Справа № 752/10249/15-ц

Провадження №: 2/752/4446/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Пасинок В.С.

за участю секретаря - Мушта І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення збитків за несвоєчасну виплату страхового відшкодування, -

встановив:

у червні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом.

В обґрунтування останнього посилався на те, що 25 квітня 2014 року Придніпровським районним судом м. Черкаси було ухвалено рішення, відповідно до якого з ПрАТ «СК «Перша» на його користь було стягнуто 49 490,00 грн. в рахунок завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди.

Вказані кошти він отримав лише 16 грудня 2014 року в ході примусового виконання даного рішення, тобто з простроченням більше ніж півроку.

Просив суд в зв’язку з простроченням виконання зобов’язання по сплаті страхового відшкодування стягнути з ПрАТ «СК «Перша» на його користь 6 532,68 грн. інфляційних втрат, 911,15 грн. - 3% річних, 7 153,66 грн. - пені, 10 000,00 грн. - моральної шкоди, а всього -24 597,49 грн.

Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. В останній також зазначив про те, що обґрунтування позову та позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач, який в установленому законом порядку був оповіщений про час та місце судового розгляду справи, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, Проте, надав письмові заперечення на позов, в яких заявлені позовні вимоги визнав в межах 7 153,66 грн., а в решті вимог просив суд відмовити, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість (а.с. 16-17).

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2014 року Придніпровським районним судом м. Черкаси було ухвалено рішення, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 15 липня 2014 року, відповідно до якого з ПрАТ «СК «Перша», якою був забезпечений транспортний засіб винуватця дорожньо-транспортної пригоди у відповідності до положень Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на ОСОБА_1 користь було стягнуто 49 490,00 грн. в рахунок завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди матеріальної шкоди (а.с. 8, 23-24).

Вказану суму ОСОБА_1, що також не заперечено сторонами, через що не підлягає доказуванню в силу положень ч. 1 ст. 61 ЦПК України, отримав 16 грудня 2014 року в ході виконавчого приводження, відкритого з приводу примусового виконання вказаного судового рішення.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 стягнути з ПрАТ «СК «Перша» на його користь 6 532,68 грн. - інфляційних втрат, 911,15 грн. - 3% річних, 7 153,66 грн. - пені, 10 000,00 грн. - моральної шкоди, а всього -24 597,49 грн.

Згідно п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Як встановлено в ході розгляду справи, відповідач визнав пред'явлені до нього позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 7 153,66 грн., про що зазначив в письмових заперечення на позов.

Тому, суд з урахуванням вищевикладеного та положень ст. ст. 31, 174 ЦПК України, приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 в даній частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, розглядаючи вимоги останнього щодо стягнення на його користь 6 532,68 грн. - інфляційних втрат та 911,15 грн. - 3% річних, то суд встановив таке.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Проаналізувавши норми ст. 625 ЦК України можна дійти висновку про те, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Однак, в даному випадку між сторонами будь-якого договору укладено не було, відносини, які виникли між ними мають своїм підґрунтям положення Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Крім того, слід зазначити, що ст. 625 ЦК України розміщена в розд. I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», не є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як не грошових зобов'язання, на них, на думку суду, не поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь 6 532,68 грн. - інфляційних втрат та 911,15 грн. - 3% річних задоволенню не підлягають.

Вимога позивача про стягнення на його користь у відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн., на думку суду, також задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою ст. 1167 ЦК України (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» визначено поняття моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 вказаної постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Однак, враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем в обґрунтування моральної шкоди та формули розрахунку її компенсації, а також на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди, наявності такої шкоди, причинного зв'язку між діями відповідача та її настанням, не було надано доказів, на які б він посилався як на підставу своїх вимог в даній частині позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог і в цій частині.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Питання судових витрат по оплаті судового збору слід вирішити на підставі ст. 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 58, 60, 61, 88, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» про стягнення збитків за несвоєчасну виплату страхового відшкодування – задовольнити частково.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03118, м. Київ, пр. Червонозоряний, 150, код ЄДРПОУ 31681672) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: 18000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) пеню в розмірі 7 153 (сім тисяч сто п’ятдесят три) грн. 66 коп.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» (03118, м. Київ, пр. Червонозоряний, 150, код ЄДРПОУ 31681672) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: 18000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судовий бір в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 00 коп.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок