У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2015 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Гвоздика П.О.,
суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І.,
Іваненко Ю.Г., СитнікО.М.,-
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, про визнання майна особистою власністю, припинення права власності, зобов'язання скасувати запис про право власності, поділ спільного майна подружжя; за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання боргу спільним, виключення майна зі спільного майна подружжя, визнання права власності, стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що перебувала у шлюбі з відповідачем з 29 листопада
1985 року до 2 грудня 2010 року. У період шлюбу вони придбали спільне нерухоме майно та автомобілі. З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила суд в порядку поділу спільного сумісного майна визнати за нею право власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1, на двокімнатну квартиру АДРЕСА_4 та нежитлові приміщення підвалу № № 14-18, площею 147,1 кв. м за адресою цього будинку; нежитлові приміщення першого поверху по АДРЕСА_3, у будинку літ. «6-7», загальною площею 90,2 кв. м, земельну ділянку № НОМЕР_4, площею 0,06 га на території Лизогубівськї селищної ради у СТ «Світанок», автомобіль марки «Volkswagen Toureg», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, всього на загальну суму 2 955 373 грн 30 коп.; визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку поділу майна подружжя на: нежитлові будівлі літ. «А-1», «Б-2» по АДРЕСА_5, загальною вартістю 1 942 270 грн, автомобіль марки «Mersedes-Benz 308», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 48 547 грн, недобудований житловий будинок площею 200 кв. м з басейном та двома гаражами на земельній ділянці № НОМЕР_5 площею 0,1129 га у СТ «Світанок» вартістю 936 657 грн, всього на 2 927 501 грн 80 коп.; та з урахуванням різниці вартості майна, що кожному виділяється, залишити у спільній власності автомобіль марки «Mitsubishi Pagero», державний реєстраційний номер
НОМЕР_3, вартістю 182 845 грн 60 коп. з визначенням її частки - 42/100, а відповідача - 58/100.
У червні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного сумісного майна та визнання їх спільним боргом боргу на підставі його розписки за договором позики від
21 червня 2011 року з ОСОБА_5 на 2 697 194 грн 89 коп., за яким у порядку погашення заборгованості виділити нежитлові приміщення по АДРЕСА_3, земельні ділянки № № НОМЕР_4, НОМЕР_5 в СТ «Світанок», три вищевказаних автомобілі ОСОБА_3 та стягнути з останньої на його користь 105 894 грн грошової компенсації. З урахуванням уточнених зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 просив виділити йому у користування земельну ділянку № НОМЕР_4 у СТ «Світанок», автомобіль марки «Volkswagen Toureg», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, визнати його право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, усього на 768 284 грн 65 коп.; ОСОБА_3 виділити 33/100 частини косметичного кабінету по АДРЕСА_6, визнати її право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 та припинити це право власності, зобов'язавши реєстраційну службу Харківського МУЮ скасувати реєстрацію ОСОБА_3 на Ѕ частини, що йому передається, визнати її право власності на автомобіль марки «Mitsubishi Pagero», державний реєстраційний номер НОМЕР_3, стягнути з нього на її користь 11 122 грн 35 коп., вартості автомобіля марки «Mersedes-Benz 308», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, який ним відчужено, а всього на 959 667 грн 95 коп., стягнувши 95 691 грн 65 коп. грошової компенсації як різниці вартості майна, що підлягає поділу та визнати його особисте право власності, як набуте за його кошти, на нежитлові будівлі по АДРЕСА_5; нежитлові приміщення по
АДРЕСА_3, 67/100 частин нежитлових приміщень, що прибудовані та підвалу до колишньої квартири № 18 по АДРЕСА_8 (приміщення косметичного кабінету), а всього на 3 974 780 грн.
У червні 2012 року третя особа із самостійними вимогами ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на предмети їх спору про поділ спільного сумісного майна подружжя. В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 15 грудня 2011 року за його позовом до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_3, за договором позики стягнуто 2 373 570 грн, що станом на 21 червня 2010 року 300 000 дол. США, які у нього позичав ОСОБА_4 на придбання та реконструкцію нежитлових останньому забудов, та нежитлових приміщень по АДРЕСА_7 діючи в інтересах сім'ї, але позичені кошти не повернув. ОСОБА_5 просив суд визнати вказані вище кошти, взяті у нього в борг ОСОБА_4, спільним боргом подружжя ОСОБА_4, виключити вказані нежитлові приміщення та будівлі на суму 2 605 740 грн зі спірного майна подружжя, визнати його право власності на вказане нерухоме майно та звільнити таке майно з-під арешту, накладеного в порядку забезпечення позову та стягнути солідарно з відповідачів 93 274 грн в порядку виконання рішення суду від 15 грудня 2011 року.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 та зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. У порядку поділу їх спільного сумісного майна визнано право власності ОСОБА_3 на: Ѕ частину нежитлових приміщень № 14-18 підвалу, загальною площею 147,1 кв. м у будинку літ. «А-5» по АДРЕСА_8, Ѕ частину нежитлових приміщень першого поверху № 31-1-
31-11, 31-13 будівлі літер «А-6,7» площею 90,2 кв. м по
АДРЕСА_3; Ѕ частину нежитлових приміщень будівель «А-1», «Б-1», площею 128,3 кв. м по АДРЕСА_9; Ѕ частину земельної ділянки № НОМЕР_4 площею 0,06 га у СТ «Світанок» на території Лизогубівської сільської ради Харківської області; автомобіль марки «Mitsubishi Pagero», державний реєстраційний номер
НОМЕР_3, 2007 року випуску. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь
ОСОБА_3 компенсацію різниці вартості автомобілів у розмірі 119 699 грн
56 коп. Визнано право власності ОСОБА_4 в порядку поділу спільного сумісного майна на: Ѕ частину квартири АДРЕСА_2, загальною площею 105,4 кв. м; Ѕ частини квартири № 18 по АДРЕСА_8, загальною площею 51,2 кв. м; автомобіль марки «Volkswagen Toureg», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску. У іншій частині первісного та зустрічного позовів відмовлено.
