УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

1 лютого 2011 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Хопти С.Ф.,

суддів: Мережко М.В., Оношко Г.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Василькові Київської області, Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, третя особа: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії та додаткової пенсії,

встановила:

У квітні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про перерахунок раніше призначеної державної та додаткової пенсій, виплату яких передбачено статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зазначав, що він є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та отримує державну та додаткову пенсії, виплата яких передбачена статтями 50 та 54 Закону № 796. Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних йому пенсій не відповідають розмірам передбаченим цим Законом та на відмову Управління ПФ привести їх у відповідність з вимогами Закону, просив суд визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати його усунути зазначені порушення, здійснивши відповідні перерахунки та виплати.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області по невиплаті ОСОБА_1 державної пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком. Зобов’язано відповідача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію по інвалідності в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 квітня 2007 року по 1 квітня 2010 року з врахуванням проведених виплат. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області просить скасувати постанову та постановити нове судове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи в порядку ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов’язаного з ліквідацією аварії на ЧАЕС 23 грудня 2005 року довічно, отримує пенсію, як військовослужбовець, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.

З 1 січня 2007 року набрав чинності та вступив в дію ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489, згідно ст.99 якого військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на особам начальницького і рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах ЗУ «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» пенсії призначаються (перераховуються) органами Пенсійного фонду України.

Як передбачено ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» умови, норми, порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796 і цим Законом.

Згідно положень статті 49 Закону № 796 передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді; а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до частини 4 статті 54 Закону № 796, яка визначає підстави та основи призначення державних пенсій особам, віднесеним до категорії 1 та у зв'язку з втратою годувальника, в усіх випадках розміри пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, по 2 групі інвалідності не можуть бути нижчими 8 мінімальних пенсій за віком.

Згідно зі статтею 50 цього Закону інвалідам 2 групи віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. Виплата додаткової пенсії відповідно до статті 53 зазначеного Закону здійснюється повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій є мінімальна пенсія за віком. Мінімальний розмір пенсії за віком згідно зі статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІУ) встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Порядок обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 30 травня 1997 року №523. Ця Постанова є чинною і її положення стосовно критеріїв обчислення розмірів пенсій відповідають положенням статей 50, 54 Закону України № 796. Пунктом 2 Постанови від З січня 2002 року № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету", всупереч положень статей 50, 54 Закону № 796 Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, при тому що ці суми не відповідають, розмірам мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні цього спору, колегія суддів доходить висновку, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених статтями, наведеними вище, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в заяві про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення частини 3 статті 28 Закону № 1058-ІУ не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цієї статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Колегія суддів вважає зазначений висновок суду першої інстанції в частині визнання неправомірними дій відповідача по не нарахування вказаних виплат у порядку визначеному ст. ст. 39, 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» законним та обґрунтованим.

Так, статтею 19 ч.2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого^ самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України (ст. 113 Конституції України).

При винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, правомірно прийшов до висновку, що постанова КМ України № 1 від 03.01.2002 року "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету” , суперечить вимогам ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання представника відповідача на ч. 5 ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, Щ# постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається КМ України, оскільки надання законодавцем такого права КМ України не означає, що останній встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановленого цим же Законом.

Тобто, КМ України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розмір мінімальної пенсії за віком, розмір якої визначається лише за правилами , передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і іншого нормативно- правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року за № 10 - рп визнано неконституційними деякі положення Законів України "Про державний бюджет на 2008 рік", зокрема п. 28 розділу 2 зазначеного Закону, яким було внесено на 2008 рік зміни до ст. 50 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в частині визначення розміру пенсії та додаткової пенсії по другій групі інвалідності, пов’язаної з впливом аварії на ЧАЕС.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України.

Крім того, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосудця", судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади" зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод (абз. 1 п. 19).

Відповідно до положень Конституції України, найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (ст.З), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22).

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України (лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк).

Окрім того, встановлений ч. 2 ст. 95 Конституції України, ч. 2 ст. 38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, які регулюються Законом про Державний бюджет України, є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд обгрунтовано виходив з положень ст. ст. 39, ч.4 ст. 54, 50, ч. З ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового скалду органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». При цьому суд обґрунтовано виходив із засад пріоритету законів над підзаконними актами та прийшов до правильного висновку про те, що при розрахунку державної та додаткової пенсії, передбачених статтями, наведеними вище, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

Висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Постанова суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав до її скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що положення ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо порядку визначення розміру мінімальної пенсії за віком не поширюються на спірні правовідносини, не заслуговують на увагу, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 вказаної статті, мінімального розміру пенсії за віком.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до вимог абз.5 ч.І Закону України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2748-УІ від 2 грудня 2010 року щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами, апеляційні скарги щодо таких спорів, які подані до апеляційних судів до дня набрання чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-УІ «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо передачі справ, пов'язаних із соціальними виплатами» в порядку цивільного судочинства, та апеляційні скарги, передані відповідним апеляційним судам згідно з пунктом 2 розділу II Закону України від 18 лютого 2010 року № 1691- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», провадження за якими не відкрито, розглядаються цими апеляційними судами у порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч. 1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: