Справа №592/1858/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 22-ц/788/2071/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів -   Левченко Т. А. ,  Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.,,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 15 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та в обґрунтування своїх вимог зазначив, що ним за розпискою від 15.07.2014 року було передано в борг відповідачу ОСОБА_3 200 000 грн., що є еквівалентом 15000 доларів США на строк до 01 жовтня 2014 року. Проте, відповідач після настання строку свої зобов'язання не виконав та не повернув борг в обумовлений строк, у зв’язку з чим позивач, посилаючись на ст.ст.1046,1048, 625 ЦК України просить стягнути з відповідача на його користь борг за договором позики у розмірі 200000 грн., проценти за договором у розмірі 11 389,04 грн., інфляційні витрати у розмірі 26 615,45 грн. та три відсотка річних від простроченої суми у розмірі 2400 грн., а також понесені ним судові витрати у розмірі 2354,04 грн. (а.с.2-4)

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 15 квітня 2015 року позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 235 404 грн. 49 коп. заборгованості, з яких: 200000 грн. – заборгованість, 11389 грн. 04 коп. – проценти за договором, 21615 грн. 45 коп. – сума індексу інфляції, 2400 грн. – 3% річних. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 2354 грн. 04 коп. судового збору. (а.с.22-23)

Не погодившись з рішенням суду представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції задовольняючи позов не врахував тих обставин, що 16 жовтня 2012 року між позивачем ОСОБА_5 та корпорацією «Сант», генеральним директором якої є ОСОБА_3, було укладено договір про придбання житлового приміщення після завершення будівництва, розташованого за адресою м.Суми, вул.Кузнечна,8 і грошові кошти у розмірі 200000 грн. ОСОБА_5 вніс саме на рахунки корпорації «Сант» на виконання умов цього договору. Своєю заявою до суду директор корпорації ОСОБА_3, саме як директор підприємства, а не фізична особа, підтвердив існування боргу корпорації «Сант» перед ОСОБА_5 Однак суд на ці обставини не звернув уваги, не з’ясував правову природу взаємовідносин, про які йдеться у розписці наданій позивачем, де чітко зазначено про повернення коштів з рахунку корпорації «Сант», не дослідив договір від 16.10.2012 року, а також інші документи, які мають значення для справи і прийшов до помилкового висновку про наявність правовідносин, які регулюють договір позики між сторонами по справі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеними вимогам дане рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами був укладений договір позики, який підтверджується розпискою, відповідач ОСОБА_3 взяті на себе зобов’язання по поверненню грошових коштів не виконав у передбачений строк, у зв’язку з чим відповідно до вимог ст.ст.1048, 1049, 1050, 625 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача суму заборгованості, відсотки за договором, інфляційні витрати та 3% річних від простроченої суми.

Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він є помилковим та не відповідає вимогам закону, обставинам справи і нормам матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 лютого 2015 року позивач ОСОБА_5 пред’явив позов до відповідача ОСОБА_3 в якому зазначив, що між ним та відповідачем 15 липня 2014 року був укладений договір позики, за яким він позичив ОСОБА_3 200000 грн., що є еквівалентом 15000 доларів США, і які останній повинен повернути йому. (а.с.2-4)

З пояснень позивача ОСОБА_5 в апеляційному суді вбачається, що грошові кошти у сумі 200 000 грн. він передав у борг особисто ОСОБА_6 за його проханням і останній повинен був повернути йому таку суму коштів, що еквівалентна 15000 доларів США до 01 жовтня 2014 року по рахунку корпорації «Сант». Тому просить суд стягнути з відповідача 200000 грн. як суму позики, при цьому посилається на розписку від 15.07.2014 року, за якою відповідач визнав борг.

Як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_3, даних в апеляційному суді, останній зазначає, що позивачем ОСОБА_5, на виконання укладеного між ОСОБА_5 та корпорацією «Сант» договору від 16 жовтня 2012 року на придбання нерухомого майна, були перераховані грошові кошти у сумі 200000 грн. Він визнає, що корпорація «Сант» повинна виконати зобов’язання за цим договором, а в разі не виконання повернути останньому отримані грошові кошти і саме ці обставини він зазначив у листі, який, як генеральний директор отримав 15.07.2014 року від ОСОБА_5 У цьому листі він зазначив, що саме лист від ОСОБА_5 про повернення грошових коштів він отримав 15.07.2014 року та зобов’язується повернути борг підприємства у сумі 200000 грн. через рахунок корпорації «Сант». Грошові кошти у позику він у ОСОБА_5 у 2014 році не брав, таку розписку не писав, а тому вважає, що у нього, як фізичної особи, жодних особистих зобов'язань перед позивачем ОСОБА_5 не існує, а є тільки зобов’язання як директора підприємства за виконання договору від 16.10.2012 року.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами склалися договірні відносини, що випливають з договору позики в розумінні ст.1046 ЦК України, яка регламентує, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Задовольняючи вимоги позивача ОСОБА_5, суд першої інстанції керувався нормами, якими врегульовано спірні правовідносини, зокрема врахував наступне.

Згідно з вимогами ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Як вбачається з матеріалів справи, до позовної заяви позивачем ОСОБА_5.А. було надано оригінал розписки (а.с.5).

Оскільки в силу положень ст.1046 ЦК України розписка є саме підтвердженням укладання договору, а договір є укладеним з моменту передання грошей, суд першої інстанції на підставі ст.ст.526, 1049 ЦК України дійшов до висновку щодо наявності правових підстав для стягнення суми боргу за договором позики.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу сторони у справі зобов'язані довести в судовому засіданні обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач як заперечення проти позову.

Однак в порушення положень ст.ст.10, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, отримавши від генерального директора корпорації «Сант» ОСОБА_3 заяву про визнання ним у повному обсязі позовних вимог ОСОБА_5 за договором між корпорацією «Сант» та ОСОБА_5 та розгляд справи без його участі (а.с.18), повинен був відповідно до вимог ч.4 ст.174 ЦПК України постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та продовжити судовий розгляд справи, оскільки таке визнання відповідачем позову суперечить закону та порушує як права ОСОБА_3, так і права та інтереси корпорації «Сант».

Частиною 2 ст.303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку, суд першої інстанції розглянувши позов ОСОБА_5 без виклику у судове засідання відповідача ОСОБА_3, у порушення вимог ч.4 ст.10 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи та не роз'яснив відповідачу про необхідність надання суду доказів стосовно укладення договору між корпорацією «Сант» та ОСОБА_5, не витребував та не дослідив ці докази, а тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження і оцінки інших доказів, які були додані до апеляційної скарги відповідачем та його представником.

Колегія суддів, дослідивши у засіданні апеляційного суду надані відповідачем та його представником докази, а також докази надані позивачем, а саме договір від 16.10.2012 року, довідку про суму коштів внесених ОСОБА_5 на виконання умов договору від 16.10.2012 року, а також копії квитанцій, наданих позивачем ОСОБА_5 про сплату ним коштів на виконання умов договору від 16.10.2012 року, (а.с.55, 76, 77) вважає, що судом допущено невідповідність висновків суду обставинам справи.

Як встановлено апеляційним судом, 16 жовтня 2012 року між корпорацією «Сант» в особі генерального директора ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір, відповідно до п.п.1.1. якого, корпорація «Сант» здійснює реконструкцію (будівництво) комерційної нерухомості за адресою м.Суми, вул.Кузнечна,8 та зобов’язується у майбутньому в обумовлений договором строк, укласти з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нерухомого майна, а останній зобов’язується вкласти грошові кошти в реконструкцію (будівництво) в порядку визначеному п.2.2. договору. (а.с.55)

Як вбачається з пояснень позивача та відповідача наданих апеляційному суду, ОСОБА_5 на виконання умов договору вніс на рахунки корпорації «Сант» 200000 грн. і ці обставини підтверджені копіями квитанцій наданих позивачем та ним не оспорюються. (а.с.76, 77)

Як вбачається з матеріалів справи, 15 липня 2014 року, ОСОБА_3 власноручно написав розписку, за змістом якої, він зобов’язується повернути ОСОБА_5 по рахунку корпорації «Сант» 200000 грн., до 01 жовтня 2014 року (а.с.5).