У задоволенні позову третьої особи із самостійними вимогами
ОСОБА_5 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. У порядку виділу частки у спільному сумісному майні визнано право власності ОСОБА_3 на: квартиру АДРЕСА_2, вартістю 760 000 грн; нежитлові приміщення колишньої квартири № 18 з прибудовою та підвалом по АДРЕСА_8, загальною площею 153,3 кв. м (приміщення 18-1-18-13), приміщення підвалу № 14-18, площею 147,1 кв. м будинку літ. «А-5», загальною вартістю 1 049 170 грн; незавершений будівництвом будинок на земельній ділянці № НОМЕР_5 в СТ «Світанок» на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, вартістю 1 021 000 грн та земельну ділянку № НОМЕР_4 в СТ «Світанок» Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області, вартістю 8 000 грн, всього на 2 846 170 грн. Припинено право власності ОСОБА_7 на нежитлові приміщення підвалу № 14-18, загальною площею 147,1 кв. м будівлі літ. «А-5» по АДРЕСА_8, зареєстрованого КП «Харківське міське БТІ» 4 листопада 2003 року та на земельну ділянку № НОМЕР_4 в СТ «Світанок» на території Лизогубівської сільської ради Харківського району Харківської області. Визнано право власності ОСОБА_4 на: нежитлові приміщення першого поверху житлового будинку літ. «А-6,7» по АДРЕСА_3 за № 31-1-31-11, 31-13, вартістю 769 040 грн; нежитлові будівлі по АДРЕСА_5, літ. «А-1», площею 233,9 кв. м, вартістю 435 900 грн,
«Б-2» загальною площею 894,4 кв. м, вартістю 1 508 370 грн. Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вказані об'єкти нерухомого майна. Зменшено суму грошової компенсації вартості автомобілів, яка стягнута із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, зі 119 699 грн 56 коп. до 21 728 грн 65 коп., вартості належної ОСОБА_3 частки автомобіля марки «Mersedes-Benz 308», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що відчужений ОСОБА_4 У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 грудня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення у справі.
Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ їх спільного сумісного майна, дійшов висновку про те, що відповідно до ст. ст. 60, 69, 70, 71 СК України майно є спільною сумісною власністю подружжя, в якій частки сторін є рівними, та визнав за кожним право власності на Ѕ частину нерухомого майна, яке оформлено та зареєстровано на іншого, з виключенням не прийнятого в експлуатацію житлового будинку, збудованого на земельній ділянці № НОМЕР_5 у СТ «Світанок, вартість якого визначена у розмірі 1 021 000 грн, та нежитлових приміщень косметичного кабінету з підвалом і офісом літери № 18-1, 18-3, самочинно прибудованих та реконструйованих, загальною площею 153,3 кв. м з використанням приміщень квартири АДРЕСА_10, ринковою вартістю 385 700 грн, яку вони придбали за договором купівлі-продажу від 1 серпня 2000 року, виходив із того, що сторони дійшли згоди про порядок поділу майна між собою, суми компенсації різниці вартості майна, що підлягало виділу кожному, на депозитний рахунок суду не внесені, а щодо будинку в СТ «Світанок» та переобладнаної квартири в нежитлові приміщення по АДРЕСА_11, суд дійшов висновку про те, що вони не є об'єктами права власності у зв'язку з неприйняттям їх в експлуатацію.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, фактично погодився з висновками суду першої інстанції щодо обсягу спільного майна подружжя, яке підлягає поділу між сторонами, при цьому зазначивши, що реконструйовані приміщення квартири АДРЕСА_10 із прибудовою та підвалом, а також незавершений будівництвом будинок на земельній ділянці № НОМЕР_5 підлягають також поділу між сторона як об'єкти права спільної сумісної власності.
Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Судом установлено, що квартира АДРЕСА_2 придбана під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 1994 року та зареєстрована на ОСОБА_3, ринкова вартість на час розгляду справи оцінювачем визначена у розмірі 760 000 грн.
