Справа № 2-0-410/07
2007 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2007 року Суворовський районний суд міста Одеси в складі: головуючого - судді Федусик А.Г., при секретарі - Пальоной І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення строку давності, визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину домоволодіння, встановлення порядку користування домоволодінням та земельною ділянкою, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та зобов'язання не перешкоджати користуватися частиною домоволодіння, третя особа -Восьма Одеська державна нотаріальна контора, та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину домоволодіння, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, зобов'язання не перешкоджати користуватися частиною домоволодіння, третя особа - Шоста Одеська державна нотаріальна контора, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом посилаючись на те, що 08.08.1989 року її мати ОСОБА_3 придбала у ОСОБА_4 частину домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі, яка йому належала у зв'язку з фактичним прийняттям спадщини після смерті його матері ОСОБА_5. Цей договір купівлі-продажу був укладений за згодою іншої співвласниці спірного домоволодіння - відповідачки ОСОБА_2, яка є рідною сестрою продавця ОСОБА_4, але нотаріально оформлений не був, оскільки ОСОБА_4 необхіден був час для оформлення правовстановлюючих документів. Зазначена частина будинку була придбана ОСОБА_3 за 14000 руб., які за домовленістю сторін були передані ОСОБА_4 в період з 08.08.1989 року по 06.02.1990 року, про що були складені відповідні розписки. Після укладення договору купівлі-продажу за згодою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 її мати 10.10.1989 року вселилася в придбану частину будинку і проживала в ній постійно. Крім цього, в зазначену частину будинку разом з ОСОБА_3 вселився її син - рідний брат позивачки ОСОБА_6. Крім цього, перед продажем спірної частини будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_2 самостійно розділили його та земельну ділянку, на якій це домоволодіння розташоване, на дві частини, і таким чином в користування ОСОБА_3 перейшли дві кімнати, кухня, та земельна ділянка площею 165 кв.м.. У зв'язку з тим, що в подальшому між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 склалися неприязні відносини, в червні 1991 року ОСОБА_4 відмовився від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу спірної частини будинку, що стало підставою для звернення ОСОБА_3 в травні 1994 року в суд з позовом про визнання укладеного договору дійсним, визнання за нею права власності на частину домоволодіння та встановлення порядку користування земельною ділянкою. В травні 1992 року ОСОБА_2 звернулася в Восьму Одеську державну нотаріальну з заявою про прийняття спадщини після смерті її матері ОСОБА_5 і 14.05.1992 року їй було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на спірне домоволодіння в цілому. Рішенням Суворовського районного суду від 14.06.1995 року позов ОСОБА_3 було задоволено та за нею було визнане право власності на 17/50 частин спірного домоволодіння та її право власності було зареєстровано в ОМБТІ та РОН. 30.01.1996 року ОСОБА_3 померла, а 27.11.1996 року ОСОБА_1 було видане свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 17/50 частин спірного домоволодіння, яке також 27.12.1996 року було зареєстроване в ОМБТІ та РОН. Постановою Президії Одеського обласного суду від 16.12.1998 року зазначене рішення суду було скасоване а справу було направлено на новий розгляд. 09.11.2001 року ОСОБА_4 помер. В цей час відповідачка ОСОБА_2 не визнає її прав на спірну частину домоволодіння і перешкоджає їй у користуванні ним. З урахуванням зазначеного позивачка просила суд відновити їй строк позовної давності та визнати дійсним договір купівлі-продажу 17/50 частин спірного домоволодіння, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, визнати за нею право
2
власності на цю частину, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 14.05.1992 року на ім'я ОСОБА_2, оскільки воно було видане без врахування спадкових прав ОСОБА_4 та укладеного договору купівлі-продажу. Крім цього позивачка просила зобов'язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй у здійсненні права власності на спірну частину домоволодіння та виділити їй у користування земельну ділянку площею 165 кв.м., як було встановлено висновком експертизи.
Відповідачка ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 не визнала та пояснила, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Б.1. ніякого договору купівлі-продажу не укладалося, оскільки вони не мали бажання взагалі продавати частину будинку і вона своєї згоди на укладення такого договору брату не давала. ОСОБА_3 вселилася в будинок, наскільки їй відомо, тільки на правах найму, на тимчасове проживання. Крім цього її брат ОСОБА_4 Б.1. не мав права на укладення будь-якого договору на спірний будинок, оскільки він не був його власником, спадщину після смерті їх матері ОСОБА_5 не приймав. З зазначених підстав ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
Крім цього, ОСОБА_2 також звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спірні 17/50 частин домоволодіння, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом на 17/50 частин спірного домоволодіння, яке було видане 27.11.1996 року ОСОБА_1, посилаючись на викладені обставини.
В судовому засіданні ОСОБА_2 доповнила свій позов вимогами про зобов'язання ОСОБА_1 не перешкоджати їй у користуванні спірним домоволодінням (т.1 а.с. 213).
ОСОБА_1 позов ОСОБА_2 не визнала в повному обсязі з підстав, зазначених у її позові.
Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Про причини неявки суду не повідомили, але надіслали суду листи з проханням розглянути справу у їх відсутність.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, розглянувши справу в межах заявлених вимог та на підставі представлених сторонами доказів, суд вважає необхідним позов ОСОБА_1 задовольнити частково, а у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі з наступних підстав.
В ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_5 належало на праві власності домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі, розташоване на земельній ділянці площею 431 кв.м.. (т.1 а.с.8, т.2 а.с. 39).
11.01.1987 року ОСОБА_5 померла (т.2 а.с. 33). Після її смерті відкрилася спадщина, в тому числі у вигляді зазначеного домоволодіння, у володіння та користування якою вступили діти спадкодавця - дочка ОСОБА_2, яка в цьому будинку постійно проживала, та син ОСОБА_4, який після смерті матері частково зробив ремонт будинку, фактично розділив його та земельну ділянку на дві частини з метою в подальшому розпорядитися своєї часткою. Зазначені обставини не оспорювали в судовому засіданні як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 (т.1 а.с. 34-39, 41, 43, 174-178, 183-183, 187,385).
Згідно ст.548 ЦК України (в редакції 1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.
Відповідно до ст.549 ЦК України (в редакції 1963 року) визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.
Таким чином в судовому засіданні було встановлено, що як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2, виконали дії, направлені на прийняття спадщини, яка залишилася після смерті їх матері, і фактично спадщину прийняли.
08.08.1989 року ОСОБА_4, який діяв за згодою ОСОБА_2, та ОСОБА_3 виконали дії, направлені на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, які виразилися в тім, що ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_3 прийняла у власність 17/50 частин домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі і зобов'язалася оплатити вартість цієї частки в розмірі 14000 руб. На підтвердження укладення угоди і в рахунок оплати по ній в той же день ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 4000 руб., про що було складено відповідну розписку (т.1 а.с. 7, 16). Зазначена угода не була оформлена нотаріально у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 на момент її укладення не отримав документи на належну йому спадщину, але сторони домовились про нотаріальне посвідчення угоди після отримання цих документів.
3
10.10.1989 року за згодою ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яка постійно проживала в спірному домоволодінні, ОСОБА_3 вселилася в придбані 17/50 частин будинку і в її користування перейшли приміщення, позначені в технічному паспорті під літ.2-1 - кухня, 2-2 - веранда, 2-3 - житлова кімната, крильце, а також надвірні споруди: літ."Д" - сарай, „Ж" - вбиральня, „К" - сарай, „Л" - душ. Крім цього у користування ОСОБА_3 перейшла частина земельної ділянки в розмірі 165 кв.м., який був встановлений ОСОБА_4 та ОСОБА_2 при фактичному поділі домоволодіння на дві частини (т.1 а.с. 148-149). Зазначені обставини не оспорювалися в судовому засіданні сторонами та підтверджуються висновком судової будівельно-технічної експертизи №1096 від 19.04.1995 року (т.1 27-31).
29.09.1989 року ОСОБА_3 передала ОСОБА_4 в оплату за частину домоволодіння 6000 руб., а 06.02.1990 року передала 6000 руб., остаточно розрахувавшись з ним, про були складені відповідні розписки (т.1 а.с. 5-6, 15-15а).
