УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський,3/65
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "25" липня 2006 р. Справа № 5/3362
Господарський суд Житомирської області у складі:
Головуючого судді
судді Брагіної Я.В.
судді
при секретарі Громовому О.В.
за участю представників сторін
від позивача Покраса С.П., дор. №06/509/571 від 12.04.06р.
від відповідача не з'явився
Розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів (м.Житомир)
до Акціонерного товариства закритого типу "Хорс" (м. Житомир)
про стягнення 3523,53 грн.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення на його користь з відповідача 3523,53грн. штрафних санкцій за недотримання нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2004 році.
Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі, пояснив, що відповідач не створив місця для працевлаштування інвалідів, оскільки у звітах Форми -3ПН не зазначав про такі місця. Тому повинен сплатити штрафні санкції.
Представник відповідача в засіданні суду 31.01.06р., проти позову заперечував, пояснив, що обов'язок по працевлаштуванню інвалідів покладено на органи Міністерства праці, органи місцевого самоврядування, у відповідача немає прибутку. Крім того, зазначив, що позивач пропустив шестимісячний строк для застосування штрафних санкцій відповідно до ст.250 ГК України. У судове засідання представник відповідача не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991р. № 875-ХІІ з відповідними змінами станом на день існування правовідносин між сторонами, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу працюючих на підприємстві становила 17 чоловік, нарахований фонд оплати праці складав 59,9тис. грн. (а.с. 4).
Відповідно кількість місць для працевлаштування інвалідів повинна була становити - 1. Фактично, згідно зазначеного звіту, відповідачем не було працевлаштовано жодного інваліда.
Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п. 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. № 314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виконуватися праця інвалідів.
Звітами Форми 3-ПН (поштово-місячна) відповідача, надісланих до суду Житомирським міським центром зайнятості (а.с.19-31) підтверджується, що Акціонерне товариство закритого типу "Хорс" про наявність вільних робочих місць ( вакантних посад) не вказувало.
Таким чином, працевлаштування інвалідів на підприємстві не здійснювалось з вини відповідача, який не виконав своїх обов'язків щодо надання інформації центру зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади для інвалідів, а тому відповідальність за нестворення робочих місць для інвалідів покладається на підприємство.
З вищенаведених положень законодавства про соціальний захист інвалідів вбачається, що відповідач зобов'язаний був у 2004 році створити 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, проте працівника - інваліда не працевлаштував. Тому, відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідач мав би сплатити штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати за кожне робоче місце (1 місце) не зайняте інвалідами, тобто 3523,53грн.
Проте, суд приходить до висновку, що штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" є видом адміністративно-господарських санкцій, а не видом обов'язкового платежу чи внеском виду загальнообов'язкового державного страхування.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Відповідно до п. 1, 15 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2002р. № 1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Як вбачається з наведеної норми, адміністративно-господарські санкції відрізняються від інших санкцій, що застосовуються до суб'єктів господарювання, наявністю у цих відносин особливого суб'єкта, такого як державний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.
Згідно з приписом п. 4 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком №3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.
Частиною першою статті 241 Господарського кодексу України визначено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 вищезазначеного Закону, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.
З вищевикладеного вбачається, що оскільки, звітним періодом сплати штрафних санкцій є 2004 рік, то штрафні санкції повинні були бути сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2005 року, про що навіть зазначає позивач в позовній заяві. Суд вважає, що позивачеві було відомо про непрацевлаштування інваліда відповідачем у 2004 році ще 31.01.05р., оскільки звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2004 рік був поданий відповідачем 31.01.05р. (а.с.4).
А позивачем було пред'явлено позов лише 17 листопада 2005р., тобто поза межами встановленими ст. 250 Господарського кодексу України строків.
Про необхідність застосування до вищезазначених спірних правовідносин вимог ст. 250 Господарського кодексу України, вказує також Верховний Суд України у постанові № 21/221 від 18.10.2005р.
Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку про відмову в позові.
На підставі ст. 250 ГК України та керуючись ст.ст.94, 158-163, 167, 254, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні позову відмовити.
Постанова господарського судуЖитомирської області набирає законної сили в строки, встановлені ст.254 КАСУ.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції в порядку та строки, встановлені ст. 186 КАСУ.
Суддя Брагіна Я.В.
Віддрукувати:
1 - в справу
2 - позивачу;
3 - відповідачу;