Придбану на ім'я ОСОБА_3 квартиру № 18 по АДРЕСА_8 за договором купівлі-продажу від 1 серпня 2000 року, вартість якої складає 385 700 грн, а після переобладнання в нежитлові приміщення з прибудованими, підвалом і окремим виходом, на які рішенням Київського районного суду від 21 лютого 2008 року (яке у подальшому скасоване), визнано право власності та зареєстровано за ОСОБА_3 в державному реєстрі прав на нерухоме майно, яке анульовано, на цей час вартість такого об'єкту оцінювачем визначено у сумі 385 700 грн, у тому числі приміщення № 18-1 -
18-3 підвалу, в будівлі літ. «А-5» загальною площею 153,3 кв. м.
У цьому ж будинку літ. «а-5» по АДРЕСА_11 належать на праві власності та зареєстровані 4 листопада 2003 року за ОСОБА_4 нежитлові приміщення підвалу № 14-18 загальною площею 147 кв. м, вартістю 663 470 грн.
Окрім цього на ОСОБА_4 оформлено та зареєстровано право власності на нежитлові приміщення: по АДРЕСА_12, вартістю 1 942 270 грн, будівлі літ. «А-1» площею 233,9 кв. м, літ. «Б-2» площею 894,4 кв. м - по АДРЕСА_3 першого поверху № 31-1-31-11, 31-13 площею 90,2 кв. м в житловому будинку «А-6,7», вартістю 769 000 грн; земельна ділянка № НОМЕР_4 площею 0,06 га в СТ «Світанок» на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2004 року, вартістю 8 000 грн.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що у період шлюбу було збудовано на земельній ділянці № НОМЕР_5 площею 0,1129 га в СТ «Світанок», що належить ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 13 серпня 2007 року, будинок літ. «А-3» загальною площею приблизно 280 кв. м з надвірними забудовами та спорудами, вартістю за висновком оцінювача в сумі 1 021 000 грн.
За час шлюбу подружжям ОСОБА_3 було придбано автомобілі марки «Volkswagen Toureg», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2008 року випуску, вартістю 369 162 грн; «Mitsubishi Pagero», державний реєстраційний номер НОМЕР_6, 2007 року, вартістю 182 845 грн 60 коп., «Mersedes-Benz 308», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, 1995 року випуску, вартістю 48 574 грн 80 коп., який ОСОБА_4 за довіреністю передав у користування іншим особам.
Зі змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені у ст. 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.
Указаний висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі № 6-612цс15 від 1 липня 2015 року.
Однак, у порушення вимог закону апеляційний суд не перевірив доводів ОСОБА_4 щодо належності вищевказаного спірного майна на праві особистої приватної власності, не встановив у повній мірі, чи указане майно придбано за особисті кошти одного з подружжя, чи за кошти подружжя.
Разом із тим, ОСОБА_4 указував на те, що спірний незавершений будівництвом будинок на земельній ділянці № НОМЕР_5 не є спільним сумісним майном подружжя, оскільки був збудований його матір'ю.
Апеляційний суд, пославшись на високу ступінь готовності вищезазначеного будинку та на те, що його було збудовано у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_3, у порушення норм процесуального права не з'ясував, хто є забудовником вказаного будинку та за чиї кошти було збудовано зазначену нерухомість, й дійшов передчасного висновку про можливість віднесення спірного будинку до об'єктів спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3, не спростувавши доводів про те, що спірний будинок із надвірними спорудами та земельна ділянка, на якій розташовано спірний будинок, належать матері ОСОБА_4
Судом також установлено, що ОСОБА_4 у порушення ч. 2 ст. 68 СК України без згоди ОСОБА_3 розпорядився автомобілем марки «Mersedes-Benz 308», державний реєстраційний номер НОМЕР_2.
Згідно з абз. 2 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Апеляційний суд у своєму рішенні зазначив, що за основу визначення вартості автомобіля марки «Mersedes-Benz 308», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, прийняв висновок експерта про його вартість у розмірі 48 574 грн 80 коп. При цьому суд не звернув уваги на те, що у матеріалах справи (т. 6, а.с. 11) міститься заява сторін про визнання обставин, що вартість спірного автомобіля складає 22 244 грн 69 коп., згідно з висновком автотоварознавчого дослідження від 29 вересня 2014 року (т. 6 а.с. 3).
Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Так, усупереч ст. 214 ЦПК України, апеляційний суд, розглядаючи справу, допустив порушення щодо визначення обсягу майна, що підлягає поділу, щодо визначення його загальної вартості, можливості реального поділу між подружжям та можливості стягнення грошової компенсації в разі виділення одному із подружжя більшої частки майна.
Ураховуючи наведене, ухвалене судом апеляційної інстанції рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, у зв'язку із чим відповідно до ст. 388 ЦПК України його слід скасувати в повному обсязі з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Харківської області від 29 липня 2015 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про поділ спільного майна подружжя; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю, про визнання майна особистою власністю, припинення права власності, зобов'язання скасувати запис про право власності, поділ спільного майна подружжя; за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання боргу спільним, виключення майна зі спільного майна подружжя, визнання права власності, стягнення коштів передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий П.О. Гвоздик
Судді: О.І. Євтушенко
Ю.Г.Іваненко
В.І.Мартинюк
О.М.Ситнік