Розписка позичальника повинна посвідчувати передавання позикодавцем грошової суми, але представлена позивачем розписка не містить даних про передачу ОСОБА_5 як позики відповідачу ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 200000 грн., а тільки свідчить про зобов’язання відповідача повернути вказану суму грошей по рахунку корпорації «Сант» і в розписці не зазначено, що ця сума була отримана відповідачем у борг і повертається ним як борг.

Крім того, суд першої інстанції не врахував, що за змістом розписки мова іде про кошти які ОСОБА_3 зобов’язується передати ОСОБА_5 по рахунку юридичної особи – корпорації «Сант», де він є засновником та генеральним директором, яка до участі у справі не залучена.

Тому колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що визначена розпискою сума грошових коштів є умовою виконання відповідачем договору позики є передчасним, з врахуванням такого змісту розписки, дійсні правовідносини між сторонами судом не встановлені і необґрунтовано зроблено висновок про те, що такі правовідносини випливають із договору позики між сторонами у справі.

Позивач не довів і суд не встановив обставин укладення між сторонами договору позики, в тому числі час, умови, предмет такого договору.

Колегія суддів вважає, що із розписки, на яку посилається позивач ОСОБА_5, як на доказ укладення між сторонами договору позики на суму 200000 гривень, не вбачається факту отримання відповідачем ОСОБА_3, як фізичною особою у борг від позивача зазначеної суми, в тому числі у період який зазначений позивачем у позовній заяві – а саме 15.07.2014 року і такий факт заперечується та не визнається відповідачем.

За змістом розписки та пояснень сторін вбачається, що між сторонами можливо виникали певні правовідносини з договору від 16.10.2012 року, укладеному між корпорацією «Сант» та ОСОБА_5 на придбання нерухомості на суму 200000 грн., однак визнавати такі правовідносини, що вони випливають саме із договору позики при категоричному запереченні відповідача та відсутності інших належних та допустимих доказів укладення сторонами такого договору позики, на думку колегії суддів у суду першої інстанції не було підстав.

Позивач в апеляційному суді підтвердив, що особисто передав відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200000 грн., однак належних та допустимих доказів, як того вимагають норми ст.58, 59 ЦПК України не надав, а також не спростував заперечення відповідача, що між сторонами немає правовідносин з договору позики, а є лише правовідносини з приводу неналежного виконання договору від 16.10.2012 року, укладеного між корпорацією «Сант» та ОСОБА_5 за яким корпорація «Сант» отримала від ОСОБА_5 на виконання умов договору 200000 грн.

Твердження позивача з приводу того, що його бухгалтер була свідком передачі грошей у позику, колегією суддів вважаються безпідставними і до уваги не приймаються, оскільки доказів того, що грошові кошти передавалися ОСОБА_3 у позику у присутності свідків позивачем не надано, крім того, суд не може посилатися на показання свідків, як на доказ підтверджуючий отримання коштів у позику, оскільки відповідно до вимог ст.218 ЦК України, рішення суду у разі заперечення однією із сторін факту вчинення правочину не може ґрунтуватися на показаннях свідків.

Отже, з огляду на зміст розписки, колегія суддів приходить до висновку про відсутність між сторонами будь-яких грошових зобов'язань, які випливають із договору позики, а тому правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача суми боргу за розпискою в розмірі 235 404,49 грн., немає.

Проте, суд першої інстанції, всупереч вимог закону, не встановив фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення спору, не визначився з характером спірних правовідносин та правовою природою розписки, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а тому рішення суду про стягнення боргу за розпискою підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.

Керуючись ст.ст. 307,309, 314,316 , 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 – задовольнити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 15 квітня 2015 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики – відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -