ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_________________________________________________

__________________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "25" червня 2009 р.                                                           Справа № 2/10

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Гулової А.Г.

суддів:                                                                        Пасічник С.С.

                                                                                   Щепанської Г.А.

при секретарі                                                            Жарській І.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Басенко Г.Г - представника за довіреністю від 18.05.2009р.

від відповідача: Шуляк Н.А. - представника за довіреністю №40/44 від 12.06.2009р.,

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач", м.Житомир

на рішення господарського суду Житомирської області

від "30" березня 2009 р. у справі № 2/10 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Приватного підприємства "Ельба-Інвест", м.Київ

до Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач", м.Житомир

про стягнення 244293,07грн.  

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області  від 30.03.2009р. у справі №2/108 позов Приватного підприємства «Ельба-Інвест» до Відкритого акціонерного товариства «Електровимірювач» про стягнення 244293,07 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 212240,66 грн. боргу, 21308,82 грн. пені, 2743,59 грн. 3% річних, всього – 236293,07 грн. Провадження у справі в частині стягнення 8000,00 грн. боргу припинено.

Судові витрати покладено на відповідача.

Вважаючи, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати.

Мотивуючи апеляційну скаргу відповідач зазначає, що його клопотання від 12.02.2009р. про відкладення розгляду справи судом було задоволено й наступне судове засідання було призначене на 30.03.2009р., однак клопотання від 30.03.2009р. про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному залишено без задоволення й рішення у справі було прийняте, тоді як  Господарський процесуальний кодекс України передбачає, що правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу та змагальності сторін, а також господарський суд створює сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи.

У письмовому відзиві від 01.06.2009р. позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, рішення від 30.03.2009р. просить залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні  доводи апеляційної скарги підтримала, однак зазначила, що рішення господарського суду від 30.03.2009р. є законним та обґрунтованим, оскільки борг відповідача перед позивачем складає 212240,66 грн., а пеня та річні у розмірі 3% нараховані правильно, відповідно до законодавства.

Представник позивача заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи оскаржене рішення законним й таким, що відповідає обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2004р. між ПП «Ельба-Інвест» (охорона) та ВАТ «Електровимірювач» (замовник) було укладено договір №102 про надання охоронних послуг (а.с.15-17).

Згідно п.1.1 договору замовник передає, а охорона приймає під охорону об'єкт, вказаний в дислокації (додаток №1), вид охорони визначається за згодою сторін, як інспекторсько-сторожова служба охорони.

Строк дії договору: з 24.04.2004р. по 31.12.2004р. (п.9.1).

Відповідно до п.9.2 договору після закінчення терміну його дії він вважається поновленим на невизначений строк, якщо сторони продовжують його виконувати.

Згідно п.7.2 договору від 16.04.2004р. оплата вартості послуг охорони здійснюється щомісячно до 5 числа, що слідує за звітним.

Як передбачено п.7.6 договору від 16.04.2004р. №102 у разі несвоєчасної оплати замовником вартості послуг охорони він сплачує пеню у розмірі 0,6% від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Згідно акту від 04.12.2008р. (а.с.26), підписаного сторонами, пости охорони зняті цієї дати.

В період з січня по 04 грудня 2008р. позивач надав відповідачу послуги охорони вартістю 505507,33 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-прийняття робіт (а.с.38-49).

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті вартості послуг охорони, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 220240,66 грн. боргу, 21308,82 грн. пені, нарахованої відповідно до п.7.6 договору, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», 3% річних у розмірі 2743,59 грн., нарахованих згідно ст.625 Цивільного кодексу України, всього – 244293,07 грн.

Як зазначалось вище, рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь  позивача стягнуто 212240,66 грн. боргу, 21308,82 грн. пені, 2743,59 грн. 3% річних, а провадження у справі в частині стягнення 8000,00 грн. боргу – припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Судова колегія погоджується з рішенням місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки  виникають  із  дій  осіб,  що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що  не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є  правовідношення,  в  якому  одна  сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і            ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона,  у тому числі  кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Як встановлено ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено: у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) настають  правові  наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не спростовує наявність боргу перед позивачем в сумі 212240,66 грн. та сплату 8000,00 грн. боргу в період провадження у справі. Відсутні й заперечення щодо стягнення пені в сумі 21308,82 грн. та 3% річних у розмірі 2743,59 грн., нарахованих позивачем у зв"язку з несвоєчасним виконанням грошових зобов"язань по щомісячній оплаті вартості послуг охорони в період з 06.02.2008р. по 20.12.2008р.

Матеріалами справи стверджується, що пеню нараховано відповідно до п.7.6 договору, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», п.6 ст.232 ГК України, річні – згідно ст.625 ЦК України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 212240,66грн. боргу, 21308,82 грн. пені та 2743,59 грн. річних.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не задоволив його  клопотання про відкладення 30.03.2009р. розгляду справи не приймаються до уваги, оскільки згідно ст.77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в судовому засіданні.

З огляду на те, що відповідач своїм правом на подання доказів, в спростування вимог позивача про стягнення 244293,07 грн., передбачених ст.22 ГПК України, не скористався, й в матеріалах справи було достатньо доказів в обґрунтування позовних вимог, яким, відповідно до ст.43 ГПК України, суд першої інстанції дав оцінку й цілком правомірно прийняв рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не є підставою для скасування оскарженого рішення.

Колегія суддів вважає, що  рішення господарського суду Житомирської області від 30.03.2009р. у справі №2/10 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, належною оцінкою доказів та з'ясуванням обставин справи, а тому передбачені законом підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.  101,103,105  Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

                                      ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від "30" березня 2009 р. у справі № 2/10 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач", м.Житомир - без задоволення.

2. Справу № 2/10 повернути до господарського суду Житомирської області .

Головуючий суддя                                                                 Гулова А.Г.

судді:

                                                                                           Пасічник С.С.  

                                                                                           Щепанська Г.А.  

Віддрук. 4 прим.:

1 - до справи;

2,3 - сторонам;

4 - в наряд.