Справа №592/437/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 22-ц/788/2114/15 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія - 30

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Околота Г. М.,

суддів -   Левченко Т. А. ,  Собини О. І.

при секретарі судового засідання – Чуприні В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 30 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди заподіяної затопленням квартири,

в с т а н о в и л а :

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідачів на його користь 2340 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої залиттям квартири. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1, а відповідачі мешкають поверхом вище в квартирі №10 цього ж будинку. 22.01.2012 року відповідачі проводили у квартирі ремонтні роботи та бетонували підлогу і волога, якою був пересичений бетонний розчин, через стіну потрапила до його квартири. У результаті халатного ставлення відповідачів до здійснених ними ремонтних робіт сталося залиття належної йому квартири, що спричинило пошкодження на стіні та на стелі площею 0,5 кв.м. Оскільки залиття квартири сталося з вини відповідачів, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідачів витрати, які він зазнав з проведеним ремонтом в квартирі в розмірі 2340 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду м.Суми від 30 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про стягнення майнової шкоди заподіяної затопленням квартири було відмовлено. (а.с. 96-97)

Не погодившись з рішенням суду позивач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову не врахував, що всупереч ст.60 ЦПК України відповідачами не надано жодного доказу на спростування їх вини у заподіянні шкоди. Вказує, що факт проникнення води до його квартири з квартири №10 підтверджується актом про залиття КП «Сумижитло» СМР, в якому причиною затоплення вказано саме халатне ставлення мешканців до ремонтних робіт. Вважає, що суд не сприяв у всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, відмовив у сприянні у встановленні адрес колишніх працівників КП «Сумижитло», які складали акт та повинні бути свідками у справі та підтвердити факт залиття саме з квартири №10. Крім того, в апеляційній скарзі вказує на допущені судом процесуальні порушення, а саме порушення таємниці нарадчої кімнати, оскільки видалившись 29 вересня 2015 року о 14:01 год. до нарадчої кімнати для ухвалення рішення суд оголосив його лише 30 вересня 2015 року о 08:30 год., при цьому 29 вересня 2015 року ним ще була розглянута інша цивільна справа №592/5749/15-ц, провадження №2/592/5749/15. Зазначає, що із штрих-коду резолютивної частини рішення та самого рішення суду вбачається, що воно виготовлено не суддею головуючим по справі – ОСОБА_1, а «Герасимець» - особою яка до складу суду не входила, що свідчить про постановлення рішення не суддею і поза нарадчою кімнатою. (а.с.106-108)

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, зазначеними вимогам дане рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ОСОБА_3 не доведено та не надано доказів того, що залиття його квартири відбулось з вини відповідачів, що виключає можливість стягнення з останніх майнової шкоди, завданої через затоплення належної йому квартири.

Однак, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки він є помилковим та не відповідає вимогам закону, обставинам справи і нормам матеріального права.

Відповідно до частини першої ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою ст.1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як роз'яснено у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності його вини в завданні шкоди позивачу, а позивач має довести, що йому така шкода завдана.

Як встановлено судом та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, позивач ОСОБА_3 є співвласником 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_2, яка розташована на 3-му поверсі вищевказаного будинку та належить йому на праві спільної сумісної власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 07 грудня 2000 року, виданого згідно з розпорядженням відділу комунального майна та приватизації від 07 грудня 2000 року №4190. (а.с.7, 8-9).

На 4-му поверсі вказаного будинку розташована трикімнатна квартира №10, яка належала на праві власності ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 вересня 2003 року.

ОСОБА_7 є матір’ю відповідачки ОСОБА_4 та з 17 вересня 2003 року до 02 червня 2011 року була зареєстрована у даній квартирі.

