» проводиться центрами по нарахуванню і виплаті соціальних допомог, управліннями праці та соціального захисту населення районних /міських/ держадміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад за місцем реєстрації громадян працюючим і непрацюючим громадянам та пенсіонерам.

Висновок суду про задоволення вимоги позивачки за вказаний період із врахуванням положень ст. 99 КАС України правильний.

Доводи апелянта щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів обгрунтовано не взяті судом до уваги, скільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, викладених у постанові.

Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Згідно ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київській області відхилити.

Постанову Вишгородського районного суду Київської області від 12 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: