Справа № 464/7192/15 Головуючий у 1 інстанції: Радченеко Е.А.

Провадження № 22-ц/783/7303/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г.

Категорія: 57

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - Мусіної Т.Г.

суддів - Бермеса І.В., Савуляка Р.В.

за участі секретаря - Фейір К.О.

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» про визнання договору фінансового лізингу нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемного правочину,-

в с т а н о в и л а :

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» про визнання договору фінансового лізингу нікчемним та застосування до нього наслідків нікчемного правочину, в якому на підставі статей 2,6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» просив:

- визнати договір № 000681 фінансового лізингу від 31 липня 2015 року укладений між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» нікчемним;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» на його користь грошові кошти на суму 47 200 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» на його користь витрати на правову допомогу в сумі 4100 грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 31 липня 2015 року між ним та відповідачем у справі Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш авто» було укладено договір № 000681 фінансового лізингу, предметом якого є автомобіль марки «Хюндай Елантра», вартістю 20 085,11 дол. США, що еквівалентно 472 000 грн. станом на день підписання договору. На виконання вказаного договору позивачем було внесено 47 200 грн., що еквівалентно 2008,54 дол. США. Позивач вважає вказаний договір нікчемним, посилаючись на те, що відповідачем не було додержано вимог ст. 799 ЦК України про нотаріальне посвідчення вказаного договору. На підставі наведеного просив задовольнити його позов. Вважає, що при укладенні договору його ошукали, замість авансу за автомобіль він сплатив адміністративний платіж, який не входить в ціну автомобіля, йому не надали додаток № 3 до договору, в договорі не вказано в кого буде придбано предмет лізингу.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач.

В апеляційній скарзі зазначає, що діяльність відповідача є незаконною та не відповідає Закону України «Про захист прав споживачів», а також такою, що вводить споживача в оману. Вказує, що його волевиявлення під час укладання оспорюваного договору не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Крім цього зазначає, що в договорі не було вказано його істотних умов та не було додержано вимоги про нотаріальне посвідчення договору.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову.

Позивач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційної інстанції не з'явився, судова повістка направлена за вказаною позивачем адресою, повернулась до суду за спливом терміну зберігання, тобто не була вручена адресату з незалежних від суду причин. Адвокат позивача Чубик Б.Т. повідомлений про дату судового засідання у відповідності до вимог статей 74-76 ЦПК України, що підтверджується повідомленням про вручення йому під розписку 18.11.2015р. рекомендованого поштового відправлення, тому відповідно до ч.5 ст. 76 ЦПК України вручення судової повістки представникові особи, яка бере участь у справі, вважається врученням повістки і цій особі.

Відповідач у справі судову повістку одержав під розписку 19.11.2015р., що підтверджується повідомленням про вручення йому рекомендованого поштового відправлення, причини неявки суду не повідомив, з клопотанням про відкладення справи не звертався, тому відповідно до положень ч.2 ст. 305 ЦПК України колегія суддів вважає, що неявка сторін не перешкоджає розглядові справи, який відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України здійснюється без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, передбачених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 31.07.2015 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 000681 з відповідними додатками до нього, а саме графіку сплати авансового лізингового платежу та специфікації обраного транспортного засобу, які є його невід'ємною частиною. Відповідно до умов договору Відповідач придбає у свою власність бажаний предмет договору і надає його Позивачу за плату у тимчасове володіння та

користування на умовах даного правочину. Найменування предмета лізингу і його технічні

характеристики вказані у додатках та специфікації.

Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підтвердженням отримання Позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення Договору є особисте підписання Позивачем кожної сторінки самого Договору та додатків № 1 та № 2 до договору, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Отже, правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписані позивачем та повноважною особою відповідача та скріплений його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 Цивільного кодексу) до чинності правочину.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснює свою господарську діяльність по наданню послуг з фінансового лізингу відповідно до чинного Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004р. № 21 (в редакції від 07.06.2013р.), та йому на підставі підпункту 3 пункту 2.1 зазначеного Положення 11.06.2015р. Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, видано довідку серії ФЛ № 551 на право надавати послуги з фінансового лізингу (а.с. 51).

Таким чином діяльність відповідача є законною, а доводи апеляційної скарги про протилежне є безпідставними.

