У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Черненко В.А., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до Харківської міської ради про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що вона разом зі своїм чоловіком, який на час звернення до суду помер, протягом 1982 - 1995 років самочинно побудували житловий будинок з господарськими будівлями, а саме: житловий будинок літ. Л-1 з прибудовами літ. л, літ. лі та гаражу літ. К по АДРЕСА_1

Рішенням Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 833/12 (п. 10 додатку 1) відповідно до рішення Харківської міської ради від 17 серпня 2011 року № 390/11 «Про порядок вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом» їй надана згода на збереження самочинно побудованого житлового будинку.

Згідно з технічним паспортом спірний житловий будинок складається з приміщень №№ 1-5, ІІІ та має загальну площу 72,5 кв. м, з яких 40,0 кв. м - житлова площа.

Питання щодо відповідності даного житлового будинку будівельним, санітарним, протипожежним вимогам і правила були предметом розгляду уповноважених державних органів та органів місцевого самоврядування при підготовці та винесенні Харківською міською радою рішення про збереження цих об'єктів.

На теперішній час Харківська міська рада відмовляє їй в оформленні права власності на вказаний житловий будинок із прибудовами та відведенні в установленому порядку земельної ділянки у власність.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 7 листопада 2012 року, з урахуванням виправлених ухвалою цього ж суду від 7 грудня 2012 року описок, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право приватної власності на житловий будинок літ. Л-1, що складається з приміщень №№ 1 - 5, ІІІ та має загальну площу 32 кв. м, з яких 19,6 кв. м - житлова площа, з прибудовами літ. л, літ. лі та гаражу в літ. К по АДРЕСА_1

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права йпорушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що позивач прийняла спадщину на спірний житловий будинок, у будівництві якого також брала участь, рішенням сесії міської ради їй надана згода на збереження самочинно побудованого житлового будинку, тому визнав право власності на житловий будинок.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_5 та відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що даним рішенням порушуються права та інтереси іншого спадкоємця спірного житлового будинку - ОСОБА_5, яка не була залучена до участі в справі.

Проте погодитись із таким висновками судів не можна, оскільки суди дійшли їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 833/12 ОСОБА_3 надана згода на збереження самочинно побудованого житлового будинку літ. Л-1 з прибудовами літ. Л, Л-1 (колишні літ. Б1-1, 61, 63) та гаражу літ. К по по АДРЕСА_1

Частиною 1 ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, зазначеними нормами не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

При цьому, ураховуючи, що відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому ст. 392 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановахВерховного Суду України від 18 лютого 2015 року № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року № 6- 318цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Частиною ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційним рішенням апеляційного суду Харківської області від 6 квітня 2010 року встановлено, що ОСОБА_3 та її чоловік - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, у період з 1982 - 1995 років самочинно побудували прибудований до літ. Б-1 житловий будинок літ. Б1-1 з прибудовами літ. б1, б3 та гараж літ. К згідно з технічним паспортом від 11 грудня 2007 року.

Крім того, на виконання рішення апеляційного суду Харківської області від 6 квітня 2010 року з метою забезпечення позасудового визнання права власності на зазначені об'єкти самочинного будівництва відповідно до Порядку вирішення питань, пов'язаних із самочинним будівництвом, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 17 серпня 2011 року № 390/11, позивач звернулась до відповідача про надання дозволу на збереження цих об'єктів самочинного будівництва.

Згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку ст. 331 ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року № 6-225цс14, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

При цьому суд першої інстанції у порушення ст. ст. 212 - 214 ЦПК України не звернув уваги на те, що право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року № 6-137цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Отже, суду слід з'ясувати коли було здійснено будівництво будинку та яке існувало на той час законодавство щодо набуття права власності.

Також судом установлено, що 4 квітня 1967 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння АДРЕСА_1 Домоволодіння складалось з житлового будинку літ. А-1, який станом на 20 січня 1987 року був знесений власником. ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер.

Згідно з домовою книгою ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_5 не прийняли спадщину ні після померлого ОСОБА_7, ні після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9, у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

У зв'язку з цим апеляційний суд не з'ясував, чи мала ОСОБА_5 право на апеляційне оскарження.

Отже, районному суду слід перевірити чи впливає рішення суду на права та обов'язки ОСОБА_5 і в залежності від цього вирішити питання про її участь у справі.

Таким чином, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог,які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 7 листопада 2012 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 4 червня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

С.Ф.Хопта

В.А. Черненко

С.П.Штелик