У х в а л а

іменем україни

21 січня 2016 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Мостової Г.І.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Карпенко С.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_3, про захист прав споживача та визнання незаконними дій банку щодо підвищення відсоткової ставки, за касаційною скаргою представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Басій Крістіни Сергіївни - на рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року Публічне акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На обґрунтування вимог банк посилався на те, що відповідно до укладеного договору від 18 лютого 2008 року № 21М ОСОБА_2 20 лютого 2008 року отримала кредит у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту 19 лютого 2018 року. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ПАТ КБ «Приватбанк» і ОСОБА_2 18 лютого 2008 року укладено договір іпотеки.

Згідно із договором іпотеки ОСОБА_2 надала в іпотеку житловий будинок АДРЕСА_1, яки належить ОСОБА_2 на праві власності. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмета іпотеки становить 340 875 грн.

ОСОБА_2 на порушення норм чинного законодавства та умов договору не сплатила заборгованість за кредитом, яка станом на 02 квітня 2013 року становить 78 235,06 доларів США, що за курсом 7,99 грн за 1 долар відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 02 квітня 2013 року складає 625 098 грн 11 коп.

У зв'язку із вказаним банк просив у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, її перепланування та перебудови, з проведенням дій щодо оформлення та з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які зареєстровані та проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання незаконними дії банку щодо підвищення відсоткової ставки.

На обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилалася на те, що за умовами кредитного договору від 18 лютого 2008 року № 21М, відповідно до умов якого їй був наданий кредит у сумі 60 000 доларів США терміном до 19 лютого 2018 року на споживчі потреби була погоджена відсоткова ставка за користування кредитом на рівні 12 % річних. У вересні 2013 року на її поштову адресу з Мелітопольського міськрайонного суду надійшла позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк», в якій банк вказував про розмір заборгованості за кредитом у сумі 78 235,06 доларів США. До позовної заяви додано розрахунок заборгованості за кредитним договором, ознайомившись з яким вона побачила, що починаючи з 19 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитом була збільшена до 32 % на місяць. Між тим, згоди на підвищення відсоткової ставки вона не надавала. Раніше на її поштову адресу не надходило жодних повідомлень про наміри банку збільшити відсоткову ставку до 32 % на місяць. Вважала, що дії банку щодо підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку є незаконними , оскільки з 09 січня 2009 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України відносно заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу і кредитного договору в односторонньому порядку», яким до ЦК України була внесена стаття 1056-1, за вимогами якої, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. А тому вважала, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною (ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України). Крім того ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Таким чином з дня набрання чинності ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 1056-1 ЦК України - з 09 січня 2009 року банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови вже укладених з клієнтами договорів. Між тим за розрахунком заборгованості, доданого до позову, підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку мало місце під час дії заборони на здійснення подібних дій. Крім того вона вважала, що умова договору про відсоткову ставку є істотною умовою договору і може бути змінена лише за взаємною згодою сторін. За положеннями Закону України «Про фінансові послуги й фінансове регулювання ринку фінансових послуг» у кредитному договорі має бути вказана сума кредиту, строк, процентна ставка, мета кредиту, а також порядок зміни або припинення дії договору. Відповідно до п. 5 абз. 4 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, дата видачі кредиту, право дострокового повернення кредиту, річна відсоткова ставка за кредитом, інші умови, визначені законодавством. Таким чином розмір процентної ставки за кредитним договором є істотною умовою кредитного договору і будь-яка зміна розміру процентної ставки відповідно до ст. 638 ЦК України має бути узгоджена між сторонами договору і оформлена додатковою угодою за підписами обох сторін договору. За змістом абз. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцю будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Зазначала, що 10 листопада 2011 року Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № 15-рп/2011, відповідно до висновків якого треба розуміти так, що дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Таким чином, на правовідносини, що виникли між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» при укладенні кредитного договору і під час його виконання поширюється дія положень Закону України «Про захист прав споживачів». У зв'язку із зазначеним, ОСОБА_2 просила суд визнати незаконними дії ПАТ КБ «Приватбанк» щодо збільшення в односторонньому порядку з 19 лютого 2009 року процентної ставки з 12 % річних до 32 % річних за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 21М, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок розміру заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 21М, укладений між ПАТ КБ «Приватбанк» та нею, за поточною процентною ставкою у розмірі 12 % річних, починаючи з 19 лютого 2009 року.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 квітня 2015 року у задоволені первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 квітня 2015 року у цій справі в частині відмови у задоволені позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано та ухвалено нове, яким у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 18 лютого 2008 року № 21М станом на 02 квітня 2013 року у розмірі 72 831, 28 доларів США яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 44 805,86 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 8 421,08 доларів США, заборгованості з комісії за користуванням кредитом у розмірі 19 604,34 доларів США, та 43 013 грн 78 коп., яка складається із пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 13 009 грн 09 коп., штрафів - 250 грн 01 коп. (фіксована частина) та 29 754 грн 68 коп. (процентна складова), звернуто стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 92,4 кв. м, житловою площею 69,1 кв. м, який зареєстрований за ОСОБА_2, реєстраційний номер 5242178, на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2005 року № 5061, та за рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2014 року та рішенням апеляційного суду Запорізької області від 18 червня 2014 року, належить на праві власності по Ѕ частини ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Застосовано процедуру продажу предмета іпотеки, передбачену ст. 38 Закону України «Про іпотеку», шляхом укладення ПАТ КБ «ПриватБанк» договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 340 875 грн. Стягнуто із ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» понесені судові витрати у вигляді судового збору по 2 634 грн, а всього 5 268 грн. В іншій частині вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В частині зустрічного позову рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалося.

У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Басій К.С. порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про виселення та відмови у задоволенні вимог про надання банку права на отримання витягу з Державного реєстру прав власності, дублікати правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, надання всіх повноважень необхідних для здійснення реалізації предмета іпотеки із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом в указаній частині норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно укладеного договору від 18 лютого 2008 року № 21М ОСОБА_2 20 лютого 2008 року отримала кредит на споживчі потреби у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення кредиту 19 лютого 2018 року (а. с. 10-14).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_2 18 лютого 2008 року уклали договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок загальною площею 92,40 кв. м, житловою площею 69,10 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Майно належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки становить 340 875 грн (а. с. 15-17).

Станом на 02 квітня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 78 235,06 доларів США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження Національного банку України від 02 квітня 2013 року складає 625 098 грн 11 коп, яка складається із: 44 805,86 доларів США - заборгованість за кредитом; 8 421,08 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 19 604,34 - доларів США заборгованість з комісії за користуванням кредитом; 1 648,50 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором; 31,29 доларів США - штраф (фіксована частина); 3 723,99 доларів США - штраф (процентна складова) (а. с. 4-6, 36-37).

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 квітня 2014 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 18 червня 2014 року житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, поділений між подружжям - ОСОБА_2, за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано право власності по Ѕ частини цього будинку (а. с. 128-129)

Частинами 1 та 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 24 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п. п. 18.6, 18.8.1, 18.8.2, 18.8.3, 18.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Пунктом 25 договору іпотеки визначено, що реалізація предмета іпотеки здійснюється відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За змістом ст. 38 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свою вимогу щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу іпотекодержателем предмета іпотеки будь-якій особі шляхом укладення договору купівлі-продажу.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захистом цивільних прав є застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Положення ст. 33 Закону України «Про іпотеку» містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Захист порушеного права у сфері кредитних відносин забезпечується як поверненням коштів, які були надані боржнику, так і механізмом задоволення своїх грошових вимог за рахунок заставленого майна, як негативних наслідків майнового характеру, що виникли в результаті порушення грошових зобов'язань. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється звернення стягнення на предмет іпотеки, визначено ст. 39 Закону «Про іпотеку».

Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Договір купівлі-продажу предмета іпотеки, укладений відповідно до цієї статті, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що було предметом іпотеки (ч. ч. 5, 10 ст. 38 Закону України «Про іпотеку»).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у рішенні суду зазначив всі вимоги, які необхідні для реалізації предмета іпотеки у вибраний позивачем спосіб, а тому підстав для його скасування в цій частині не має.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

У справі, яка переглядається, житловий будинок, який є предметом іпотеки, не був придбаний за рахунок кредиту, тому виселення відповідачів повинно бути проведено відповідно до наведених норм матеріального права.

За таких обставин, висновки апеляційного суду про відсутність підстав для виселення відповідачів є правильними.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, а тому підстави для скасування їх рішень відсутні.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. З ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ч. З ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Басій Крістіни Сергіївни відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 01 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді: Т.Л. Ізмайлова

С.О. Карпенко