ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

13 січня 2016 року м. Київ К/800/233/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Ліпський Д.В. розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, скаржник подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України.

З матеріалів касаційної скарги видно, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно до пункту 1 статті 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 статті 1 вказаного Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції було встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також, судом першої інстанції не встановлено існування загрози життю, безпеці чи свободі позивача в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 214 КАС України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Враховуючи те, що касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, то правові підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись ст. 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.

Копію касаційної скарги та додані до неї документи повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Д.В. Ліпський

Суддя Д.В. Ліпський