УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 лютого 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді Хопти С.Ф.,
суддів: Мережко М.В., Оношко Г.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Ірпені Київської області на постанову Ірпінського міського суду Київської області від 4 червня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Обухівському районі Київської області про визнання дій неправомірними, зобов’язання здійснити нарахування та виплату державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни",
встановила:
У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену, як дитині війни, доплату до пенсії за 2006-2007 роки в сумі 2733,3 грн. та за 2008 рік в сумі 1163,1 грн., а також починаючи з 1 січня 2009 року виплачувати йому постійно у повному обсязі державну соціальну допомогу у якості доплати до пенсії.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 7 травня 2009 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбаченого ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачене, як дитині війни, підвищення до пенсії за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, в розмірі визначеному ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».
В апеляційній скарзі УПФУ в Обухівському районі Київської області просить скасувати постанову суду повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч. З ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно преамбули Закону України "Про соціальний захист дітей війни" цей Закон установлює правовий статус дітей війни і визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 6 зазначеного Закону передбачена державна соціальна підтримка дітей війни, за змістом якої дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
По справі встановлено, що позивач перебуває на обліку в УПФУ в Обухівському районі Київської області, отримує пенсію за віком та має статус дитини війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення пенсії на ЗО відсотків мінімальної пенсії за віком.
Проте, така надбавка йому виплачувалась у значно меншому розмірі, оскільки пунктом 17 статті 77 та статтею 110 Закону України "Про державний бюджет України на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року, пунктом 12 статті 71 Закону України "Про державний бюджет на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було зупинено на 2006 та 2007 роки відповідно. Підпунктом 2 пункту 41 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" був викладений в новій редакції, були звужені гарантовані Конституцією України та Законом України "Про соціальний захист дітей війни" права позивачки на державну соціальну підтримку дітей війни у вигляді підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно пункту 2 Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення статті 67 розділу І, пунктів 2-4, 6-8, 10-18, підпункту 7 пункту 19, пунктів 20-22, 24-34, підпунктів 1-6, 8-12 пункту 35, пунктів 36-100 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" та пункту 3 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Згідно пункту 5 зазначеного Рішення положення Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Ухвалюючи постанову про часткове задоволення позову, суд обґрунтовано виходив із засад пріоритетності законів над підзаконними актами та прийшов до правильного висновку про те, що відповідач, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинен був діяти у відповідності з вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і здійснити позивачу відповідні нарахування, але у порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводив, чим і допустив протиправну бездіяльність.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни обґрунтовано не взяті судом до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору. Проблеми надання бюджетних коштів відповідачу для виконання покладених на нього обов’язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядались.
Також суд першої інстанції правильно застосував ст.99 КАС України, посилаючись на те, що оскільки позивач звернувся до суду в квітні 2009 року, тобто поза межами річного строку звернення до суду по відношенню до вимог за 2006-2007 роки, посилання його необізнаність з чинним законодавством, як на поважну причину пропущення строку звернення до суду є неспроможними, а жодних інших причин пропуску зазначеного строку позивач доказово не навів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у постанові суду першої інстанції, висновки суду відповідають вимогам закону та обставинам справи, постанова суду ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав до її скасування при апеляційному розгляді справи не встановлено.
Відповідно до вимог абз. 5 ч.1 Закону України «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2748-УІ від 2 грудня 2010 року щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами, апеляційні скарги щодо таких спорів, які подані до апеляційних судів до дня набрання чинності Законом України від 2 грудня 2010 року № 2748-УІ «Про внесення змін до розділу XII «Прикінцеві положення Закону України «Про судоустрій і статус судців» щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами» в порядку цивільного судочинства, та апеляційні скарги, передані відповідним апеляційним судам згідно з пунктом 2 розділу II Закону України від 18 лютого 2010 року № 1691- VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов’язаних із соціальними виплатами», провадження за якими не відкрито, розглядаються цими апеляційними судами у порядку адміністративного судочинства.
Згідно ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Обухівському районі Київської області відхилити.
Постанову Обухівського районного суду Київської області від 7 травня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ч.5 ст. 254 КАС України та може бути оскаржена Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: