Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 липня 2009 року місто Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.
суддів Демянчук С.В., Мельника Ю.М.
з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,
позивачки, апелянта та його представника
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 4 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу будинковолодіння частково недійсним та визнання права власності на Ѕ його частину,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського районного суду від 4 червня 2008 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 і ОСОБА_3 задоволено. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 11 вересня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3
Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину будинковолодіння АДРЕСА_1, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Будинковолодіння №5 поділено в натурі. Виділено у власність ОСОБА_2 за першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи - жилу кімнату 1-4 площею 21,6 м. кв., санвузол 1-3 площею 3,7 м. кв., кухню 1-2 площею 8,7 м. кв., коридор 1-1 площею 6,2 м. кв., ганок, гараж, погріб, сарай, Ѕ огорожі, Ѕ огорожі, Ѕ вимощення, що разом становить 0,524 (або 52,4%) частин будинковолодіння на суму 189583 грн.
Виділено у власність ОСОБА_1 - жилу кімнату 2-4 площею 18,9 м. кв., санвузол 2-3 площею 4,2 м. кв., кухню 2-2 площею 7, 6 м. кв., прихожу 2-1 площею 9,5 м. кв., літню кухню, вбиральню, Ѕ огорожі, Ѕ огорожі, Ѕ вимощення, що становить 0, 476 (або 47,6%) частин будинковолодіння на суму 172217 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за різницю в частках у будинковолодінні в сумі 8683 гривні.
Розділено земельну ділянку між сторонами відповідно до додатку судової будівельно-технічної експертизи № 1 і часток кожної із сторін у будинковолодінні (а. с. 91).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2150 гривень витрат по оплаті правової допомоги і за проведення експертизи, а також 30 гривень витрат на ІТЗ.
У поданій на дане рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування місцевим судом обставин, що мають значення для справи, вказував, що суд не застосував закон, який підлягав застосуванню.
Розлучення між ним та позивачкою зареєстроване у 2004 році, а право власності на спірне будинковолодіння зареєстровано 4 вересня 2 006 року. Оскільки ОСОБА_1 набув право власності на нерухоме майно після розлучення, воно не є спільним майном подружжя і поділу не підлягало відповідно до пп. 1, 2 ст. 120 СК України.
Вважав, що зазначене будинковолодіння не може бути розділене, оскільки на момент подачі апеляційної скарги його власником є інша особа.
Рахував безпідставним і застосування судом при поділі земельної ділянки ст. 120 ЗК України. Розгляд справи без участі спеціаліста Рівненського управління земельних відносин вважав незаконним.
Помимо цього, на думку апелянта, право власності на спірний будинок виникло у ОСОБА_3 на підставі рішення третейського суду від 21 вересня 2006 року, яке є обов'язковим для суду, що вирішує справу, і він є добросовісним набувачем цього майна.
Просив оскаржуване рішення скасувати та провадження у справі закрити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковому скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 10 листопада 1978 року по 24 лютого 2004 року, від шлюбу мають троє повнолітніх дітей.
Рішенням загальних зборів членів колгоспу "Здобуток жовтня" № 407 від 20 жовтня 1983 року ОСОБА_1 було виділено земельну ділянку площею 0,08 га. для будівництва житлового будинку, а рішенням виконавчого комітету Рівненської районної ради народних депутатів № 407 від 14 грудня 1983 року йому дозволено будівництво індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями на виділеній земельній ділянці.
4 вересня 2006 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на збудований будинок № 5 по вул. Гагаріна в с. Обарів Рівненського району.
11 вересня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали письмову угоду (нотаріально не посвідчивши її), згідно якої ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 купив будинковолодіння АДРЕСА_1 за 67262 гривні (а. с. 32).
Рішенням третейського суду при Рівненській торгово-промисловій палаті від 21 вересня 2006 року договір купівлі-продажу будинку № 5 між продавцем і покупцем визнано дійсним і таким, що не потребує нотаріального посвідчення.
В судовому засіданні колишнє подружжя ОСОБА_1 визнало, що спірне будинковолодіння було збудовано ними під час шлюбу (а. с. 115). Апелянт та його представник підтвердили це і в судовому засіданні апеляційного суду.
Згідно зі ст. 22 КЗпШ України, який був чинним до 1 січня 2004 року, а також відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до ч. 3 ст. 65 СК для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Оскільки ОСОБА_2 нотаріально посвідченої згоди на відчуження будинковолодіння своїм колишнім чоловіком не давала, суд обгрунтовано задовольнив її позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу будинковолодіння, який був укладений 11 вересня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_3, частково недійсним та визнав за нею право власності на Ѕ частину цього будинку .
Посилання апелянта на те, що письмовий договір купівлі-продажу будинковолодіння був визнаний дійсним рішенням третейського суду від 21 вересня 2006 року не можна брати уваги, оскільки ст. 209 ЦК України встановлює обов'язкове нотаріальне посвідчення такого договору.
Відповідно до ст. 61 ЦПК рішення третейського суду у справі між іншими сторонами не має преюдиційного значення для даної справи.
Що стосується рішення суду першої інстанції в частині поділу між сторонами спірного будинковолодіння та земельної ділянки, то рішення в цій частині підлягає скасуванню з таких підстав.
Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до правил ст. ст. 118, 119 ЦПК України позов пред*являється шляхом подання до суду позовної заяви у письмовій формі.
З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду із позовом до відповідачів про визнання договору купівлі-продажу спірного будинковолодіння частково недійсним та визнання права власності на Ѕ його частину, про що свідчить її письмова позовна заява на а. с. 2.
Проте в процесі розгляду справи позивачка свої первинні позовні вимоги доповнила і в подальшому додатково просила суд також про поділ спірного будинковолодіння та земельної ділянки.
Проте усупереч вимогам ст. 119 ЦПК України своїх додаткових позовних вимог позивачка новою письмовою заявою не оформила.
Тому відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК України зазначені порушення норм процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції у вказаній частині.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 60, 207 п. 8 ч. 1, 303, 307, 308, 310, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду від 4 червня 2008 року в частині поділу будинковолодіння АДРЕСА_1 та земельної ділянки скасувати. Заяву ОСОБА_2 у цій частині залишити без розгляду.
В решті рішення місцевого суду залишити без зміни, а подану апеляційну скаргу відхилити.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: