ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

01 липня 2009 р.

№ 18/116

  Вищий господарський суд України  у складі колегії суддів:

головуючого судді

Шаргала В.І.,

суддів:

Мачульського Г.М.,

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивача

Махорт Д.О. дов. №29-22/175 від 23.12.2008 р.

відповідача

не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Міністерства юстиції України

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду  від 10.02.2009 р.

у справі

№18/116 господарського суду  Донецької області

за позовом

Міністерства юстиції України

третя особа

Державне казначейство України

до	Державного підприємства  "Селидіввугілля"

про	стягнення  з Державного підприємства "Селидіввугілля" 5 323,91 грн.

В С Т А Н О В И В:

Міністерство юстиції України звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до Державного підприємства (надалі ДП) "Селидіввугілля" про стягнення збитків в розмірі 5 323грн. 91коп., завданих Державному бюджету України в результаті виконання рішення Європейського суду з прав людини  у справі "Яворська проти України".

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.09.2008 р. (суддя Овсяннікова О.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду  від 10.02.2009 р. (судді: Старовойтова Г.А., Волков Р.В., Калантай М.В.),  в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що Держава Україна не виконала свій конституційний обов'язок і не забезпечила право громадянина на отримання винагороди за працю, і тому є винною у спричиненні особі моральної шкоди, у зв'язку з цим, підстав для стягнення з ДП "Селидіввугілля" цієї суми не має.

 Не погоджуючись з прийнятими у справі  рішенням та постановою, позивач, Міністерство юстиції України звернулося до  Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права,  зокрема ст. ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 124 Конституції України, ст. 1166 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм  матеріального та процесуального права,  судова колегія Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено, що Рішенням Європейського суду з прав людини від 10.08.2006 року у справі №2745/02 "Яворська проти України" з Держави Україна на користь  гр. Яворської було присуджено 800 ЄВРО  на відшкодування моральної шкоди.  Це рішення відповідно до статей 42, 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод набуло статусу остаточного.

Рішенням Європейського суду "Яворська проти України" встановлено, що  Яворською П.Л. подано позов до Новогродівського міського суду Донецької області проти про стягнення з ДВАТ "Шахта 1/3 "Новогродівська" заборгованості по заробітній платі. 02 серпня  2001 року Новогродівський міський суд задовольнив позов гр. Яворської П.Л. та присудив на її користь 2 048,73 грн. Відділом Державної виконавчої служби Новогродівського міського управління юстиції 07.08.2001 року було відкрито виконавче провадження. У лютому 2003 року ДВАТ шахта "1/3 Новогродівська" було реорганізовано,  і в якості структурного підрозділу  вона увійшла до складу ДП "Селидіввугілля". Оскільки це підприємство набуло статусу боржника, у грудні 2003 року виконавче провадження було передано на виконання до відділу Державної виконавчої служби Селидівського міського управління юстиції.

В листопаді  2001 року  Яворська П.Л. звернулася до Новогродівського міського суду Донецької області зі скаргою на дії (бездіяльність) відділу Державної виконавчої служби Новогродівського міського  управління юстиції у зв'язку  з невиконанням судового рішення, винесеного на її користь.   23 листопада 2001 року міський суд відхилив скаргу заявниці за відсутністю вини в діях відділу виконавчої служби. Суд встановив, що виконавча служба діяла належним чином щодо виконання рішення Новогродівського міського суду Донецької області. Згідно численних рішень господарського суду Донецької області, виконавчій службі було заборонено  продавати майно шахти, оскільки  щодо неї було розпочато процедуру банкрутства.

 Суди також встановили, що згідно Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", 26 грудня 2001 року було введено мораторій  на застосування примусової реалізації майна державних підприємств, у статутних фондах яких частка Держави становить більше 25%. 11 лютого 2002 року апеляційний суд Донецької області залишив рішення суду першої інстанції.   23 листопада 2001 року без змін.  В серпні 2004 року  рішення суду було виконане.

На підставі рішення Європейського суду від 10.08.2006 року у справі №20745/0я "Яворська проти України" Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 22.12.2006 року, а 27 грудня 2006 року на рахунок гр. Яворської П.Л. з Державного бюджету України перераховано суму в розмірі 5 323,91 грн., що станом на  визначену дату є еквівалентно 800 ЄВРО. Факт оплати підтверджується  платіжними дорученнями №2197 від 27 грудня 2006 року.