15 серпня 2014 року ОСОБА_7 померла, після її смерті спадкова справа не заводилася та свідоцтво про право на спадщину не видавалося. (а.с.20, 35, 36, 37, 38,65-67, 174),

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 станом на 10 лютого 2015 року зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21, 22, 23).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач ОСОБА_3 зазначав, що з вини відповідачів сталося залиття його квартири і як на доказ посилався на акт про залиття від 26.01.2012 року, в якому зазначено, що причиною залиття квартири стало халатне ставлення мешканців квартир №10 до ремонтних робіт, які проводилися ними, а також посилався на локальний кошторис, в якому зазначений перелік матеріалів, об’єм пошкоджень та вартість матеріалів і робіт.

Приписами частин 1, 2 ст.303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд досліджує лише ті докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В порушення вимог ч.4 ст.10 ЦПК України суд першої інстанції не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а саме, у ході судового розгляду справи за клопотання представника позивача не встановив та не допитав в якості свідків осіб, які складали акт про залиття. (а.с.78), не в повному обсязі з'ясував обставини справи.

Крім того, суд першої інстанції не дотримався встановленого ст.212 ЦПК України принципу оцінки доказів, відповідно до якого суд оцінює докази, як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв'язку і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Згідно зі ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, на підставі показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

На підтвердження факту залиття квартири, позивачем ОСОБА_3 та його представником суду був наданий акт про залиття квартири.

Так, згідно з актом про залиття від 26 січня 2012 року, складеного комісією у складі працівників КП «Сумижитло» СМР та ОСОБА_3, який був досліджений колегією суддів у ході апеляційного розгляду справи, вбачається, що 22 січня 2012 року в будинку №10 по вул.Ремісничій у квартирі №8 сталося залиття стін та стелі. У ОСОБА_1 зазначено, що мешканцем квартири №10 проводились ремонтні роботи, в ході яких проводилось бетонування на стику підлоги та стіни, що розділяє квартиру №10 та квартиру №11. Бетонний розчин, що укладався мешканцями квартири №10 був перенасичений вологою, у зв’язку з чим волога через стіну потрапила до квартири №8.

Згідно акту залиття були встановлені пошкодження, а саме пляма на стіні та частково на стелі площею 0,5 кв.м. Причиною залиття стало халатне ставлення мешканців квартир №10 до ремонтних робіт, які проводилися ними (а.с.4).

Як вбачається з пояснень, наданих апеляційному суду представником позивача ОСОБА_8, залиття стін та стелі з квартири №10 відбулося у кімнаті №7, площею 17,3 кв.м., ця кімната була оглянута майстром КП «Сумижитло» і є найбільшою в квартирі №8, яка є суміжною із кімнатою квартири №10 у якій ОСОБА_5 проводив ремонтні роботи по бетонуванню підлоги.

Як вбачається з пояснень допитаної в апеляційному суді в якості свідка ОСОБА_9, остання на час складання акту працювала заступником головного інженера КП «Сумижитло» і як член комісії підписала акт про залиття від 26.01.2012 року після того, як його склав майстер Борисюк. Особисто квартиру вона не оглядала, обстеження квартири за викликом ОСОБА_3 було проведено особисто майстром дільниці ОСОБА_10, який і складав акт. Слюсар-сантехнік ОСОБА_11, який зазначений в акті як член комісії, у зв’язку з великою завантаженістю по роботі на дільниці, участі в обстеженні квартири не приймав, оскільки ніяких технічних робіт з приводу відключення обладнання або ремонту проводити не було потреби. У теперішній час ОСОБА_10 не працює на підприємстві, а проживає у Херсонській області і спілкуючись з ним по телефону, вона зі слів ОСОБА_10 дізналася, що він проводив обстеження квартири за викликом ОСОБА_3, складав акт про залиття, однак обставин цього залиття вже не пам’ятає.