Доводи позивача, вказані у позовній заяві, про те, що при укладенні договору фінансового лізингу не було дотримано всіх істотних умов договору, які визначені чинним законодавством, зокрема, не зазначено в кого саме лізингодавець буде купувати предмет договору автомобіль марки «Хюндай Елантра», не зазначено порядок на місце отримання лізингоодержувачем зазначеного автомобіля, не зазначено умови та порядок страхування автомобіля та інші умови, не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягни згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Умова щодо наявності в Договорі конкретного продавця товару, на яку вказує позивач, є взагалі не суттєвою для договорів фінансового лізину та не вимагається законодавством, тому не є істотною. Лізингодавець вправі обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях Договору фінансового лізингу зазначено, що Продавець - означає юридичну чи фізичну особу-суб 'єкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в Акті приймання-передачі Предмета Лізингу, який є Предметом даного Договору.

Лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити в якого саме

продавця буде придбаний товар, оскільки саме від Лізингоодержувача залежить коли саме

товар буде придбано, де саме забажає отримати товар та інше. ТОВ «Лізингова компанія «Ваш авто» укладає договори поставки та купівлі-продажу з тими продавцями у яких наявний конкретний товар та якомога ближче до місця проживання Лізингоодержувача.

Таким чином зазначення в договорі продавця не є істотною умовою для договорів фінансового лізингу.

Умовами договору чітко передбачено, що Лізингодавець зобов'язаний придбати

обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування,

та лише тоді передати його у право користування та розпорядження Лізингоодержувачу.

Що стосується порядку та умов передачі товару лізингоодержувачу, а також

порядку та умов страхування Предмету Лізингу, то дані умови не є істотними, а такими, які сторони мають право вільно погоджувати, крім того, такі чітко закріплені в договорі фінансового лізингу № 000681 від 31.07.2015 року, зокрема в статті 4 та 7 Договору фінансового лізингу.

Позивач вказує, що при укладанні договору не була дотримана обовязкова нотаріальна форма його посвідчення, передбачена ст. 799 ЦК України.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що форма укладеного між сторонами договору не була порушена.

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встанолвених законом або за домовленістю сторін.

Домовленості сторін на укладення договору лізингу в письмовій формі не встановлено, а спеціальні норми закону йього не передбачають.

Згідно ст. 806 параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Між сторонами було укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування.

Відповідно до ст.ст. 759-786 параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України врегульовані відносини предмету договору найму,

плати за користування, строку договору, правових наслідків неналежного виконання

договорів тощо. При цьому загальні положення про найм (оренду), викладені у ст.ст. 759-786 ЦК України не встановлюють вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення

договорів оренди або лізингу.

Згідно зі ст. 799 параграфу 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій

формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Проте, положеннями ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що

договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору

лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за

заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

З наведеного вбачається, що договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статей параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)», параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», які не містять вимог про обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу. При цьому, норма ст. 799 ЦК України, на яку посилається позивач, міститься у параграфі 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)», який взагалі не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою, як на те вказує Позивач, а загальною, яка прямо не регулює лізинг.

Із змісту укладеного сторонами договору лізингу вбачається, що у момент його укладення сторонни погодили усі лізингові платежі, розмір, графік та порядок сплати авансового платежу та закріпили його в Додатку № 1 до договору, марку, модель та ціну предмету лізингу та закріпили це в Додатку № 2 до договору, які підписані позивачем ОСОБА_2 (а.с. 7,8).

Відповідно до п. 10.4 договору сторони врахували особливість укладеного правочину та передбачили, що Додаток № 3 до договору сторони укладають на стадії купівлі/передачі предмету лізингу лізингоодержувачу, виходячи з нової ціни товару, якщо така зміна відбудеться, тому доводи позовної заяви та апеляційної скарги про те, що Додаток № 3 не був вручений позивачу при підписаннні договору, як підстава для визнання його нікчемним не заслуговують на увагу.

Доводи позивача про те, що він був ошуканий при укладенні вказаного договору, не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до п. 20 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення позивача в оману, наявності в діях відповідача умислу, а його судження по цьому питанню носять суб'єктивний характер.

Та обставина, що позивач при укладенні договору не скористався своїм правом на належне ознайомлення з умовами договору, не може свідчити про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач не вказав, які норми Закону України «Про захист прав споживачів» були порушені при укладенні договору фінансового лізингу, що дають підстави для визнання його нікчемним.

Враховуючи, що суд першої інстанції повно і правильно встановив фактичні обставини справи, застосував закон, який поширюється на зазначені правовідносини, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи допущені порушення норм матеріального та процесуального права, які є підставами для скасування рішення суду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ з дня набрання ухвалою апеляційного суду законної сили.

Головуючий Т.Г. Мусіна

Судді: І.В. Бермес

Р.В. Савуляк