З урахуванням встановлених обставин господарські суди відзначили, що для відшкодування шкоди необхідним є наявність всіх складових правопорушення, в результаті якого спричинена шкода, в тому числі наявність причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та фактом спричинення шкоди,  позивачем не доведено наявність такого зв'язку. Разом з тим, відмовляючи в стягненні суми на відшкодування виплат компенсації моральної шкоди,  суди дійшли висновку про те, що моральна шкода в розмірі 800 ЄВРО завдана гр. Яворській  внаслідок невиконання Державою Україна свого позитивного обов'язку щодо забезпечення своєму громадянину права на ефективний правовий захист, оскільки судове рішення про стягнення суми заробітної плати не виконувалось протягом трьох років п'яти місяців.

Відповідно до статті  84 Господарського процесуального кодексу України, роз’яснень, що містяться  в п. п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. №11 “Про судове рішення ”, з відповідними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши  обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду   про  встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у  судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення  повинна містити встановлені судом  обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

Проте, при постановленні рішення про часткове задоволення позову,  в порушення вимог  статті 43 Господарського процесуального кодексу України, ні судом першої ні судом апеляційної інстанцій в повній мірі  не досліджено обставин,  на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача, не надано належної оцінки поданим доказам, що в свою чергу унеможливило правильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю  майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується  в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди  є встановлення судом наступних обставин: наявність вини у діях (бездіяльності) відповідної особи; причинного зв’язку між неправомірними діями чи бездіяльністю та  шкодою; наявність реальної шкоди, що може бути обчислена у грошовому еквіваленті.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. №08/95-ВР   та статтею 94 Кодексу законів про працю України, встановлено що заробітна плата - це винагорода,  обчислена,  як  правило,  у грошовому   виразі,   яку   за  трудовим  договором  власник  або уповноважений ним орган  виплачує  працівникові  за  виконану  ним роботу.

Отже, обов'язок щодо виплати заробітної плати  покладений на роботодавця. В даному випадку, роботодавцем є Державне підприємство "Селидіввугілля" – відповідач у справі.

Невиконання ДП "Селидіввугілля" свого обов'язку стосовно виплати заробітної плати своєму працівникові –гр. Яворській П.Л. змусило останню звернутися за захистом своїх прав до суду. Однак, навіть прийняте на користь громадянки судове рішення всупереч положенням ст. 124 Конституції України не виконувалось підприємством –боржником, що стало причиною звернення громадянки до Європейського суду з прав людини.

Крім того, не може вважатися перешкодою при виплаті заборгованості по заробітній платі наявність справи про банкрутство підприємства –відповідача, оскільки відповідно до ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди.

Окремо слід відзначити, що відповідно до ст. 237-1 Кодексу законів про працю (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Міністерство юстиції України як орган державної влади в порядку визначеному Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 р. №784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини звернулося до суду за захистом інтересів держави, саме: відшкодування шкоди завданої виконанням рішення Європейського суду з прав людини.

Обставини щодо наявності вини боржника стосовно невиплати заробітної плати та невиконання рішення Новогродівського міського суду Донецької області не були предметом дослідження судів попередніх інстанцій. Натомість  судами досліджувались обставини, які були причиною тривалого невиконання судового рішення і при цьому встановлено, що такою причиною стало порушення справи про банкрутство стосовно підприємця боржника,  через що виконавче провадження на підставі вимог Законів України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та "Про виконавче провадження" було зупинене, тобто дії державних органів на які покладено забезпечення виконання судових рішень  відповідали законодавству України.

З огляду на наведене висновки судів попередніх інстанцій судова колегія касаційної інстанції вважає суперечливими та непереконливими та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставин справи, що виключає правильність застосування норм матеріального права.

З  огляду викладеного оскаржені судові рішення підлягають скасуванню, а справа –передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід врахувати наведене та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України  задовольнити.

Рішення господарського суду  Донецької області від 22.09.2008 р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду  від 10.02.2009 р. у справі №18/116 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий  суддя

Шаргало В.І.

Суддя

Мачульський Г.М.

Суддя

Рогач Л.І.