Обставини огляду квартири майстром ОСОБА_10 не заперечуються також і відповідачем ОСОБА_5, який у засіданні апеляційного суду визнав ті обставини, що у січні 2012 року його сусід ОСОБА_3 разом з невідомим йому молодими чоловіком приходили та оглядали квартиру, яка належала матері його дружини ОСОБА_7 і в якій він на той час проживав. Ці обставини також визнавалися відповідачем ОСОБА_5 і в засіданні суду першої інстанції та зазначені в письмових запереченнях, наданих як суду першої так і суду апеляційної інстанції. (а.с.58-61, 124-125, 136-139)

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем ОСОБА_5 був визнаний факт огляду представником КП «Сумижитло» 22.01.2012 року квартири яка належала ОСОБА_7 і де він на цей час проживав, а також те, що факт обстеження цієї квартири та квартири позивача ОСОБА_3 робітником КП «Сумижитло» підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_9, яка як член комісії підписала акт залиття разом з майстром дільниці, то посилання відповідачів в запереченнях та їх доводи про те, що акт залиття від 26.01.2012 є недійсний з підстав невідповідності його вимогам Типовій формі такого акту, регламентованої Додатком 4 доп.2.3.6 «Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства № 76 від 17 травня 2005 року є безпідставними, оскільки відповідачем ОСОБА_5 не доведено відсутність його вини при залитті квартири та акт про залиття, як доказ, ним не спростований, а тому колегія суддів вважає даний акт належним та допустимим доказом по справі.

Твердження відповідачів та їх представника про те, що акт про залиття також є недійсним, оскільки в ньому не зазначена кімната в якій сталося залиття стін та стелі, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки в апеляційному суді встановлено, що пошкодження були виявлені саме в кімнаті, яка зазначена в технічному паспорті квартири №8 під №7, і відповідачами ці обставини не спростовані належними доказами, а не зазначення в акті конкретної кімнати не може свідчити про відсутність факту затоплення, оскільки актом встановлено наявність пошкоджень стіни і стелі у кімнаті квартири №8, які характерні для залиття.

Посилання відповідачів на можливість залиття квартири іншими особами, які проживають в сусідніх квартирах, є припущенням, оскільки ці обставини не підтверджено відповідачами належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.58,59 ЦПК України, а визнання відповідачем ОСОБА_5 обставин огляду квартири представником КП «Сумижитло» та позивачем ОСОБА_3 після її затоплення, також доводить ті обставини, що відповідач ОСОБА_5 був присутній у квартирі яка належить ОСОБА_7 та проводив ремонті роботи і ці обставини не спростовані відповідачем ОСОБА_5

Під час розгляду справи в апеляційному суді, представником позивача було надано суду договір підряду від 30.01.012 року, відповідно до умов якого, Приватне підприємство будівельно-монтажна фірма «Спецмонтаж» зобов’язується скласти локальний кошторис відповідно до акту про залиття квартири ОСОБА_3, а також виконати будівельно-відновлюванні роботи відповідно з затвердженим локальним кошторисом по ремонту жилої кімнати квартири. (а.с.192)

На підтвердження розміру завданої майнової шкоди внаслідок залиття квартири, позивачем ОСОБА_3 було надано локальний кошторис №2-1-1 від 01 лютого 2012 року АДРЕСА_3, складений ПП БМФ «Спецмонтаж», який був досліджений апеляційним судом та з якого вбачається, що перелік матеріалів та об’єм пошкоджень зазначений у кошторисі ремонту квартири відповідає пошкодженням квартири зазначеним в акті про залиття від 26.01.2012 року (а.с.5-6).

Крім того, на підтвердження виконання робіт за договором підряду від 30.01.2012 року, представником позивача було надано суду квитанцію до прибуткового касового ордеру №5 від 21.01.2013 року про сплату ОСОБА_3 2340 грн. (а.с.193)

Таким чином, з урахуванням наданих позивачем та його представником документів, які були дослідженні в апеляційному суді, збитки спричиненні позивачеві залиттям квартири становлять 2340 грн. і достовірність цих доказів відповідачами на спростована.

Оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, колегія суддів вважає доведеним факт залиття кімнати квартири за технічним паспортом приміщення №7, площею 17,3 кв.м. (а.с.8-9, 164, 172), про яку було зазначено в акті про залиття квартири від 26.01.2012 року. При цьому суд вважає підтвердженим той факт, що внаслідок залиття були пошкоджені частина стелі та стін житлової кімнати №7, ці факти зазначені в акті, підтверджені представником позивача і відповідачами ці обставини також не спростовані.

Доводи відповідачів, стосовно того, що надані представником позивача документи, а саме кошторис, договір підряду та квитанція про сплату грошових коштів у розмірі 2340 грн., не є доказами по справі, які підтверджують об’єм проведених робіт та вартість ремонтних робіт на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки з аналізу локального кошторису, складеного будівельною фірмою вбачається, що розрахунок площі, яка потребувала ремонту внаслідок залиття кімнати квартири складений із врахуванням площі пошкоджень та в об’ємах необхідних для здійснення відновлюваного ремонту згідно діючих будівельних норм і в цінах на 01.01.2012 року та відповідає акту про залиття квартири від 26.01.2012 року.

Жодних доказів щодо спростування розміру шкоди, які були надані позивачем та його представником, матеріали справи не містять. Не надано таких доказів відповідачами та їх представником і суду апеляційної інстанції.

Таким чином, майнова шкода, завдана позивачу ОСОБА_3 внаслідок залиття квартири повинна відшкодовуватися саме відповідачем ОСОБА_5, який на час залиття, користувався квартирою, яка належала ОСОБА_7, проживав в ній, робив ремонтні роботи, що підтверджено актом залиття кімнати квартири №8, та поясненнями представника позивача.

Відповідач ОСОБА_5 не надав доказів відсутності його вини у залитті квартири та не спростував наявні в матеріалах справи докази, а досліджені в апеляційному суді докази надані позивачем та його представником підтверджують факт завдання ОСОБА_5 майнової шкоди позивачу та її розмір, яка повинна відшкодовується, відповідно до вимог ст.1166 ЦК України в повному обсязі особою, що її завдала.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення майнової шкоди з відповідачів ОСОБА_4 ОСОБА_6, то ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки будь-які докази, які б підтверджували спричинення шкоди саме діями відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6, та які б знаходилися в причинному зв'язку з майновою шкодою, завданою позивачеві, в матеріалах справи відсутні та суду апеляційної інстанції не надані, а тому доводи позивача, що саме відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 неналежно проводили ремонтні роботи та завдали позивачеві майнової шкоди, ґрунтуються на припущеннях і колегією суддів до уваги не приймаються.

Також колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 з приводу порушення судом таємниці нарадчої кімнати та наявності у рішенні суду іншого шрих-коду судді, оскільки порушення суддею таємниці нарадчої кімнати і розгляд ним іншої справи не вплинуло на висновки суду про відмову у задоволенні позову, а наявність на роздрукованих сторінках рішення суду штампу ЕЦП не є обов’язковим відповідно до «Положення про автоматизовану систему документообігу суду», а тому ці порушення процесуального закону не є підставою для скасування судового рішення.

Таким чином, оцінивши в сукупності докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що оскаржуване рішення на підставі ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Відповідно до ч.5 ст.88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, то суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційним судом задоволено позов частково, то відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача ОСОБА_5 слід стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 243,60 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції.

Крім того, оскільки позивачу ОСОБА_3 ухвалою апеляційного суду Сумської області від 28 жовтня 2015 року у порядку ст.82 ЦПК України було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 267 грн. 96 коп. до ухвалення рішення апеляційним судом Сумської області (а.с.115), тому цю суму судового збору потрібно стягнути з ОСОБА_5 на користь держави.

Керуючись ст.ст. 307,309, 314,316 , 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 30 вересня 2015 року – скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення майнової шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування майнової шкоди 2340 ( дві тисячі триста сорок) грн.

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення майнової шкоди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 243,60 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір у розмірі 267,96 грн. за апеляційний перегляд справи.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -