Справа №442/7947/15-ц

Провадження №2/442/2735/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2015 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

у складі:

головуючого – судді Івасівки А.П.

при секретарі – Нестір А.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, –

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить стягнути з останньої 3000 дол. США. В обґрунтування позову, покликається на те, що 17.02.2013 року відповідачка отримала від нього, аванс в розмірі 3000 Дол. США, але як виявилось в розписці, завдаток, в підтвердження наміру купівлі - незавершеного будівництва житлового будинку, що по вул. Садова, б/н в смт. Меденичі Дрогобицького району Львівської області. Після ознайомлення з розпискою він з’ясував, що в такій не вказано ані адреси відповідачки, ані документів на підтвердження її повноважень на продаж будинку. Згодом між ним та відповідачкою стали виникати непорозуміння з приводу купівлі житлового будинку, вона йому повідомила, що для оформлення договору купівлі-продажу необхідно оформити документи на земельну ділянку, що була виділена її чоловікові, а також переоформити земельну ділянку на її ім.»я, проте жодних дій відповідачка не приймала. Згодом їй стало відомо, що відповідачка продала будинок іншим людям. Кошти повернуті йому не були.

Він вважав, що платіж ним було внесено як аванс, однак в силу своєї юридичної малограмотності ним було в розписці зазначено помилково, що це завдаток. Оскільки договору купівлі-продажу будинку, або будь-якого іншого договору між ними не було укладено, він мав лише виразити свій намір укласти такий договір, то передана сума є авансом. Адже, завдаток не оформлений в письмовій формі у вигляді окремого договору про завдаток, договір про завдаток нотаріально не посвідчений. Разом з тим, просить врахувати що відповідачка не мала підстав для укладення даної розписки, оскільки не є власницею земельної ділянки на якій розташоване незавершене будівництво житлового будинку. Будь-яких документів, що посвідчує її право на таке.

Позивач та його представник ОСОБА_3 позов підтримали, послались на мотиви, викладені у позовній заяві. Позов просили задоволити.

Відповідач та його представник проти задоволення позову заперечили з тих підстав, що питання передачі коштів як завдатку чи авансу є спірним. Можливо слід було звертись з вимогами про стягнення безпідставно набутих коштів. Просили застосувати термін позовної давності, оскільки позивач за захистом права звернувся по закінченню трьох річного строку, не заважаючи, що ще до спливу такого повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Перевіривши матеріали справи, суд вважає, що в позові слід відмовити, виходячи з наступних міркувань.

Матеріалами справи встановлено, що згідно розписки від 17.02.2012 року, відповідачка ОСОБА_2 отримала завдаток за незавершене будівництво в сумі 3000 доларів у ОСОБА_1, про що розписалась (а.с.4).

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Звертаючись з даним позов позивач покликається на ст. 570 ЦК України, однак природу вказаних правовідносин не доведено, як і не доведено наміру укласти договір –купівлі –продажу незавершеного будівництва.

Натомість представником відповідача долучено до матеріалів справи розписку ОСОБА_1 від 17.02.2012 року, в якій він вказав, що дає 3000 дол. авансу за незавершене будівництво ОСОБА_2. Зобов’язується віддати решту грошей в сумі 12 тис. дол. до 30.07.2012 року.

Аналізуючи встановлені судом фактичні обставини в контексті норм цивільного законодавства ст. 570, 655, 657, 662, 663 ЦК України, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено факту справжньої природи договору, який мав місце між сторонами, оскільки для укладення договору купівлі-продажу закону передбачені діючим законодавством істотні умови договору, вимоги щодо форми договору, а також відповідність обраного способу захисту правовідносинам, що мали місце між сторонами.

Разом з тим, на момент написання розписки всі його сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, та виявили відносно таких свою згоду, однак по обох розписках кожна із сторін не виконала своїх зобов’язань, а тому заявлені вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що має місце у даній справі. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Втім, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України). Отже, фактично сплив позовної давності є підставою для відмови у позові лише коли про її застосування заявлено стороною у спорі і суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

Разом з тим, за змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Як вбачається з самого позову належним чином необґрунтовано порушення його інтересів з підстав заявлених у позові, розмежування чи то завдатку чи то авансу, переданого на укладення у майбутньому договору купівлі-продажу.

Вирішуючи питання про можливість захисту начебто порушеного права, незалежно від пропуску позовної давності, слід виходити з того, що право на звернення до суду повинно реалізовуватись у визначений законом строк. Не звернення до суду з позовом у встановлений строк може свідчити про відсутність порушення або небажання захищати свої права в судовому порядку. Суд виходить з того, що причина пропуску строку вважається поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є її дії, спрямовані на захист порушених прав, зокрема, оскарження рішення (дії чи бездіяльність), письмові звернення з цього приводу, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Однак, позивачем ані не обґрунтовано, ані не подано жодних доказів того, що строк позовної давності був пропущений з поважних (об'єктивних) причин, зокрема не підтверджене його покликання, що він тривалий час перебував за кордоном на роботі. Натомість як встановлено, ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду від 20.04.2015 року у справі №442/9811/14-ц, яка вступила в законну вили 27.04.2015 року, його позов до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів залишено без розгляду. В такій ухвалі зазначено, що у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 подав заяву про залишення позову без розгляду, а не як стверджує позивач – представник позивача ОСОБА_4, тому начебто йому не було відомо про пропуск строку позовної давності.

Так, слід врахувати ст. 265 ЦК України за якою залишення позову без розгляду не зупиняє строку позовної давності.

Рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими до застосування для кожної з країн-учасниць Конвенції, оскарженню не підлягають і є частиною національного законодавства країни-учасниці. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 р. у справі «ОСОБА_5 проти України», суд постановив, що строк давності переслідує декілька важливих цілей, зокрема забезпечує правову визначеність і завершеність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко заперечувати, дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень відносно подій, які відбувались в далекому минулому на основі доказів, які з часом можуть стати ненадійними та недостатніми (див. Stubbings and Others v. the United Kingdom, 22 October 1996, § 51, eports 1996 IV).

Суду не надано спростування про те, що позивачу не було відомо про невиконання відповідачкою домовленості, яка була підставою для укладення в майбутньому подальших договорів, тобто про наявність передумов для укладення, реальність договорів, очевидною є та обставина, що позивач знав, та міг дізнатись про порушення свого права, і всупереч ч. 5 ст. 267 ЦК України, позивачем та її представником не надано доказів поважності причин пропуску трьохрічного терміну звернення до суду за захистом своїх прав за передбаченим законом способом захисту, щоб відповідав правовідносинам, які мали місце між сторонами.

На підставі наведеного, оцінюючи дослідженні судом докази в їх сукупності, їх належність, допустимість та достатність, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.

Враховуючи вище наведене та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в сумі 3000 дол. США відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення – з дня отримання такого.

Суддя А.П. Івасівка