Відповідно до ст.41 ЦК України (в редакції 1963 року) угодами визнаються дії громадян і організацій, направлені на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно ст.224 ЦК України (в редакції 1963 року) по договору купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти майно та уплатити за нього певну грошову суму.
Зазначені у ст. 224 ЦК України (в редакції 1963 року) умови, при яких договір купівлі-продажу буде дійсним, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виконали в повному обсязі, але від виконання обов'язку щодо нотаріального оформлення договору в червні 1991 року ОСОБА_4 відмовився мотивуючи цю відмову тим, що між його сестрою ОСОБА_2 та сином ОСОБА_3 - ОСОБА_6, який проживав в спірному будинку разом з матір'ю, склалися конфліктні відносини.
Відповідно до ч.2 ст.47 ЦК України (в редакції 1963 року) якщо одна із сторін повністю чи частково виконала угоду, яка потребує нотаріального посвідчення, а інша сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд має право за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому випадку подальше нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу 17/50 частин спірного домоволодіння, укладеного 08.08.1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки ці вимоги грунтуються на законі і знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи.
При цьому суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_2 про те, що спірний договір купівлі-продажу взагалі не укладався а ОСОБА_3 вселилася в будинок в порядку його найму, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи (т.1 а.с. 12-16) та поясненнями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Крім цього, факт укладення цього договору не оспорювався в судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (т.1 а.с. 34-39, 41, 43). Твердження ОСОБА_2 про те, що вона не давали таких пояснень в судовому засіданні, є безпідставними і спростовуються ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 29.06.1995 року про відхилення зауважень на протокол судового засідання (т.1 а.с. 51-55). Більш того, факт укладення спірного договору фактично визнано ОСОБА_2 у власній позовній заяві, в якій вона просила визнати цей договір недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону (т.2 а.с. 24-25).
Також є безпідставними доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_4 не приймав спадщину після смерті і тому не мав права продавати частину домоволодіння, оскільки в судовому засіданні було безперечно встановлено, що після смерті матері він прийняв спадщину, яка відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України (в редакції 1963 року) йому належала з моменту відкриття спадщини, тому на думку суду на момент укладення договору він мав право розпорядження належною йому часткою спадщини.
З зазначених вище підстав суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу та визнання за нею права власності на 17/50 частин спірного домоволодіння, оскільки ці вимоги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
В частині вимог ОСОБА_1 про відновлення їй строку на звернення до суду суд вважає необхідним відмовити, оскільки судом було встановлено, що зазначені вимоги були заявлені в межах
4
строку давності. Крім цього, в ході розгляду справи ОСОБА_2 не заявляла про пропуск позивачкою строку позовної давності, як на підставу відмови у задоволенні її позову.
Крім цього, 14.05.1992 року ОСОБА_2 звернулася до Восьмої Одеської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину після смерті її матері ОСОБА_5. В той же день їй було видане свідоцтво про право на спадщину, а саме на домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі в цілому. Зазначене свідоцтво було оформлено без врахування прийняття ОСОБА_4 спадщини після смерті матері та без врахування продажу ним 17/50 частин цього домоволодіння ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_2 не повідомила нотаріусу про наявність іншого спадкоємця та обставин відчуження частки будинку (т.2 а.с. 31-44).
Відповідно до ч.1 ст.529 ЦК України (в редакції 1963 року) при спадкуванні за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти померлого.
З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що предметом розгляду справи є 17/50 частин спірного домоволодіння, які були придбані ОСОБА_3 у ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу, суд вважає необхідним задовольнити частково вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину від 14.05.1992 року виданого на ім'я ОСОБА_2, а саме в частині визнання права власності в порядку спадкоємства за законом за ОСОБА_2 на 17/50 частин спірного домоволодіння.
В червні 1991 року ОСОБА_2 стала заперечувати проти нотаріального оформлення спірного договору купівлі-продажу та проти проживання ОСОБА_3 в спірному домоволодінні, у зв'язку з чим в травні 1994 року остання звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продаж дійсним, і рішенням Суворовського районного суду від 14.06.1995 року, яке було залишено без змін ухвалою Одеського обласного суду від 12.09.1995 року, позов ОСОБА_3 було задоволено та за нею було визнане право власності на 17/50 частин спірного домоволодіння та її право власності було зареєстровано в ОМБТІ та РОН (т.1 а.с. 45-50).
30.01.1996 року ОСОБА_3 померла, а 27.11.1996 року ОСОБА_1, яка є її дочкою, було видане свідоцтво про право власності на спадщину за законом на 17/50 частин спірного домоволодіння, яке також 27.12.1996 року було зареєстроване в ОМБТІ та РОН (т.1 а.с. 339-353).
Постановою Президії Одеського обласного суду від 16.12.1998 року зазначене рішення суду було скасоване а справу було направлено на новий розгляд (т. 1 а.с. 78-80).
Після смерті ОСОБА_3 відповідачка ОСОБА_2 стала перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні спірним будинком, внаслідок чого остання тривалий час не проживає в ньому.
Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ОСОБА_2 не перешкоджати їй у користуванні 17/50 частин спірного домоволодіння.
З викладених підстав суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зобов'язання ОСОБА_1 не перешкоджати їй у користуванні спірним домоволодінням, оскільки ОСОБА_2 не представила суду будь-яких доказів на підтвердження зазначених вимог. Крім цього в ході розгляду справи судом було встановлено, що ОСОБА_1 в спірному домоволодінні взагалі не проживає.
Також суд вважає необхідним відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 27.11.1996 року на ім'я ОСОБА_1, оскільки в ході розгляду справи судом було безперечно встановлено, що ОСОБА_3 набула право власності на 17/50 частин спірного домоволодіння за договором купівлі-продажу від 08.08.1989 року, і після її смерті ОСОБА_1 у встановленому законом порядку виконала дії, направлені на прийняття спадщини після смерті матері.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
5
З викладених підстав суд вважає необхідним в повному обсязі задовольнити вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 17/50 частин спірного домоволодіння, оскільки в ході розгляду справи ці вимоги знайшли своє підтвердження.
Також суд вважає обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про виділення їй у користування земельної ділянки площею 165 кв.м., оскільки в судовому засіданні було встановлено, що саме такий порядок користування земельною ділянкою було встановлено ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ще до продажу частини домоволодіння ОСОБА_3, і такий порядок зберігається до цього часу, що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи №1096 від 19.04.1995 року (т.1 27-31).
Відповідно до ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачене нею державне мито в розмірі 51 грн., на користь держави недоплачене державне мито в розмірі 54,73 грн., а також на користь ТУДСА в Одеській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн..
Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 212-215 ЦПК України, ст.ст.41, 47, 224, 524, 525, 529, 548, 549 ЦК України (у редакції 1963 року), ст.ст. 267, 317, 321, 391, 397 ЦК України, суд –
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати дійсним договір купівлі-продажу 17/50 частин домоволодіння №2 по вул.Державіна в м. Одесі, укладений 08.08.1989 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 17/50 частин домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі.
Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 14.05.1992 року Восьмою Одеською державною нотаріальною конторою, в частині визнання права власності в порядку спадкоємства за законом за ОСОБА_2 на 17/50 частин домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі.
Виділити в користування ОСОБА_1 земельну ділянку площею 165 кв.м. за адресою: м.Одеса, вуд.Державіна, буд.2 відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №1096 від 19.04.1995 року, а ОСОБА_2 виділити в користування земельну ділянку площею 266 кв.м. за цією ж адресою відповідно до зазначеної експертизи.
Заборонити ОСОБА_2 перешкоджати ОСОБА_1 у користуванні 17/50 частинами домоволодіння №2 по вул.Державіна в м.Одесі.
В іншій частині позову відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на частину домоволодіння, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, третя особа - Шоста Одеська державна нотаріальна контора, - відмовити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачене державне мито в розмірі 51 грн., на користь держави недоплачене державне мито в розмірі 54,73 грн., а також на користь ТУДСА в Одеській області витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30 грн..
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд Одеської області протягом місяця через Суворовський районний суд міста Одеси шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з наступного дня після проголошення рішення, та надання апеляційної скарги протягом 20 днів з дня подання вказаної заяви.